Селянина, який вбив педофіла, випустили на підписку про невиїзд

Сталося це 26 червня у Старому Білоусі Чернігівського району. 35-річний чоловік, батько двох дітей, побив 50-річного (останній помер у машині «швидкої допомоги»). За що? Той напав на його 11-річну доньку.

«Якби наздогнав, і сам би прибив»

Сергій з дружиною і двома дітьми — 11-річною Анютою і 7-річним Сашком — переїхали з Чернігова до Старого Білоуса близько півроку тому. В місцеву школу діти не ходили. Тато возив їх щодня до Чернігова. Ошатний будинок, гараж, триметровий бетонний паркан, хвіртка на замку — захист від злодіїв. Бізнесмен Сергій створив усі умови для безпеки сім'ї. Діти чисті, доглянуті, рідко гуляли самі на вулиці. Хіба що в магазин за морозивом могли сходити. Саша катався на велосипеді. Ніяких конфліктів ні з дітьми, ні з дорослими...
Того дня їм до двору залишалося метрів 300. Діти поверталися з магазину.
— Близько сьомої вечора я працював у себе у відпочивальному комплексі, — розповідає підприємець, 47-річний Віктор Васюк, власник сауни і кафе «Ерлайнз».

— Дружина полола квіти. Чує, кричить дитя: «Спасіть сестричку!» Покликала мене, я вискочив на вулицю, бачу — стоїть хлопчина, весь тремтить, плаче, просить: «Спасіть сестричку!» і показує в бік дороги. Дивлюся, а там Микола Лагутенко дівчинку до себе притискає, цілує, вона пручається, а він її за руки хапає. Біжу і кричу: «Відпусти дитя!» Він, як побачив мене, кинувся навтьоки. Я до дівчинки, а вона — біла, як крейда, і слова сказати не може. Якби я тоді Миколу наздогнав, сам прибив би. Він п’яний ішов додому, побачив дітей, причепився. Хлопчик навіть велосипед кинув посеред дороги, щоб втекти від страшного дядька.
— Вікторе Івановичу, в селі кажуть, що Микола, як випивав, починав чіплятися до дітей та жінок. Міг, не соромлячись, перед ними роздягтися.
— У селі все на виду, таке діло не втаїш. Переляканих дітей я привів додому. Хлопчик про це попросив. А дівчинка мовчала. Від страху їй мову відібрало. Прийшли під двір, хлопчик з мобілки подзвонив батьку. Той відімкнув хвіртку. Я розповів йому, що трапилося. Сергій був від почутого у шоці. Що було далі, знаю лише з чуток.

«На мене накотило...»

Сергія Богданенка застала вдома тільки після другого візиту. Високий, міцний чоловік відчинив хвіртку. Почувши запитання, сказав:
— Не хочу згадувати. Я не хотів. На мене накотило. Сам не розумів, що коїв. Коли привели дітей, Анюта і слова не могла сказати. Я перелякався за дитя. Що не спитаю — мовчить. Тільки плаче. Саша розказав, що п'яний дядя, коли вона виривалася, кричав: «Заткнись, стерва!» На мене як накотило. Не знав, як заспокоїти доньку. Кажу їй: «Я зараз дядю привезу, він вибачиться». Поїхав його шукати, знайшов неподалік від його дому. Питаю: «Ти що, маленьких дівчаток любиш?». А він: «А тебе є...?» Кажу: «Сідай у машину, поїдеш вибачатися», а він – ні в яку. Я став його тягти в авто, а він чимось мене штиркнув. Ось слід залишився, — показує Сергій подряпину розміром з помідор на лівому боці. — Я стукнув його. Вирішив: якщо він не хоче їхати до дитини, Анюту до нього привезу. І поїхав за нею додому.

