Жителька Чернігівщини розповіла про весільні обряди села

Микола Іванович та Наталія Петрівна Федосенки у парі прожили майже 53 роки

Про весільні обряди розповіла жителька села В. Устя Наталія Федосенко. Вона і сама зустріла свого коханого чоловіка на весіллі у сусіда, коли ще 12-річною була старшою світилкою, а він боярином. І одружувались вони, дотримуючись традицій, далекого 1973 року 25 листопада. З тих пір ця дата є сімейним святом.

Картоплю копають лопатою

У дворі Федосенків нас зустрів злий пес. Дома господарів не було. Сусідка підказала, що вони копають картоплю дорогою на луки. Тож ми вирушили на город. Білі мішки з картоплею далеко було видно. Наталія Петрівна і Микола Іванович копають зрання, тож не проти були відпочити, попорати своє чимале господарство, пообідати і поспілкуватися з нами.

Разом з господинею йдемо до їхнього обійстя через городи. Бабуся розповідає про цьогорічний урожай.

— Біля хати в нас посаджено тільки 3 сотки картоплі на молоду. А решта 8 соток за хатою. Колись ми цей город вибирали комбайном – поле, луки, заїзд хороший і було кому допомогти. Але тракториста забрали на війну, тож мусимо копати лопатою. Сьогодні плануємо закінчити. Урожай добрий, вистачить на зиму. Відразу ділимо на три сорти: буйна, посадкова і дрібна. Усі мішки чоловік перевозить возиком. А це наші гарбузи, 6 соток. Насіння ми здаємо мало, в основному садили для худоби. Ось виросла і морква, і буряки, – показує Наталія Петрівна. – Вже закрила на зиму і перці, і баклажани, томати і огірки, повидла наварила – всього вистачить.

Бабуся розповіла за яким рецептом вона закриває баклажани і перці. Їх вона кладе у посудину сирими, добавляє сіль, цукор, оцет, спеції і кип’ятить годину. А потім кладе засмажку із цибулі і моркви та ще додає дві головки часнику. Приварила – і у баночки закрутила. Такий салат вона робить років 40 і поїдається.

У дворі у господарів теж кипить життя. Крім птаства, вони утримують 8 дійних кіз та ще трішки молодняка і цап. Із молока вони роблять справжні тверді сири із спеціальних заквасок. Рецепт простий, написаний на упаковці і легкий у приготуванні.

— Нагріваємо молоко до температури 35 градусів. Добавляємо закваску із червоною стрічкою, постоїть 2 хвилини додаємо другу частину закваски, що в пакетику із синьою стрічкою і витримуємо 20 хвилин при температурі 28-36 градусів. Знімаємо з вогню і воно стоїть 2 години. На вигляд таке, як кисіль. Тоді ріжемо кубиками і ще ставимо на вогонь на 20 хвилин, при цьому відділяється сироватка, тоді у марлю. Відтискається і виходить грудочка сиру. Далів робимо солоний розчин: на 1 літр холодної кип’яченої води 1 ст. л. солі. І цю грудочку сиру опускаємо у цей розчин на 12 годин, при цьому перевертаємо час від часу, щоб рівномірно просолів сир. Виходить смачний натуральний твердий сир.

Рештки молока Федосенки продають хто попросить у селі та на молоковоз за ціною коров’ячого молока. Колись, як вони будувались, тримали 5 корів. Були і свині, і коні. І вигода була. Молоко приймали по 20 копійок. Але ж і хлібина коштувала 20 копійок, а літр бензину – 13 копійок. А тепер молоко вже багато років коштує 9 грн, а хлібина (ніжинська) 47 грн, сосницька – 33.

Весільні традиції

Зайшовши до вітальні, Наталія Петрівна показує свої наряди: вишиту довгу сорочку, спідницю, корсетку. Ще зберігається її весільний кролевецький рушник – він був як пояс, а спереду вив’язувався, це була запона. А рушника, на який ставали молоді, мати вишила.

