Вихователька дитсадка Інна Левенко: «Дитинство - моя професія і любов»

Щоденна праця вихователя — це значно більше, ніж турбота про дітей. Це вміння відкривати для малечі світ, підтримувати перші мрії, навчати добру, щирості та пізнанню нового. І коли така відданість своїй справі отримує визнання на всеукраїнському рівні, це стає приводом для гордості не лише колективу дитячого садка, а й усієї громади.

Вихователька закладу дошкільної освіти №17 «Перлинка» Інна Левенко вже увійшла до топ-25 Global Teacher Prize Ukraine у номінації «Дошкілля» — престижної відзнаки, яка привертає увагу до людей, чия щоденна робота формує майбутнє України. Її професійне досягнення — це визнання щоденної, часто непомітної, але надзвичайно важливої праці вихователя. Праці, у якій поєднуються любов до дітей, педагогічна майстерність, творчість і відповідальність за перші кроки маленької людини у великий світ. Потрапляння до двадцятки п’ятірки найкращих педагогів дошкілля — це не лише особистий успіх, а й свідчення того, наскільки важливою є якісна дошкільна освіта та люди, які присвячують їй своє життя. У переддень професійного свята працівників дошкілля ми попросили педагогиню поділитися секретами своєї професійної майстерності.

-Пані Інно, сьогодні Ви брали участь у нагородженні топ-25 Global Teacher Prize Ukraine. Згадайте, що ви відчували, коли дізналися про те, що саме ваша кандидатура увійшла до топ-25 і які емоції переповнювали Вас під час нагородження?

- Коли я дізналася, що ввійшла до ТОП-25, я спочатку не повірила. Декілька разів перечитувала список. А потім були сльози радості. За цією відзнакою — не просто моя праця. За нею — мої дітки, їхні маленькі відкриття, їхні перші перемоги. А під час нагородження я відчувала неймовірне хвилювання і гордість за професію вихователя. І думала лише про одне: ця нагорода — не тільки моя. Вона — про дітей, заради яких ми щодня запалюємо маленькі зірочки. Для мене це було дуже особливо. І я щиро вдячна за те, що мою працю, моїх дітей і нашу дошкільну освіту почули.

Я висловлюю глибоку вдячність Ніжинській міській владі та Управлінню освіти Ніжинської міської ради за створені належні умови для розвитку дошкілля у нашому місті. Дякую за те, що ви завжди чуєте наші потреби та всебічно сприяєте професійному зростанню педагогів. Ваша підтримка дає впевненість у завтрашньому дні та надихає рухатися вперед.

Також я щиросердно дякую адміністрації нашого закладу, всьому колективу та батькам за те, що вірили в мене, підтримали на кожному етапі цього шляху та розділили зі мною всі хвилювання. Без вашого міцного плеча цей успіх був би неможливим.

-Чому свого часу обрали саме цю непросту стежину педагога дошкільного виховання? Чи не з’являлося бодай на хвильку думка змінити сферу діяльності, спробувати себе у якійсь іншій галузі? І головне: що додає Вам натхнення у роботі?

-Ви знаєте, мені завжди подобалося проводити час з дітьми. У їхніх очах живе щирість, у посмішках – радість, а в серцях – безмежна довіра до всього світу. Діти – це маленькі краплинки добра, які вчать дорослих бути справжніми. Вони не приховують своїх почуттів, щиро радіють, дивуються, співпереживають і дарують нам тепло без жодних умов. Саме тому я закінчила Ніжинський державний університет імені Миколи гоголя і отримала освіту вчителя української мови та літератури, практичного психолога в закладах освіти. Оскільки на той час у міських школах не було вільних місць, то я два роки пропрацювала вихователем у Старобасанській школі-інтернаті. Згодом повернулася до Ніжина, де розпочала свою педагогічну діяльність у садочку. І жодного разу про це не пошкодувала. Для мене найбільша нагорода – бачити радісні дитячі очі та щасливі обличчя їхніх батьків. Мені надважливо, що люди довірили нам найдорожче, що у них є – своїх дітей, які виростуть і неодмінно внесуть свій посильний вклад у розвиток нашої неньки-України.

«Хіба є в кожного народу щось коштовніше, ніж душі її дітей, і хіба є обов’язки вищі за обов’язки виховати з них людей- громадян». Це слова Софії Русової. Мій внесок у професію вимірюється не грамотами й досягненнями, а дитячими посмішками, довірою маленьких сердець і тими першими перемогами, які ми здобуваємо разом, тому прагну, щоб кожен день у садочку був для моїх вихованців цікавим, наповненим відкриттями, радістю спілкування та відчуттям успіху. Можливо, саме любов до своєї справи та відданість професії роблять мою роботу особливою… Для мене важливо почути кожну дитину, зрозуміти її, підтримати у хвилини невпевненості та розділити радість її досягнень. Коли наприкінці дня діти обнімають мене, діляться своїми секретами та успіхами, я розумію: моя праця не даремна. Саме в такі моменти відчуваю, що обрала правильний шлях. Якщо мені вдалося залишити у дитячому сердечку частину добра, любові та віри у власні сили – це і є мій найбільший внесок у професію вихователя.



