"Молочні ріки" починалися в жіночих руках
Галина Шумал
Мільйони тонн молока, про які йшлося під час з’їздів радянської доби, починалися далеко від партійних крісел. Дію струмочки, що перетворювалися на ті «молочні ріки», брали початок у руках жінок-селянок. І один з тих струмочків «витікав» з села Дроздівка Куликівського району. Зокрема й завдяки Галині Шумал, котра молочне «джерело» підтримувала своїми руками упродовж близько сорока років. А крім цього, Галина Василівна з чоловіком Григорієм виховали чотирьох доньок.
"Нехай воно краще не вертається..."
- Коли починала працювати, мені було років 15. До школи мало ходила. Тоді якраз війна почалася. Батька забрали воювати. На Петра, 12 липня. Вчилась лише чотири роки, - пригадує Галина Василівна.
- А потім «зачепилась» на роботу. Після війни ми у ланках працювали. Бувало, волами вночі возили льон. Всяк бувало. І біля молотарки, і в лісництві робила, і в школі - техробітницею, і у швейній майстерні. В ті часи великі податки накладали на людей, а грошей платили мало.
- Подейкують, що в 40-50роки начебто податки були на кожне дерево чи кущ біля хати?
- Ні, у нас не було такого. Був податок на землю, якої давали по 50 соток.
- Для сплати податку необхідно було продавати щось з вирощеного?
- Так, продавали і картоплю, і буряк. Возили до Чернігова сіно: накосимо, пов’яжемо у в’язки і поїхали. Купували його ті, хто кіз тримав. Важко жили колись. І тепер, кажуть, важко. Але це тільки через те, що не дають роботи. А тоді роботи було - не переробиш!
«У Леніна» платили краще
На селі працювали колгоспи імені Шевченка та Леніна. Робота вимірювалася «трудоднями». Оплата видавалася за підсумками року.
- Працювали за копійки. Починала доїти «у Шевченка». Коли ще дівкою в іншому закутку села жила.
Десь у 52-му році, - розповідає передовиця. - А як вийшла заміж, то перейшла на ферму «у Леніна», що неподалік. Тут вже стали ловко платити. Гроші - щомісяця, але по-різному. Я вже й забула, як воно було. Усього в мене 41 рік стажу. Та й його мені не весь записали.
Робота передбачала ранкове й вечірнє доїння. Підйом - о пів на п’яту годину ранку. Взимку худоба стояла в хліві, жувала корми. Влітку її виганяли на пасовисько.
- Доїли вранці і увечері. А вже як у моїй групі розтелиться корова, тоді йдеш і вдень доїти. Корови були у групах - в кожній по 12 голів. Група - на одну доярку. Було й таке, що самі корми косили та завозили. Робили все вручну. І доїли, і косили - все!
- Скільки ж разів за день потрібно було смикнути за коров’ячу дійку!
- А Смикали ж. Тепер ось таю руки, подивіться (бабуся, зітхаючи, показує руки. - Авт.): кістки жили повиступали. Потім ввели доїльні апарати і групи зробили по 25 корів у кожній. На групу - два апарати. І так працюємо: одну корову подоїла, відключила і переходжу до другої. Другий апарат переключаю з третьої корови до четвертої. Одну чи дві подоїла - виливаю у відро і несу на приймальний пункт. І так - 25 корів у рад.
- Робітниць заохочували чимось, окрім «великої подяки»?
- Якщо більше надоїш - дають премію. По 50 карбованців, а коли й 100. На пенсію вийшла 13 грудня 1987 року. У свій день народження додоїла і покинула. «Хватить») - думаю. Вручили мені тоді швейну машину.
Сімейне життя і єробота
- А як же з чотирма доньками, поки Ви на роботі?
- Ми з дідом (тоді він ще, правда, молодий був) робили так: я вдосвіта на дійку йду і о дев’ятій чи о пів на десяту повертаюся, потім він іде на свою роботу. А ближче до вечора я йду доїти, а він повертається. Так і мінялися.
І його мати трохи допомагала няньчити.
- То за роботою Ви й з чоловіком мало бачилися?
- А сімейне життя і є робота. Ясла начебто були, але ми своїх дітей туди не віддавали. А як підросли, то вже одна одну няньчили.
Як людей на рогах «катають»
Корівки хоч і свійські тварини, а бувають «з характером». Одна така була корова з характером... бика. «Поносила» на рогах трьох людей. На щастя, всі випадки якимось дивом закінчилися лише переляками та рваним одягом.
Бувало, до ферми прибігала онука Наташа, дитина рочків 4-5. Ось одного разу вона й опинилася на рогах.
- Страшна була корова. Не любила дітей зовсім. Я саме доїла інших, а Наталка бігала собі. І якраз йшла та корова. Підняла вона дитину на роги, покрутила й кинула на землю. А тоді ще й переступила. Ой, як тоді кричала дитина!
Агресивна корова лагідною була лишень зі своєю дояркою Машею.
- «Одягла» когось першим на роги, потім Наташа була, а пізніше підняла на роги й кинула самого завгоспа. Вже й не пам’ятаю, якого саме, бо вони часто змінювалися.
За той «атракціон» завгосп жорстоко помстився. Корову здали на м’ясо.
Сталося таке і з домашньою скотинкою.
- Ми якось свою корівку повели до ветеринара кров брати. Він підійшов, штрикнув її голкою, а пробірку взяти забув, роззява. Підходить другий раз, а корова ж налякана. Вона як рвонула! Мене рогами пирнула, дід теж якось відлетів до паркану. Ще мене як переступала, то копитом по спині зачерпнула.
Тепер - лише руїни
У вихідні 80-річну Галину Василівну відвідують доньки, онуки, а іноді й галасливих малих правнуків беруть з собою. У робочі ж дні в селі ситуація докорінно інша: цигани шастають - шукають, що б у кого «вициганити». А місцева міліція тільки руками розводить.
Із сільськогосподарських підприємств у селі існує лише кооператив «Дроздівський». За словами секретаря Дроздівської сільради Надії Хоменко, справи у нього йдуть не дуже добре.
- Уже у нас ферм немає. Жодної! І там розвалили, і тут. Лише якийсь десяток корів тримають, - так змалювала сучасний стан справ Галина Шумал.
...За десятиріччя після розвалу СРСР його молочні ріки перетворилися на півсухе русло. Незважаючи навіть на технічний і технологічний прогрес. І донині наші міністри радіють, коли можуть без прибріхування заявити про «зростання виробництва молока в державі» на якісь пару-трійку відсотків на рік.
Данило Мироненко, газета "Чернігівщина" №11 (391) від 14.03.13
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.