Олексій Чехменко живе серед природи та улюбленої справи на Сосниччині

Олексій Чехменко

У невеличкому хуторі Ганнівка, колись Веселе, де вечори пахнуть прохолодою, влітку — липовим цвітом, а восени — грибами (опеньками), налічується всього 10 житлових будинків, в яких проживає 18 мешканців. Тут живе наймолодша родина Олексія і його дружини Оксани Чехменків. Разом з ними проживає син 9-класник, єдиний школяр, якого батько щодня возить у школу у Сосницю, та мати — корінна жителька хутора.

Олексій Олександрович народився у Сосниці. Вивчився на тракториста, навіть працював в колгоспі ім. Довженка. Вже 27 років, як Олексій і Оксана одружені. Спочатку планували у Сосниці купити будинок, навіть розглядали варіанти, але прийшли до думки, що краще вкласти гроші у створення комфортних умов у будинок тещі. Так і зробили. Є насосна станція, бойлер, санвузол.

Олексій каже, що не шкодує тому рішенню. Йому подобається хутір, де тиша і спокій. Щодня він возить сина у школу і купує все, що потрібно. Оксана багато років працювала у Сосницькій лікарні, а нині вона доглядає за літніми людьми у Чернігівському пансіонаті, три доби на роботі, три вихідна.

А Олексій — столяр, який облаштував справжню майстерню прямо вдома. Уже років 20, як він зайнявся цією справою, тільки спочатку менше часу було, бо працював у будівельному магазині, робив ремонти. А нині його день починається і закінчується у майстерні.

Робота з деревом для нього — це не просто ремесло, це задоволення і стиль життя. Він каже, що дерево — живий матеріал, який має свій характер. Сучковата сосна буває примхливою, ясен вимагає терпіння через свою твердість, а робота з горіхом — це завжди свято завдяки його благородній текстурі.

У святилищі деревообробки панує особлива атмосфера. Зайшовши сюди, відчуваєш головний аромат — це суміш свіжої соснової стружки, густого запаху дубової кори та солодкуватого відтінку воску. На стінах акуратно розвішані стамески, фуганки, струбцини та пилки. Кожен інструмент має своє місце, адже столярка не прощає хаосу.

А ще відразу впадає в очі оббивка на стінах, наче з відшліфованої спеціальної дерев’яної вагонки. Насправді вона зроблена із маленьких дощок – залишків від готових виробів. Посеред майстерні – нова грубка, щоб і взимку тут було комфортно.

Кожна річ Олексія — неповторна, бо хоч і робить ніби одні і ті вироби, але ж вони підлаштовані під кожного замовника. На його верстатах народжуються складні столи, стільці, які часто замовляють на природу, та й в домашніх умовах такі меблі краще зберігати. А також він робить буденні вироби, без яких не обходяться ні старші, ні молоді, це літні душі, вбиральні. Може робити столи, полиці для книг й інші індивідуальні замовлення.

Найбільше він цінує момент, коли шорстка, брудна дошка після багатьох годин стругання, шліфування та полірування раптом «оживає» під шаром масла, проявляючи свій прихований візерунок. Майстер каже, що нині не стільки робота дорога, скільки матеріал.

Домашня столярка стала для чоловіка-інваліда не просто хобі чи способом заробітку. Це його можливість залишити свій слід у світі, створюючи речі, які дарують людям тепло, затишок і частинку його власної душі, закарбовану в дереві.
Як кожна сільська сім’я, Чехменки садять город, де вирощують все для власних потреб. Вже не продають картоплі, яка втратила себе в ціні. А на їхньому подвір’ї снують під ногами 15 котів і всі свої, не підкинуті.

Як показують дослідження, «кошатники» цінують спокій, незалежність та затишок. Саме така і є наймолодша сім’я у хуторі Ганнівка.

Джерело: газета «Вісті Сосниччини», Олена Кузьменко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.