65-річна Ніна Єрко 12 років сама утримувала кобилу і двох корів, співає, малює, волонтерить і стежить за модою

Ніна Єрко

Жінка з вогнем у серці – це образ сильної, пристрасної та неповторної особистості. Вона поєднує внутрішню енергію, сміливість і глибокі почуття, які надихають інших та змінюють світ навколо. Про таку наша розповідь.

Серед сільських жінок вона привертає увагу своєю неповторною манерою одягатися: чорна кофтинка, світлі під мереживо широкі брюки, окуляри, виразні брови, світле волосся, коротка стрижка. Оточуючі можливо звикли, а сторонній людині це милує око.

65-річна Ніна Єрко з Волинки завжди так одягається, а того дня, коли ми з нею зустрілися, у її доньки були іменини, тож ще краще принарядилася. Донька, щоправда проживає у Німеччині, але для мами це теж свято і, як зазвичай, вона зустрічає своїх дітей, так і цього дня вона прибрала у будинку і сама причепурилася. Але ні донька, ні син, який вже 2-ий рік вважається безвісти зниклим, не відчинили дверей маминої хати, такі обставини.

Озираючись назад, і самій не віриться, як вона справилась з усіма життєвими труднощами. Ніна Єрко родом з Мени. До Волинки вона приїхала за направленням, вивчившись на агронома. Працювала в колгоспі «Зоря комунізму» за спеціальністю. Тут зустріла свою половинку, одружилися і народився синочок. Ще Ніна мала старшу доньку.

У парі прожили недовго, чоловік рано помер, а 41-річна жінка залишилась вдовою з двома дітками 13-ти та 9-ти років. Та ще й після виходу з декрету її місце вже було зайняте і вона пішла на ферму дояркою. Колгосп існував не довго, почалися реформи і мати залишилася без роботи.

Але це тільки розпалювало вогонь у серці жінки. Де й сили бралися, щоб поставити на ноги дітей. Ніна Григорівна сама утримувала 2 корови, кобилу, якою обробляла більше гектара ріллі, ще й односельцям іноді допомагала. Сама і запрягала, і верхи могла їздити, доки не впала.

– Мені батько подарував лошатко. Два роки ми з чоловіком його ростили. А потім я залишилася сама. На той час в селі орали городи трактором, а обробляли кіньми. Так і я нарізала рядки для посадки картоплі, волочила, окучувала і копала. І сіно возила кобилою Чайкою, бо ж треба заготовити на 2-ох корівок і на кобилу. Ще й людям допомагала. В селі родичів не мала, ні на кого було надіятися, бо ж треба було дітей годувати, одягати, а потім ще й допомогти здобути вищу освіту, – розповідає Ніна Григорівна і відчувається, як до її щік припливає гаряча хвиля.

– Я ніби прожила не своє життя, – продовжує, заспокоївшись.

З дитинства вона з сестрою любили наряджатись. Але великих можливостей не мали. Щось шили самі, щось перешивали. Пам’ятає, бабуся все змушувала одягати старе пальто, та Ніна ні за що не піддавалась. Вона й дотепер слідкує за модними тенденціями, в курсі які модні кольори, фасони.

Оселившись у селі, Ніна любила ходити до клубу, співала в хорі, танцювала, і дотепер її найкращим місцем є сільський заклад культури.

Ніна Єрко таки зуміла вивчити дітей, навіть здобули по дві освіти: дочка має педосвіту, але обоє стали зубними техніками. Син Сергій влітку допомагав матері з господарством. Та ця клята війна змінила всі плани. Його мобілізували. А у травні 2024 року він зник безвісти.

Тоді для матері світ перевернувся. Та сильна духом Ніна Григорівна і відкрита до людей вона продовжує допомагати військовим, щодня ходить плести сітки, бере участь у зборі грошей на матеріали для сіток.

Будучи вже пенсіонеркою, вона продала і корів, і кобилу. Для розради утримує курочок та порає город, а ще має 4 котів, собака приблудна у неї прижилася.

По-новому у неї проявилось бажання і хист до малювання. У центрі села красується сучасним українським розписом зупинка. То її робота і вчительки Наталії Дятловської.

На початку війни в багатьох селах почали розмальовувати зупинки. І хоч ніколи Ніна Григорівна такого не робила, та вирішила спробувати. Вийшло красиво.

Ось така вона – жінка з вогнем у серці.

Джерело: газета:"Вісті Сосниччини", Олена Кузьменко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.