У селі кажуть, спочатку чоловіки лаялися, потім билися. Сергій кілька разів ударив Миколу в живіт, останній повалився на землю, з рота полилася кров. На крики позбігалися сусіди, викликали «швидку» і міліцію. Микола кілька разів непритомнів, його відливали водою. Прийшли син Миколи і брат-близнюк Михайло.
— Вдруге я повернувся туди з донькою. Вона все ще мовчала. Приїхали, а він лежить. Я сам хотів його везти в лікарню, що б швидше. Та родичі не дозволили. Тоді я подзвонив друзям: «Приїдьте в Білоус, допоможіть. Поїдете за «швидкою» в лікарню. Може, там гроші чи кров знадобляться». Вони поїхали, та Микола помер. Я не хотів, щоб він помер. Накотило, — повторює Сергій.

— Донька заговорила тільки через кілька годин. Про ту історію ми з дружиною при ній не згадуємо — наче нічого й не було. Збираємося показати її дитячому психологу. Вона ж пережила сильне потрясіння. Про те, що той дядя помер, ми їй не. говорили. Сказали дитині, що поїхав далеко. До мене він не приходить у снах. Та на душі неприємно. Я ж не хотів його вбивать.
Сергій не ховався від міліції. Тому його випустили на підписку про невиїзд.
У Старому Білоусі одні засуджують Сергія, інші — виправдовують.

«Не вірю...»

Та від цього 84-річній Марії Лагутенко, матері Миколи, не легше. Вона тужить за сином. Який не був, а свій... Тремтячими руками жінка витирає сльози.
— Це я у всьому винна — не вберегла... (Бесідуємо вдома у Лагутенків).
— Маріє Борисівно, до чого тут ви?
— Якби не поїхала в Москву жити, не зв'язався б він з місцевими п'яницями, і горя б не було. З чоловіком виростили двох дочок і трьох синів. (Миша і Коля були близнятами). Поженилися, та життя сімейне не склалося. Миша потихому розійшовся, вернувся до нас. Нині працює фізруком у Чернігові в школі на Кругу. А Коля з боєм розставався. Було, взимку серед ночі в одних трусах прибігав від дружини.

— Через горілку?
— Та по молодості він сильно і не пив. Розвелися. Невістка з онуком (йому вже 20 років) зосталися жити в Білоусі. Так він до них ходив і помагав. Та жити не вертався. Зійшлися сини в батьківську хату. Було це сім років тому. На сімейній раді порішили: житимуть Коля і Миша на два ходи. Хата з газом. Бог дасть — і особисте життя владнають, жінок познаходять. Дочки забрали нас із чоловіком до Москви. Там дід і помер, там і похований. Миша тут і за хатою поглядав, і наварить, і напече, і поприбирає. Коля зв'язався з п'яницями. Прийдуть, усе повиїдають, нагадять... Миша їх ганяв, та куди йому одному проти гурту? Як дізналася, що Миша не може вже вправитися з Колею, минулого року повернулася в Білоус. Спочатку Коля був слухняний: «Мамочка, мамуля приїхала». Миша навіть його на роботу влаштував на ТЕЦ кочегаром. Ледве від п'яниць відкараскалися. Так він до них став ходити. Я й кажу: «Коля, ти чого мене не слухаєш? А як же на роботі?» «О, на роботі я інша людина, тиха, що накажуть — усе виконую».

— Маріє Борисівно, ви пробували його лікувати?
— Не хотів. Насильно не потягнеш. А він себе алкоголіком не вважав.
— А ви знаєте, за що його побив той чоловік? Він до дитини чіплявся.
— Не вірю.
— Кажуть, Микола вже третій день не просихав, «мочив» відпустку?
— Іде п'яний — обійди його десятою дорогою. За що ж убивать? Не вірю, що Коля міг дітей чіпати, він у мене тихий.
За висновками експерта, смерть Миколи Лагутенка настала внаслідок закритої травми живота з розривом судин брижі, що супроводжувалася масивною кровотечею.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №27 (1261)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.