Вижив після російського розстрілу, пережив численні операції: історія Олега Панчохи з Ріпок

Олег Панчоха у лікарні

На столі чай і печиво. Розмова починається з гумору. На моє запитання, чи готовий він знову згадувати пережите, 37-річний Олег Панчоха з Ріпок жартує:

— Знову допит?

Та вже за мить повертається в пам'яті туди, у 2022 рік.

ВЕЗЛИ ЇЖАКИ

До повномасштабного вторгнення Олег працював оператором елеватора в Малому Листвені на Ріпкинщині. Коли російські війська зайшли на територію Чернігівської області, залишився вдома. Зброї в місцевих не було. Тож робили те, що могли: різали метал, зварювали їжаки проти колісної техніки і розвозили їх нашим військовим. А ще чергували на вулицях — по двоє, щоб під час окупації не орудували мародери.

Увечері 2 березня Олег чергував разом із сусідом Володимиром і його дружиною Ларисою. Близько 23-ї дізналися, що з боку села Даничі в селище рухається ворожа техніка.

— Ми по машинах — і туди. Їдемо, а там їхня колона. Уже ні розвернутися, ні втекти.

Олег із сусідами їхали двома легковиками. У багажниках везли їжаки. Росіяни їх зупинили. Почався обшук. Першою оглянули машину Володимира і Лариси. У них їжаки були заховані в мішки, й окупанти їх не побачили, шукали «коктейлі Молотова». Подружжя відпустили. Потім почали оглядати автомобіль Олега.

Відкрили багажник, а там усе готовеньке.

—  У мене їжаки лежали просто у відкритому ящику. Мене зразу поклали на землю обличчям донизу, руки — за голову.

«ТІЛЬКИ ЧУЮ — ПЕРЕЗАРЯДИЛИ»

Його довго допитували. Били ногами. Росіян цікавило, куди й навіщо він їхав.

— Щось виясняли, виясняли... Я вже сильно й не слухав. А потім тільки чую: перезарядили. Пішли черги — і все, мене вирубило. Одна куля влучила в руку, друга — у таз. Ще дві пройшли по ногах.

Коли Олег прийшов до тями, навколо було темно. Неподалік виднівся парк. Олег вирішив повзти до дерев — його принаймні було б важче помітити.

—  Я почав переміщатися і відчув, наче щось за собою тягну. Повзу, а воно заважає. Спочатку подумав, що за ноги гілка зачепилася. Одну ногу я відчував, а другої ні. Намацав рукою і зрозумів, що вона теж на місці.

Куля, що влучила в таз, ушкодила нерви та внутрішні органи. Але Олег продовжував повзти. І добре, що зміг це зробити. Тієї ночі росіяни розчавили його «Мазду», і машина впала якраз на те місце, де він перед цим лежав.



Розчавлена "Мазда" Олега

ОПЕРАЦІЯ ЗА ОПЕРАЦІЄЮ

Олега знайшли свої. Доправили в місцеву лікарню. Куля сильно ушкодила руку — роздробила кістку. Після першої операції руку склали неправильно. Згодом довелося ламати заново й оперувати ще раз. Тепер роздроблену кістку тримає металева пластина.

Потім Олега перевезли до Чернігова. Здавалося б, найстрашніше вже позаду. Та насправді боротьба за життя лише починалася. Операція за операцією. Висока температура, причину якої довго не могли встановити. Згодом лікарі виявили абсцеси. Один із них прорвався, коли Олег перебував у лікарні.

— Добре, що я тоді був там. Різко стало так боляче, що не міг поворухнутися.

Знову операція. Потім інфекція дісталася хребта — розвинувся спондилодисцит (запалення міжхребцевого диска і двох сусідніх хребців). Його вкотре оперували — уже в Києві. Встановили титанові болти, закріпили хребет.

Пізніше виникло ще одне ускладнення — утворення почало стискати спинний мозок. Знову Київ. Знову операційна.

«РОБЛЮ ТЕ, ЩО МОЖУ»

Нарешті після тривалого, виснажливого лікування Олег повернувся додому. На жаль, ходити він не може. Тож довелося пристосовуватись до нового життя.

— А чим Ви зараз займаєтеся?

— Та нічим, — відповідає Олег.

Проте за цим «нічим» стоїть цілком конкретна робота. Коли волонтери передали йому електричне крісло колісне, з'ясувалося, що акумулятори в ньому вже слабкі. Купувати нові було дорого, тож Олег зібрав акумулятор сам. Уже другий чи третій рік їздить. Відтоді йому почали приносити старі акумулятори від шуруповертів та іншої техніки. Він їх перебирає і перепаковує. Ремонтує також електровелосипеди та скутери.

— Потихеньку роблю те, що можу. Щоб не нудитися в чотирьох стінах.

Про той страшний березневий вечір Олег говорить так само спокійно, як і про ремонт акумуляторів:

— Ранили. Добре, що не вбили.

У цих кількох словах — розстріл, численні операції, роки лікування і життя, яке довелося збирати заново. Майже так само, як сьогодні він збирає старі акумулятори та деталі, щоб вони знову працювали.

Джерело: газета "Гарт", Владислава Тарасевич

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.