У Хрещатому й досі живе...памятка комунізму
Комбікормовий завод
Спитаєте, що мається на увазі під фразою «з воза цього населеного пункту нічого не впало»? Відповім. Тут і досі збереглася пам'ятка комунізму, по-народному - колгосп, а якщо зовсім правильно - ТОВ СВК «Дружба». Щоправда, із чималої кількості поголів'я великої рогатої худоби залишилося понад 700 голів, є ще 120 свиней та 30 коней. І хоча не течуть тут молочні ріки, та й береги їхні давно не м'ясні, проте і для потреб селян вистачає, ще й для області за доступними цінами немало добра продають. Уже багато років незмінно керує всім цим Микола Степанович Терещенко. Чого гріха таїти, саме завдяки його вмінню правильно організувати роботу господарство й досі діє, в результаті чого частина місцевого населення має оплачувану роботу.
На жаль, Миколу Степановича на місці ми не застали. А може, то й на краще - відчути оту всю господарчу кухню, як то кажуть, без керівництва простіше. «Підопічні» зізналися: рідко буває, коли начальник сидить у конторі - він постійно в русі.
«Щось десь треба відремонтувати - закотить рукава і сам йде на ферму, треба зварити - сам тобі й зварник, треба на електроопору полізти - без проблем. Людина, яка повністю віддається роботі, не цураючись її, незважаючи на свій статус», - розповідає економіст Ганна Янко.
Економіст Ганна Янко
«Я тут вже 32 роки працюю. Звісно, раніше поголів'я було більше, працюючих чимало. Але ж тоді й держава якось дбала, а потім в один момент - перекрили нам дихання, - долучається до розмови зоотехнік Ольга Горбаток. - У сусідніх селах колгоспи розпадалися миттєво, а ми якось ще трималися на плаву. І ось утрималися - аж до сьогоднішнього дня. І все це завдяки нашому директору Миколі Степановичу. Він справжній господарник - професіонал, роботяга неабиякий. І колектив завжди оптимістично налаштовує. У нас і грамот чимало є за наші труди. Та от тільки я не розумію, чому держава на все це реагує дивно. Знову впала ціна на молоко. Звісно, можна занижувати ціну на продукцію, коли не знаєш ціни праці. Жодної уваги селу! Щоправда, податки не забувають збирати».
Слухаю і чомусь пригадався анекдот:
«У колгоспі - збори. Нагороджують переможців соцзмагань. На сцені оголошують:
- Путівку в санаторій отримує голова колгоспу!
У залі - гучні аплодисменти.
- Грошовою премією відзначаємо головного агронома!
Знову овації.
- А тёпер - найкраща відзнака! Почесною грамотою нагороджується доярка-передовичка Катя Петрук!
У залі-тиша.
Зі сцени:
- Ура, товариші, ура!!!».
Ось так і в нас у державі - гроші, відпочинки затримуються на верхах, а господарству, яке тяжкою працею тримається на ногах, - грамоту.
Доки розмірковую, Ольга Дмитрівна продовжує:
Зоотехнік Ольга Горбаток
«Важка праця, та гріх скаржитися, бо ж у селі легко не буває. А тут ще й гроші платять. І з яким питанням ми б не звернулися до нашого директора, завжди допоможе. Для своїх все зробить і чужих не цурається. Завжди людям і зерна дасть, треба - на борошно перемеле, городи навесні за мінімальною ціною виоре. Я взагалі не чула, щоб хтось хоч раз негарним словом про Миколу Степановича обмовився».
«Та що тут казати, завдяки господарству у нашому селі газ нарешті з'явився. Тепер, хвала Богу, у нас цивілізація, - продовжує економіст Ганна Іванівна. - Прикро тільки, що деякі можновладці собі ці заслуги приписали, а от гроші й досі не повертають».
У ТОВ СВК «Дружба», окрім тваринництва, непогано розвивається і рослинництво. Вирощують переважно зернові: жито, пшеницю, гречку та інші сільськогосподарські культури. Є і свій комбікормовий завод.
На фермі
«Для вигодівлі худоби маємо все необхідне. Сіно й солому також заготовляємо власними силами. В цьому році ще й техніку нову придбали. Ми не приховуємо, що «розкачувалися» довгенько. Бо у 2000 році, коли більшість колгоспів падали на коліна, у нашому господарстві також накопичилася чимала заборгованість. Але це вже у минулому. Тепер зарплата виплачується вчасно, за оренду землі люди також отримують обіцяне. Скарг немає. Деякі селяни, які уклали угоди з іншим орендарем, просяться до нас. Я переконана, що наше господарство і надалі буде розвиватися, адже головне для цього - працьовиті люди і керівник-професіонал - у нас є», - підсумувала пані Янко.
Що тут скажеш, хороші люди живуть у цьому селі. Головне - є ще такі, хто не загубився серед сірих буднів, сільських злиднів і просто любить працю на землі, біля тварин. Хоча здається, що тут щодня все по колу: в дощ, град, вітер, у свята і будні, бо ж цей труд не передбачає вихідних чи відгулів. Та й із настанням відпустки немає проблеми, на яке море чи озеро поїхати. її просто ніхто перед собою не ставить! А навіщо? Коли довкола - така краса!
«Ви тільки гляньте, яка у нас природа! Подивишся на все навколо - і жити хочеться!» - посміхнулася зоотехнік пані Ольга, проводжаючи нас додому.
Сніжана Божок, газета "Чернігівщина" №45 (373) від 08.11.12
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.