Романтик, оптиміст і педагог у третьому поколінні

Наша героїня Ніна Бойко не уявляє свого життя без дитячого садочка, його вихованців та поезії.
З 2007 року Ніна Анатоліївна працює вихователем у Киїнському дошкільному навчальному закладі «Малятко», що в Чернігівському районі. Окрім того, що навчає хлопчиків та дівчаток театральному мистецтву, нещодавно почала впроваджувати в свою роботу з дітьми пісочну терапію, одну з найпрогресивніших інноваційних технологій.

– Костянтин Ушинський колись сказав: «Діти не люблять іграшок нерухомих, закінчених, яких вони не можуть змінити за своєю фантазією… Краща іграшка для дитини та, яку вона може змусити змінитися найрізноманітнішим чином… Для маленьких дітей найкраща іграшка – купа піску», – цитує відомого педагога Ніна Бойко. – Погодьтеся, маля, яке тільки навчилося ходити, вже намагається копати пісок, сніг, любить бавитись із водою, тягнеться до лопатки, відерця та грабельок. Ігри з природним матеріалом дуже рано посідають провідне місце у житті дітей, до того ж гра з піском має необмежений діапазон впливу на розвиток особистості.

За словами Ніни Бойко, ігри з піском сприяють розвитку мови малят, адже особливу роль у грі відіграє рука як дотиковий орган, що доповнює комплекс відчуттів і робить уявлення дітей про матеріали та їхні властивості повнішими. Крім того, завдяки пісочній терапії дитина відчуває себе впевненішою і вмілою: вона створює нове, не боїться ламати старе і щось змінювати.
– Я – педагог у третьому поколінні, – розповідає пані Ніна, – бабусі і дідусі як по батьковій, так і по маминій лінії були вчителями. Моя ненька Світлана Михайлівна викладала у школі українську мову та літературу, а тато Анатолій Панасович – хімію. А народилася я у селі Підлісному Козелецького району. Закінчивши вісім класів місцевої школи, вступила до Прилуцького педучилища імені Івана Франка. Потім отримала диплом про вищу освіту Київського державного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова. Тривалий час працювала вихователем, методистом вищої категорії у дошкільних закладах міста Прилуки.

До речі, вихователів, які б мали вищу педагогічну освіту, у Чернігівському районі всього троє, серед них – наша героїня.
Ніна Бойко – романтик і оптиміст. З дитинства захоплювалася вокалом, а з п’ят¬надцятирічного віку складає вірші. Любить доглядати за кімнатними та садовими квітами. Обожнює історичні романи, тримає руку на пульсі творів сучасної літератури. За можливості відвідує святі місця. У лютому нинішнього року Ніна Бойко брала активну участь у всеукраїнському конкурсі «Вихователь року» і стала лауреатом. Вітаємо!

Пропонуємо кілька віршів Ніни Анатоліївни, вихователя за покликом серця й душі

Бузок – то квіти щастя

Я щовесни пригадую дитинство,
Духмяний кущ персидського бузку,
Що так розкішно ріс біля будинку
В моєї рідної бабусеньки садку.
І знов, як сон, прийшов мені на спомин
Солодкий запах цих розкішних віт.
По шовку трав іду я на осонні,
Щоб ще раз слухати бджолиний спів.
Малим дівчам, що все хотіло знати,
Я поспішала гілку нахилить,
Щоб те «бузкове щастя» відшукати,
Роси краплини кришталеві збить.
Бузковий цвіт дитинства не забути,
І кожен рік, як спомин по весні,
Я починаю квіти малювати,
Щоб серцю стало легко і душі.
Бузкові акварелі віють свіжістю,
На аркуші паперу знов живуть...
А на столі стоять у вазі квіти
І людям відшукати щастя шанс дають.

* * *

Железная дорога, как судьба,
Напоминает мне о чем-то вечном.
Две рельсы – это ты и я,
А шпалы – это наши встречи.
У каждого свой путь, своя дорога,
А километры – это как года:
От лона матери и до самого гроба
С нее сойти и повернуть нельзя.
Только вперед, звезде своей навстречу
Идти нам нужно до последних дней.
И эти рельсы уведут нас в вечность,
Любовью напоенные твоей.
И кто же так придумал, чтобы были
Две рельсы вроде вместе, вроде врознь,
Чтобы друг друга мы не позабыли
И никогда бы не сошли в откос.

Спілкувалася Лариса Галета, газета «Деснянка вільна» №21 (424)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.