Микола і Наталія познайомились на весіллі Володимира Гурина. Микола вже був парубок справжній. А Наталія 12-річна дівчинка, яку баба не пускала гуляти, бо ще ж мала. Батьки Наталії і батьки Володимира Гурина дружили. Тож і взяли їхню дочку старшою світилкою.

На весіллі вона мала шаблю. Це букет з квітів, а в середині свічка. Старша світилка разом з нареченим, батьками, хрещеними, боярином (роль якого виконував Микола), дружками (перев’язаними рушниками) – всього мало бути непарне число – їхали у поїзді за молодою у Корюківку.

Поїзд – це вантажівка з будкою, в якій ставили лавки. Тож того разу їхало 19 чоловік. Вважалося, що як заберуть молоду, то буде 20 – парне число, щоб у парі і прожили. Батьки нареченого почастували гостей і поїхали за молодою. А приїхавши, потрібно було викупити молоду. На вході у хвіртку давали могорич. І йшли до вхідних дверей, приспівуючи:

— Пусти, свате, в хату,
Нас тут небагато,
Сім раз да по семеро
Хату свату перевернемо.
Гу…

За 5 рублів можна було купити молоду. А тоді гостей, які приїхали, і гості молодої їхали на реєстрацію шлюбу. У Корюківці їх розписали. Тоді всіх гостей пригощали. Родичам молодої роздавали коровай, у якому було 2 свічки – одну засвітила мати молодої, а другу везли до молодого і теж при роздачі короваю, засвічували.

Ввечері молоді разом з гостями молодого поверталися у село. Мати зустрічала і благословляла іконами. За молодими їхали скринники – це люди, які везли придане у скрині молодої. Тоді всі разом знову сідали за стіл і тоді роздавали коровай гостям молодого. На коровай клали подарунки, гроші, вигукуючи різні побажання. Наприклад: дарую колодять із возом, щоб не ходив за розводом. Або:

— Візьму лопату,
Обкопаєм хату,
Посієм кользу,
Щоб … пішов на пользу.

Хто казав, що дарує кроля, качку, курицю. Тоді у неділю, на другий день, коли циганили, ці подарунки збирали. Гості переодягались у циган і ходили по дворах. А вечором із цього добра у воротях варили юшку у великому чавуні. Гуляли всю ніч. Ще й на третій день (хто не йшов на роботу) пекли млинці і теж було веселе застілля.

Зустрічались 2 тижні і побрались

Після цього весілля Наталія і Микола ходили у кіно і сідали поруч на задніх рядах. Але незабаром він пішов служити в армію. А вона доучилась у школі і поїхала у Прилуки, де закінчила річні бухгалтерські курси. А вдень ходила на роботу.

Працювала робочою на пластмасовому заводі, пресувала шпулі. Добрі гроші платили і рік за два зараховувалось до стажу. Але тіло вкривалось вавками, через це дівчина мусила звертатись до лікарів і ті сказали, що це алергія, залишатись працювати було небезпечно.

Тому повернулася Наталія у рідне село. Батько на той час працював кольцовим, тобто привозив товар. У Сільпо потрібна була касирка, і дівчина, не роздумуючи, влаштувалась на роботу. Тим часом Микола повернувся зі служби і відразу прийшов до Наталії.

— Зустрічались може 2 тижні і побрались. Я заміж вийшла на дві свекрухи: мати Миколи і баба, а батька у нього не було, – пригадує Наталія Петрівна.

Лякатися було нічого, бо невістка все вміла. Піч вона топила сама із 15 років. Мати рано йшла на ферму, була дояркою, а батько бригадирував. Дівчина завжди дивилась за меншим на 2,5 роки братом. І чавуни з картоплею худобі поварить, і всім їсти наготує – батьки повертаються, а сніданок чи обід на столі.

