Лариса Реус: Попри тривоги й відключення, ми робимо все, аби діти мали якісну освіту

Навчальний процес у часи війни – це щоденний іспит на витривалість, гнучкість та відданість своїй справі. Як у сучасних умовах працюють дитячі садки та школи громади, що відбувається з мережею сільських закладів та як вирішуються питання харчування, енергонезалежності й забезпеченості кадрами? Про все це, а також про заповітні мрії наших освітян читайте у відвертій розмові з начальницею відділу освіти Ічнянської міської ради Ларисою Реус.



Лариса Реус

– Пані Ларисо, ви педагог із великим досвідом. Останні роки ви очолюєте освітянську родину нашої громади. А як взагалі розпочинався ваш шлях у педагогіці та чому ви обрали саме цю професію?

– Я інколи думаю: знайти цікавішу професію, ніж педагог, справді важко. П’ятнадцять років я працювала в дитячому садку. У садочку ти бачиш, як приходять маленькі діти – вони ж мов пластилін. Що з нього виліпиш, те й буде.
Звісно, основний внутрішній стрижень закладається в родині. Але перші слова вони інколи вимовляли в садочку, тут навчалися самостійно їсти, вдягатися, спілкуватися. Найбільше життєвих навичок діти здобували саме в нас, адже проводили в закладі більшу частину дня.
Так само й в школі. Бачиш, як у перший клас приходить зовсім маленька дитина, а з одинадцятого виходять уже дорослі юнаки та дівчата. У кожного з них є своя мрія, своя мета. Це сформовані особистості, з якими треба спілкуватися на рівних.
І ти розумієш: ти чогось вартий, адже навчав, виховував і, можна сказати, направляв весь цей процес зростання. Тому педагогіка – це система, яка має крутитися довкола дитини. Можливо, так не завжди виходить, але саме до цього треба прагнути.

– Тобто ви ніколи не шкодували, що обрали педагогіку?

– Я зовсім не нарікаю на долю та на те, як усе склалося. Хоча в юності я мріяла про медицину, але зрештою вступила до педагогічного. Закінчила Ніжинський університет, за спеціальністю – учитель історії та правознавства. Працювала в школі у Будах, а також у дитячому садку. Чотири роки очолюю відділ освіти.

– А скільки цього року до школи прийшло першокласників і яка загалом кількість учнів та вихованців у громаді?

– Загалом у нас навчається 1700 учнів: 1186 дітей – у місті, а 513 – у сільській місцевості. Щодо дошкільних закладів, то їх відвідує 374 дитини: 234 – у місті, 140 – у сільській місцевості. До першого класу цьогоріч прийшло 138 дітей. У десятих класах продовжують навчання 110 учнів. Крім того, 50 дітей зараз перебувають за кордоном і здобувають освіту за сімейною формою навчання.
Щодо дітей із числа внутрішньо переміщених осіб, то маємо 5 вихованців у садочках та 80 учнів у школах – ця кількість зросла порівняно з минулими роками. Серед наших вихованців багато дітей військовослужбовців: 72 дитини – у дитячих садках і 254 – у закладах загальної середньої освіти.
Окремо хочу зазначити, що у нас є дітки із особливими освітніми потребами. У закладах дошкільної освіти навчається 5 таких вихованців, а в школах – 26 учнів.

– Ларисо Андріївно, батьки в соціальних мережах хвилюються щодо можливих змін у мережі сільських шкіл. Яка ситуація наразі?

– У нас є чотири філії, у кожній з них навчається по 20 і менше дітей. Ці філії підпорядковані Ічнянському ліцею № 4 і знаходяться в селах Бурімка, Бакаївка, Більмачівка та Монастирище.
Зрозуміло, що шкільна мережа скорочується. Проте жителі деяких сіл, як-от Рожнівка та Ольшана, активно працюють над тим, щоб зберегти заклади. Вони залучають внутрішньо переміщених осіб, надають їм житло, намагаються запрошувати багатодітні родини з трьома й більше дітьми.
Таким чином громади самостійно забезпечують наповнюваність шкіл дітьми.