-Що, на Вашу думку, найважливіше дати дитині у дошкільному віці? А чого Ваші вихованці навчили Вас самих? Як знаходите підхід до кожної дитини?

-Ми живемо у місті з надзвичайно багатою історією, яка надихає, і майбутнім, яке ми творимо разом з дітьми. І я вірю, що найголовніше у моїй роботи – не дати готову відповідь, а допомогти їй знайти власну. Я щодня намагаюся створювати такі умови, за яких кожен дошкільник може розкрити свої здібності та відчути власний успіх. Який з впевненістю каже: «Я можу. У мене вийшло. Мене почули». Бо переконана: кожна дитина – талановита зірочка. І завдання вихователя – не визначати, хто яскравіша, а допомогти кожній засяяти своїм світлом.

-Намагаєтеся застосовувати у своїй роботі якісь особливі освітні методики, нетипові практики, творчі ідеї? Якщо так, то чим вони відрізняються від традиційних, базових і як сприймає їх малеча?

-Шукаючи сучасні підходи до навчання та виховання дошкільнят, я зупинилася на STREAM-освіті. Саме вона допомагає кожному дошкільнику проявити свої сильні сторони, розкрити творчий потенціал, навчити мислити, ставити питання, помилятися, шукати, експериментувати і шукати власну відповідь. Мені важливо, щоб дитина не просто чула готове «Чому?», а сама відповідала на питання, «А що буде, якщо?…» Так народилася моя «Лабораторія маленьких дослідників», простір, у якому малята перетворюються на маленьких винахідників, науковців і творців. Ми запускаємо ракети, створюємо механізми, досліджуємо магніти, воду, конструюємо, вимірюємо, порівнюємо, творимо, фантазуємо. Але найціннішим для мене є не сам результат, а момент, коли дитина дивиться на власне творіння і говорить: «Мені вдалося». Бо саме тоді народжується віра у власні сили.

Я переконана, що голос дитини – це не лише її запитання про те, як влаштований світ. Це ще й можливість сказати, як влаштований світ, хто вона є, що відчуває, що для неї важливо. У часи, коли наша країна проходить важкі випробування, українська мова для дитини є не лише засобом спілкування. Вона стає голосом її ідентичності, духовною опорою і зв’язком з рідною землею. Я прагну, щоб дитина не боялася говорити. Щоб її думку слухали і чули. Щоб її слово мало значення.

Тому шукаю різні шляхи, які допомагають кожному малюкові проявити себе. Хтось розкривається через поезію, розповідь чи художнє слово. Для когось мовлення є способом показати свою фантазію та емоції. А інші дитина розказує про себе зовсім без слів - через малюнок, аплікацію, паперопластику, рух чи власноруч створену композицію. Ще хтось знаходить себе у конструюванні, експериментуванні чи маленькому винаході. Бо кожен талант має свій голос! Він може звучати у слові, оживати у русі, проявлятися в кольорі чи дитячій ідеї й моє завдання як вихователя – почути кожну з цих мов. Саме тому я мотивую і підтримую дітей у конкурсах художньо-літературного, образотворчого, прикладного напрямків.

Не заради диплома, медалі чи кубка, хоч, утім, для дитини це також чудова мотивація, а заради того моменту, коли маленька зірочка відчує: «Я особлива. Я вмію. Я змогла!» і сьогодні мою професійну увагу особливо зосереджено на вихованні цінностей миру і патріотизму в умовах сьогодення. Адже хочу, щоб дитина не просто знала що вона – українець чи українка, а щоб відчувала, що це означає. Щоб поважала, берегла традиції українського народу, цінувала рідну мову, шанувала історію та з гідністю примножувала її духовні й культурні надбання. Тому STREAM для мене, мовленнєвий розвиток, творчість, педагогіка миру й патріотичне виховання – це не окремі напрямки. Це одна педагогічна ідея: допомогти дитині пізнати світ, почути власний голос і навчитися бути людиною у цьому світі.

-Яка Ваша найбільша педагогічна мрія?

- Я не знаю, ким стануть мої вихованці через десять чи двадцять років. Можливо, хтось з них стане науковцем, митцем, інженером, а хтось обере професію, про яку сьогодні ще навіть не здогадується. Але точно хочу, щоб всі вони виросли справжніми Людьми, яка вміє думати, не боїться запитувати, може творити, поважає інших і любить Україну. Я плекаю в дитині її внутрішню красу, силу духу та щирість, адже саме ці якості формують особистість, яка не загубиться серед викликів життя, а навпаки – стане світлом для інших…

Джерело: газета Ніжинщини "Вісті", Катерина Гавриш

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.