Господарювати Наталія навчилась у своєї бабусі Мані (Марії Василівни). Вона у 40-х роках була наймичкою у директора школи. Варила їм і доглядала дітей. Вона рано померла і її естафету перейняла внучка. Жили всі гуртом, і молоді на цьому ж дворищі будували новий дім. Робили важко, бо тримали величезне господарство: свині, кролі, 5 корів, по двоє коней.

Все завжди робили разом. Грошей на будівництво не бракувало, бо крім зарплат, мали суттєвий дохід за молоко, від продажу телят, лошат, картоплю продавали.

З 10 років на сцені

Подружжя було активне у художній самодіяльності сільського будинку культури. Наталія Петрівна з 10 років на сцені. І співала, і танцювала. Тоді її кума Надія (старша рідна сестра Любові Тищенко) була хореографічний керівником у клубі і хореографом.

— Не забуду, як ми з нею танцювали угорський танець «Чардаш». Вона взяла у Сосниці костюм, туфлі. Зал аплодував стоячи. Такого аншлагу не було ніколи. Ще може й дотепер старші люди пам’ятають той танець, – із захопленням розповідає Наталія Петрівна.

Микола Іванович теж був артистом, завжди виступав у хору. Через це ніяких ревнощів за життя не було. Працювали і відпочивали Федосенки разом. Вони один одного доповнюють, ніби створені, щоб бути разом.

І сину, і внуку пекла коровай

Микола Іванович – вправний господар – що механізатор професійний, що дома знає всю роботу. Ще й рибак справжній, сам сіток було наплете. Нині здоров’я не вистачає, щоб так рибалити, як колись. Тепер він взимку плете корзини, а дружина вишиває. За минулу зиму вишила рушник весільний для внучки і дві наволочки.

А ще Наталія Петрівна – вміла кухарка. Коли вільний день – пече хліб. І сину, і минулого року внуку на весілля пекла коровай, ще й своїх фірмових млинців, спечених у печі, взяли у Суми на весілля внука. Наталію Петрівну кликали допомагати приготувати гарячі обіди – за рік по 5 похорон відбувала. Готувала у печі борщ, жаренку (це тушкована картопля), каша гречана, каша рисова солодка, котлети, риба смажена, хто просив і було з чого, то млинці пекла.

І дотепер, коли приїздять діти, внуки, бабуся з дорогою душею готує все, а млинці обов’язково. Казала, аби знала, що приїдуть з газети, то і картоплю не копала, а піч топила та млинці пекла. Дуже гостинні Федосенки і навіть нежданих гостей мають чим пригостити.

Люблять вони жити з комфортом. Хоч і сили не ті, що в молоді роки, та, кажуть, поки ноги носять, треба працювати, бо ж за пенсію комфорту не буде. Ще 2 роки, як не тримають корів. Зате розвели кіз. Зробили ванну кімнату, мають сучасний великий плазмовий телевізор, кухонне обладнання і навіть новий термометр для вимірювання температури молока. Ще рідних правнуків Бог не послав. Зате є правнучата на стороні.

Колись Наталія Петрівна бабила. Це теж стара традиція. Коли хрестили дитину, то не тільки хрещені були у церкві, а й баба. Одного разу Наталія Петрівна виконувала роль хрещеної, яка не могла приїхати в село. На рік баба приходила з подарунком на пострижини (дитину голили). В деяких селах на рік баба варить кашу і б’є горщик на кутку стола та роздає кашу гостям. Тут баба діждала правнуків. Ось так весело і щасливо прожило подружжя, дотримуючись традицій. Досі вони не працюють у релігійні свята і за старим, і за новим стилем, щоб не згрішити.

А у дні народження і свої, і дітей та внуків вони готують святковий стіл і справляють удвох іменини. Не забувають і про день свого весілля. Вже разом 53 роки. Дай Бог у парі вам зустріти ще не один ювілей подружнього життя у доброму здоров’ї.

Джерело: газета "Вісті Сосниччини", Олена Кузьменко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.