Про Діда Мороза з військовим стажем та Снігуроньку, яка із заметів авто витягала

Новий рік неможливо уявити без Діда Мороза і його онучки Снігуроньки. Саме вони – головні герої свята. А як же без їхніх привітань та подарунків? Адже дітям дуже цікаво, що ж дідусь приніс у своєму великому мішку і куди він зникає після новорічних свят? Постаті Діда Мороза та Снігуроньки овіяні чудесами та загадковістю. Напередодні Нового року нам таки вдалося поспілкуватися із цими чарівниками. Виявляється, Іван Нагорний та Світлана Дегтяр вітають малюків уже сім років, а працюють вони у Чернігівській дирекції Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта».

У роботі з дітьми у них – своя методика. Іван Нагорний не любить, коли батьки примушують дітей одразу на порозі розповідати вірші чи співати. До малюків спочатку потрібно увійти в довіру, а вже потім вони самі покажуть свою творчість.
– Розв’язую мішок із подарунками, – каже Іван, – і пропоную разом подивитися, що там. Тоді дитина, мов слимачок, поволі залишає свій панцир і показує та розказує все, що старанно готувала: вірш, танок, пісню, навіть загадку або новорічний костюм… Потім разом із мамою, татом, бабусею, дідусем, братиком чи сестричкою водимо хоровод. І діти щасливі, і дорослі.
«Професія» Діда Мороза і Снігуроньки має приносити людям радість, адже потрібно, щоб кожен відчув справжнє диво. Не можна просто одягнути костюм та відпрацювати день, другий. Найголовніше наше завдання – подарувати хороший настрій. Іноді мені здається, що я й насправді чарівник і навіть сам починаю вірити в дива напередодні свята.

Зі слів Івана Нагорного дізналися, що він працює листоношею із супроводження пошти стільки, скільки й Дідом Морозом, тобто сім років:
– Не встиг я стати до роботи, як треба було вже сценарій вчити. Та нічого, пам’ять у мене хороша, швидко справився. А наступного року вже й ніхто не запитував, чи буду вітати малят. Про гарний костюм керівництво пошти подбало. Гляньте, яка у Діда розкішна борода та посох гарний. А шубка? Вбрання Снігуроньки взагалі, як у царівни!

Колишній військовий, підполковник запасу Іван Нагорний на пошту потрапив досить банально: зателефонував за оголошенням. Відтоді він тут незамінний працівник.
– Отримую кореспонденцію, газети, журнали, посилки та гроші і розвожу все це у поштові відділення нашої області. Із собою завжди бойова зброя. І у водія також. Знаєте, у житті всяке буває, з нею надійніше і безпечніше почуваємося… Дуже давно закінчив військове училище на Уралі. Служив у Киргизії, Німеччині, а потім у незалежній Україні. А народився я в селі Нова Басань, що в Бобровицькому районі. Батьки ще живі, щотижня їх провідую. Тато у мене керував колгоспом, а потім працював сільським головою, – пишається Іван. – Є й син, щоправда, він ще власної сім’ї не має.
Переодягається зв’язківець у Діда Мороза не для заробітку, а насамперед для того, аби приносити дітям радість:
– Коли бачу щасливі очі малюків, отримую неймовірне задоволення! Для цієї роботи потрібні артистичні здібності, а ще – талант. І хоча я не артист, все-таки бути Дідом Морозом – це моє хобі, від якого вже, мабуть, ніколи не зможу відмовитися.
Пригадалося, як одного разу ми через багато замовлень не встигли привітати маленького хлопчика. Двері відчинив батько і сказав, що його синочок уже заснув, так і не дочекавшись на Діда Мороза і Снігуроньку. Ми тоді дуже засмутилися. Виправляти ситуацію довелося батькам. Вони самі поклали подарунок під ялинку і передали вітання та вибачення від Дідуся та його онучки за те, що не змогли завітати.
А якось один хлопчик дуже довго й прискіпливо роздивлявся моє вбрання, мацав рукавиці, смикав бороду і коли ми пішли, сказав мамі: «Це приходив якийсь сучасний Дід Мороз, бо у нього замість валянок чорні чобітки».

– А я згадала, як ми вітали дітей, які захворіли на вітрянку, – долучилася до розмови Світлана Дегтяр, – вони були з голови до ніг у зеленці. Ми від усієї душі їм побажали скоріше одужати… Не можна забути двох братиків Ваню і Владика, які живуть на вулиці Пухова. До цих хлопчиків ми приїздили кілька років поспіль і можна сказати, що за цей час вони для нас стали наче рідними. Пам’ятаємо майже всі адреси та імена дітлахів, яким дарували казку. Окрім малят, доводилося вітати й дорослих. Співробітники лікарні попросили нас завітати до своєї колеги, яка перенесла тяжку травму ноги і тривалий час була вдома, бо не могла ходити. Після нашого візиту жінка повірила в диво, ми зарядили її енергією та хорошим настроєм. І вже згодом вона вийшла на роботу до своїх друзів-колег.

А якось ми їздили поздоровляти з Новим роком працівницю пошти у… лікарню. На нас і медики, і пацієнти дивилися наче на щось незвичайне. Виявляється, у цьому лікувальному закладі ще жодного разу не бачили цих казкових героїв, – розповіла Снігуронька, а в реальному житті – інструктор з роздрібу та передплати. На пошті вона працює вісімнадцять років. Закінчила кооперативний технікум, до декрету продавала у кіоску газети та журнали, а після народження сина її перевели до торгового відділу, де й нині трудиться.
– Роботу свою дуже люблю, а ще більше – бути Снігуронькою, – зізнається Світлана. – Колись захворів мій синочок, переніс тяжку операцію на серці. Я дуже за нього хвилювалася, на той час у мене була затяжна депресія… Не могла ні про що думати окрім здоров’я свого хлопчика. І хоча все склалося добре, відмовилася працювати Снігуронькою. Але наприкінці року ніби схаменулася, зателефонувала на роботу і сказала: «Я повертаюся!». Після того, як одягла костюм онучки Діда Мороза, моя депресія кудись зникла.
Як розповіла Світлана, два роки тому їй довелося дуже швидко шукати нового Діда Мороза. Річ у тім, що Іван Нагорний тяжко захворів.

– У розпачі я телефонувала всім своїм родичам та знайомим, але удача мені не всміхалася. Довелося вмовити попрацювати Дідом Морозом на один день свого колишнього чоловіка. Спочатку він якось без особливого бажання вітав дітлахів, але вже через дві години так увійшов у роль, що його не можна було зупинити.
А ще зв’язківці розповіли, як однієї сніжної зими їхній автомобіль застряг у заметі. Відкопували його довго, змерзли і навіть уже не сподівалися на порятунок. Не повірите, а витягла автомобіль… Снігуронька!
– Після цього випадку, – каже Іван Нагорний, – ми свого водія стали називати «наш вірний кінь», а я ще раз переконався, що не така вже ця жіноча стать слабка!

Насамкінець Іван та Світлана побажали всім у рік Чорної Змії щастя, здоров’я та здійснення мрій:
– Ми знаємо, що це обов’язково буде, – хором сказали зв’язківці, – бо вже давно, переодягнувшись Дідом Морозом і Снігуронькою, відчуваємо себе чарівниками!
Тепер ви, любі читачі, знаєте імена та прізвища Діда Мороза і Снігуроньки. Все ж, вірте в дива, бо до кожного у двері обов’язково постукає казка і подарує те, чого найбільше чекаєте.

Лариса Галета, тижневик «Деснянка вільна» №103-104 (402-403), фото автора

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.