– А чи є підстави для закриття цих чотирьох філій уже зараз? У мережі обговорюють, що їх можуть ліквідувати.

– Питання про можливе закриття цих філій постане не раніше 2027 року. І це рішення ухвалюватиме депутатський корпус та сесія міської ради. Ніхто одноосібно такі питання не вирішує. Як вирішать депутати, так і буде. Якщо вирішать фінансувати далі – філії працюватимуть.

– А як вони фінансуються зараз? За рахунок місцевого бюджету?

– Ні, ці чотири філії отримують державну освітню субвенцію, оскільки вони є структурними підрозділами четвертого ліцею. Проте міська рада повністю покриває витрати на їх опалення та утримання. Тому остаточне рішення – за засновником, тобто депутатським корпусом. Ми абсолютно не проти збереження закладів, і ніхто не хоче зробити гірше для дітей.

– А як щодо наступного навчального року? Наприклад, у Рожнівці та інших селах, де ситуація з кількістю учнів доволі напружена?

– Така ситуація зараз усюди, адже дітей значно поменшало: багатьох вивезли в безпечніші регіони або за кордон. Особливо це стосується підлітків 14-16 років. Батьки передусім дбали про безпеку. Цього року діти пішли до 10-го класу у свої заклади, а щодо наступного року чітких керівних документів поки немає. Ми щиро сподіваємося, що з’явиться нормативна база, яка дозволить дітям довчитися у рідних школах.
Якщо ж ні – організуємо довіз до ліцею № 4, який стане основним академічним ліцеєм громади.

– А що буде з гімназією імені Васильченка? Вона завжди славилася високим рівнем викладання та сильними випускниками. Чи є можливість зробити повноцінним ліцеєм саме її?

– Розумію ваше запитання. Зробити гімназію ліцеєм неможливо з однієї простої причини: у неї дуже чисельна початкова ланка – практично 250 дітей. За вимогами законодавства у складі академічного ліцею початкових класів бути не повинно.
І якби ми трансформували гімназію в ліцей, то виникло б питання: куди перевести цих 250 наймолодших учнів? Саме тому під статус академічного ліцею ми визначили ліцей № 4. Там початкова ланка невелика, і в разі потреби ми зможемо безболісно перевести дітей до іншого закладу.

– Які нові тенденції та зміни чекають на учнів і вчителів у новому навчальному році?

– Знаєте, зараз перед нами стоять надзвичайно серйозні виклики, зумовлені війною. Наші педагоги виявляють неймовірну винахідливість і гнучкість, аби забезпечити якісне навчання. Раніше вчитель під час підготовки до уроку міг чітко розпланувати кожну хвилину: він знав, до кого з учнів звернутися, кому приділити більше уваги, де застосувати індивідуальний підхід.
А сьогодні вчитель іде на урок підготовленим, але лунає повітряна тривога. Доводиться продовжувати урок в укритті або згодом відпускати дітей додому й проводити заняття онлайн. Головна новизна нинішнього навчання – це гнучкість. Кожен учитель щиро вболіває за свій предмет, і кожен прагне зробити все можливе, щоб діти отримали міцні знання.

– Батькам зараз теж доводиться активно долучатися до навчання...

– Так, батькам зараз важко як ніколи. Раніше вони відправляли дитину до школи й були спокійні. Тепер потрібні ґаджети, стабільний зв’язок, контроль за підключенням до онлайн-уроків. І це при тому, що більшість батьків працюють. До того ж додається постійне хвилювання: як дитина дійшла до школи, чи перебуває вона в безпеці.
Важко всім: і вчителям, і батькам, і дітям.

– До речі, чи проводяться зараз повноцінні уроки в укриттях?

