Таких полковників у нас дуже мало

Сьогоднішня розповідь про гарну, творчу, сильну і водночас тендітну жінку, начальника управління інформаційно-аналітичного забезпечення УМВС України в Чернігівській області Валентину Акуленко. Звання полковника міліції їй надали достроково, якраз 8 Березня 2006 року. Виявляється, за останні майже сімдесят літ у нашій області жінок, які б носили погони полковника під час виконання своїх службових обов’язків, можна на пальцях полічити, їх усього чотири. Серед них – ім’я нашої героїні Валентини Акуленко.

У правоохоронних органах вона з 1993-го. Одразу після того, як отримала «червоний» диплом Чернігівського педагогічного університету імені Тараса Шевченка, без вагань пішла працювати до міліції інспектором. А вже через рік, пройшовши атестацію, стала офіцером. Заочно навчалася в Національній академії внутрішніх справ УМВС України і, знову ж таки, отримала диплом із відзнакою.

– Відверто кажучи, ніколи не жалкувала, що пов’язала своє життя з правоохоронними органами, – розповідає Валентина Акуленко. – Нині не уявляю себе кимось у цивільному житті. Міліція – це моє покликання…
Управління, яке очолюю, – дуже важливий підрозділ. Тут є вся інформація, що стосується міліцейської діяльності, а також осіб, які потрапили в поле зору правоохоронців. Це відомості як закриті, так і відкриті. До того ж, ми маємо інформацію не лише про правопорушників, а й про осіб, котрі з тих чи інших причин та обставин зверталися до міліції. Усе в електронному вигляді зберігаємо на серверах. А колись це були паперові носії, до речі, їх і досі зберігають в архіві УМВС України в Чернігівській області.

За словами полковника міліції Валентини Акуленко, вона як керівник дуже вимоглива, на першому місці – дисципліна особового складу, на другому – професіоналізм, на третьому – здібності й талант. Їй підпорядковано тридцять працівників, які щодня трудяться безпосередньо в управлінні, та стільки ж у райміськвідділах Чернігівщини.

– Таку «компанію» можна порівняти з цілим райвідділом, – жартує Валентина. – Від кожного співробітника залежить, яким буде загальний результат тієї роботи, яку проводить управління. Усі мої колеги – старанні працівники, котрі постійно вдосконалюють професійну діяльність, ініціативні, творчі і обов’язково порядні й добрі.

Не могли не запитати у жінки в погонах про її рідних та близьких. Тато Михайло Шостак пішов з життя, коли Валентині виповнилося лише шість років. Отож ненька Лідія Федорівна ростила й виховувала трьох своїх дітей самотужки.

– Наша сім’я жила скромно, – згадує жінка. – Усе, чого досягли мої брати і я, вважаю великою заслугою мами. Бо саме вона виховала, а краще буде сказано викохала нас трьох порядними людьми. Старший Володимир нині пенсіонер УМВС України, а середній брат Федір має власну справу. Всі отримали вищу освіту. Та починалося усе велике, як то кажуть, із малого: після школи і хлопці, і я навчалися у ПТУ №6.
Брати отримали професію столяра-червонодеревника, а Валентина стала спеціалістом із лозоплетіння.

Про свою доньку наша героїня розповідає із неабияким захопленням:
– Оля закінчила Харківський національний університет внутрішніх справ і півтора року була оперуповноваженим. Та нахил до творчості все ж переміг. Нині донька живе в Одесі і працює у мультиплікаційній студії. Вона художник-аніматор, мультиплікатор та перекладач. Мультфільми малює на папері, а потім завдяки її старанням герої «оживають» на екранах телевізорів. Усе, що робить у студії, їй дуже подобається.

Якщо дитина творча, то це, мабуть, дісталося у спадок від батьків. Як з’ясувалося, полковник міліції Валентина Акуленко професійно захоплюється вишивкою хрестиком та бісером. Картини, серветки, рушники дарує рідним, друзям, колегам та знайомим. Також цій невтомній жінці подобається в’язати спицями. Для своєї маленької хресниці Валентина створила цілий гардероб теплих речей. А ще начальник управління інформаційно-аналітичного забезпечення для усіх дітей співробітників, а їх двадцять три, плете гарні з орнаментом шкарпетки.

– Щороку, напередодні новорічних свят, хлопчики та дівчатка моїх колег із великим задоволенням приходять до нас на ялинку, – каже Валентина. – Діти дуже пишаються тим, що їхні батьки гідно служать українському народу. Більшість із них хоче продовжити справу татусів та матусь.

Не зайве буде сказати, що пані полковник для кожної дитини на Новий рік ще й готує подарунки, до того ж, за власний кошт. Благородні вчинки, любов до дітей – невід’ємна частина життя жінки у погонах. А ще наша героїня із донькою часто подорожують світом. Побували в Австрії, Угорщині, Німеччині, Польщі, Франції, Норвегії, Данії, Швеції, Індії та Америці. На запитання, у якій країні хотілося б залишитися назавжди, Валентина Акуленко без вагань назвала рідну Україну.

На цьому хотіла поставити крапку. Та не поспішаю. Згадаю лише, що минулого року Валентину Акуленко було нагороджено орденом княгині Ольги ІІІ ступеня. Погодьтеся, таких полковників у нас дуже мало.


Міністр внутрішніх справ України Віталій Захарченко вручає полковнику міліції Валентині Акуленко орден княгині Ольги ІІІ ступеня


Валентина Акуленко з донькою Ольгою в Індії

Роботи Валентини Акуленко







Лариса Галета, газета «Деснянка вільна» №19-20

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.