Іван Гончар: "Сила людини - в її волі. А воля часто здатна творити надреальне"

Уже 21 рік поспіль 6 грудня ми святкуємо День Збройних сил України. Незважаючи на невелику офіційну історію українського війська, справжній його вік сягає тисячоліття -бойові традиції формувалися у важких випробуваннях ще з часів Київської Русі. У пам'яті сучасників живуть подвиги багатьох поколінь воїнів-за-хисників, їх безмежна відданість і любов до рідної землі. Бо ж немає більш благородної місії, аніж захист свого народу і Батьківщини.

Сьогодні ми вітаємо всіх військових, які у лавах Збройних сил України служили й служать справі зміцнення обороноздатності та підвищення безпеки нашої держави. Ми також віддаємо шану тим, хто ціною власного життя і здоров'я відстоював нашу свободу, та й тепер, живучи у мирній незалежній країні, турбується про її долю. Один з них - Іван Васильович Гончар, носівчанин, який переможно пройшов дорогами Другої світової війни. Часто ветеран подумки прокручує своє життя довжиною майже в дев'ять десятиліть. Всього було на його віку: хорошого й не дуже. Багато фрагментів зберігаються в пам'яті, а дещо й стерлося назавжди. Та й тепер Івана Гончара непокоїть те, що нині діється в нашій, кров'ю і сльозами вибореній, Україні.

З кулеметом - до Берліна

«У кожного своя правда про війну. Той, хто її пройшов, розуміє, що цей інформаційний вантаж важко тримати в собі, хочеться відчути себе вільним через відверте спілкування, - говорить ветеран. - У далекому 1943 році я потрапив в артилерійську частину протитанкового винищувального полку. Призначили мене радистом. Запам'яталися дуже тяжкі танкові бої під Варшавою, героїчна смерть нашого командира полку зв'язку Савченка. Таких втрат було чимало. Здавалося, що серце розривається, але треба було йти тільки вперед».

Іван Васильович боронив рідну країну від окупантів, гордо ніс визвольну місію на інші землі. Він свято шанував солдатську взаємовиручку, дружбу, відвагу, ніколи не ховався за спинами однополчан. Про мужність колишнього воїна свідчить той факт, що його одразу нагородили за участь у героїчному штурмі й звільненні Варшави, а потім і за штурм Берліна.

За словами Івана Васильовича, коли наша армія перетнула німецький кордон, здавалося, що до переможного кінця війни - рукою подати. Солдати просувалися впевнено вперед. Та тяжкі кровопролитні бої не припинялися.

«Було у нашому полку два брата, які пройшли з нами весь кривавий шлях війни, -розповідає ветеран. - У Берліні один з них несподівано загинув - через несправну гармату. Яка то була трагедія - не передати словами. Менший брат кричав нелюдським голосом, падав на землю, бився головою. А потім побіг у підвал, де переховувалися окупанти, і кинув у них гранату... Коли почули про Перемогу, ми танцювали й співали, сміялися і стріляли в небо. Стільки було емоцій, стільки гордості! Ціна тієї Перемоги надзвичайно висока. Було втрачено мільйони людських життів, зруйнована економіка, поруйновано міста і села. Кожний другий українець, що воював, поліг у боях, кожний другий з тих, хто залишився живий, був поранений. Але ми вистояли, щоб жити у мирі та спокої, щоб щодня відчувати гордість за власну країну і її людей. Але чи можна пишатися нашими нинішніми «патріотами»?! - ставить риторичне запитання Іван Васильович. - Все, що я кажу і казатиму, не для того, щоб хтось почитав і ще раз подякував нам за Перемогу. А задля того, щоб наша молодь і не тільки зрозуміли, що вони не мають права занапастити у мирній незалежній Україні те, що виборювалося роками, ціною життя».

Мова й нація - найважливіші чинники безпеки держави

На думку Івана Васильовича, Україна в небезпеці. Він переконаний, що останні зміни в законодавстві можуть спричинити розкол країни за мовним принципом і поставити під загрозу саме існування незалежної України.

«Навіщо ми так виборювали незалежність, коли самі її нищимо, - обурюється ветеран. - Яка може бути Україна з російською як фактично другою державною мовою?! Втрата єдиної державної української мови - це початок втрати територій, єдності нації! Від кожного з нас сьогодні залежить, чи зможемо ми зупинити злочинні наміри україноненависників і захистити найбільше завоювання всіх поколінь українців - право на власну державу, свободу, рідну мову».

Пенсіонер переконаний, що порятунок України лише в єдності. І якщо так піде далі, то скоро ми отримаємо дві держави: Україна «українська» і Україна «російська».

«Двомовні» політики лицемірно говорять про єдність. І водночас ділять Україну на дві частини. Нами маніпулюють, збурюють, розколюють суспільство. Порушуються права кожного з нас як представника титульної нації! А ми сидимо мовчки. Шановні, де наш патріотизм? Пам'ятаймо, сила людини - в її волі. А воля часто здатна творити надреальне», - підсумував Іван Васильович.

Сніжана Божок, газета "Чернігівщина" №49 (377) від 06.12.12

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.