– Там, де це дозволяють умови. Наприклад, у ліцеї № 4 укриття облаштоване: є інтернет, світло, вчителі турбуються про тепло. Звісно, це не новозбудовані «підземні школи», які ми бачимо по телевізору в інших регіонах, але ми прагнемо до покращення умов.
Хоча я щиро сподіваюся, що війна якнайшвидше закінчиться перемогою, і підземні школи нам просто не знадобляться – хіба що для позашкільних гуртків.

– Минулого року були суттєві відключення електроенергії, і цьогоріч нам теж прогнозують складну ситуацію. Чи забезпечені заклади освіти генераторами та як загалом вирішують це питання?

– Генератори є в багатьох наших школах, хоча й не в усіх. Проте, як показала практика, генератори потребують багато пального й не розраховані на тривале безперервне навантаження. Одне-два підключення по кілька годин генератори та шкільні бюджети витримують, але коли електроенергії немає тижнями чи місяцями, експлуатація генераторів стає надто дорогою та не дуже надійною справою.
Тому за фінансової підтримки ЮНІСЕФ для закладів Ічні – зокрема для гімназії імені Степана Васильченка та ліцею № 4 – придбали інверторні сонячні станції. Вони забезпечують енергонезалежність і дозволяють школам довше залишатися зі світлом.
Звісно, цим станціям теж потрібна електроенергія для підзарядки, але ми розраховуємо, що навіть у разі багатогодинних відключень нові станції встигатимуть заряджатися. У гімназії № 1 є чотири потужні зарядні станції (типу EcoFlow). Вони дозволять закладу працювати в похмурі осінні та зимові дні, а також умикати інтерактивні дошки й проводити уроки за планом.
До речі, ЮНІСЕФ допоміг і ліцею № 3, але там кошти спрямували на заміну вікон та дверей.

– А яка ситуація з опаленням під час відключень світла?

– У тому ж ліцеї № 4 інверторна станція під’єднана безпосередньо до котельні. Опалення там газове, тому для роботи насосів потрібна електрика – і тепер вони зможуть працювати безперебійно. У дитячих садках та інших школах для роботи опалювального обладнання також підготовлені генератори або зарядні станції.
Проте є й складні об’єкти. Наприклад, Івангородський ліцей повністю залежить від електрики – там встановлені два дуже потужні електрокотли. Тут ми опинилися в складній ситуації, адже у разі тривалих блекаутів забезпечити роботу котлів буде вкрай важко. Ми активно шукаємо фінансування, щоб встановити в цьому закладі два твердопаливні котли, але поки що необхідних коштів немає.

– Як у громаді вирішується питання із забезпеченням підручниками? У Міністерстві освіти і науки України зазначали, що частина підручників має надійти до жовтня-листопада.

– Усе, що наразі ще не надруковане, надається в електронному форматі. З огляду на сучасні цифрові технології великої проблеми в цьому немає – головне, щоб у дітей було бажання навчатися. Все, що додруковується, поступово доходить до закладів. Якщо в якійсь школі є надлишок певних підручників, а в іншій бракує – навчальні заклади діляться між собою.
Тож загалом підручниками учні забезпечені: використовуються і нові надходження, і книги минулих років.

– Міністерство освіти і науки оприлюднило рейтинг шкіл за підсумками НМТ-2026. Що маємо у громаді?

– Заклади нашої громади показали гідні результати: Гужівський ліцей посів 5-те місце в області, гімназія імені Степана Васильченка – 24-те, а ліцей № 3 – 30-те. Це показники, якими дійсно можна пишатися. Діти й педагоги – справжні молодці, адже готуватися до НМТ в таких надскладних обставинах надзвичайно важко.
Звісно, через постійні тривоги та відключення десь міг залишитися непройдений матеріал, але діти впоралися. Я сумніваюся, що в якійсь країні в подібних умовах склали б іспити краще.

– Забезпечення харчуванням у школах уже повністю налагоджено?

– Так, продукти ми вже завезли. Можливо, залишилися якісь дрібні нюанси, але загалом заклади всім забезпечені.

– Їжу готують безпосередньо у закладах чи залучаєте сторонні організації?

– Ні, у нас не кейтеринг і не аутсорсинг, хоча ми працюємо над цим напрямом, маємо відповідні напрацювання й плануємо втілювати їх разом із засновниками. Наразі ж кожен заклад готує самостійно – у школах працюють свої кухарі. Минулого року виникали певні складнощі через відключення світла та повітряні тривоги.
Звісно, якщо тривога триває до 10-ї чи 11-ї ранку, постає питання, як встигнути приготувати обід. Проте наші кухарі надзвичайно відповідальні – як тільки з’являлася можливість, вони одразу поверталися до роботи, аби харчувати дітей, адже багато учнів приїжджає із сіл, і діти не можуть залишатися голодними.

– А яка загалом ситуація з учителями та вихователями у громаді?

– У громаді є відчутний дефіцит кадрів: катастрофічно бракує вчителів математики, хімії та іноземних мов. Це пов’язано з тим, що молоді фахівці не поспішають іти працювати до школи. На початку кар’єри заробітна плата вчителя без стажу та категорії зовсім невелика. Для молодих спеціалістів, зокрема чоловіків, це стає вирішальним фактором.
У самій Ічні ситуація ще відносно контрольована, а от у сільській місцевості – справжня проблема. Наприклад, в Івангороді критично не вистачає педагогів, адже туди важко доїхати через стан доріг. Є проблеми й з позашкільною освітою. Нам терміново потрібен директор ДЮСШ, посада залишається вакантною вже понад рік. Через невисоку заробітну плату та відсутність бронювання знайти фахівця дуже складно.

– А чи є якісь позитивні зрушення в матеріально-технічній базі шкіл?

– Звісно! У ліцеї № 3 за кошти ЮНІСЕФ замінили 26 вікон та 3 двері. Крім того, у закладах провели поточні косметичні ремонти: з міського бюджету виділили кошти на фарбу та будівельні матеріали, а всі роботи виконали самі працівники шкіл і садків.
До речі, у дитячих садках харчування для дітей є безоплатним завдяки підтримці Всесвітньої продовольчої програми ООН (ВПП ООН). Як буде далі – покаже час, ми обов’язково про все інформуватимемо громаду.

– Про що ви найбільше мрієте сьогодні та яким бачите майбутнє ваших вихованців і шкіл?

– Мрії у нас такі ж, як і у всієї країни: жити, вистояти, витримати ці випробування та дочекатися тривалого й справедливого миру.
Мріємо про час, коли зможемо без страху та тривог проводити свята в садочках і школах, коли нам більше не знадобляться укриття, а батьки не переживатимуть щохвилини, чи безпечно дитина дісталася до школи і де її застала чергова повітряна тривога.

– Що б ви побажали своїм колегам – учителям, вихователям та працівникам позашкілля?

– Шановні колеги! Дорогі наші вчителі, вихователі, працівники позашкілля та всі, хто присвятив своє життя дітям! Я хочу подякувати кожному з вас за невтомну працю, витривалість та велике серце. Сьогодні ми працюємо в надскладних умовах: під звуки тривог, в укриттях, долаючи чимало викликів. Але ви не просто навчаєте дітей – ви даруєте їм відчуття безпеки, турботу та впевненість у завтрашньому дні.

Щиро бажаю вам міцного здоров’я, натхнення, душевного тепла й терпіння. Нехай ваші вихованці радують своїми успіхами, батьки будуть надійними партнерами, а в домівках панують затишок і достаток.
І найголовніше – бажаю усім нам якнайшвидшого миру, щоб наші дитячі садки та школи знову наповнилися дзвінким, безтурботним сміхом під мирним українським небом!

Джерело: газета «Трудова слава», Олена Березкіна

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.