Фермерське господарство «Інтер-Агро-База» працює з 2004 року, має в обробітку 6 500 га землі, які «розкидані» на 150 км., а саме у п'яти колишніх районах: Сосницькому, Менському, Корюківському, Н.Сіверському та Коропському. З усього земельного банку 3000 га складають піщані кислі ґрунти з рН 5-5,5. Господарство займається рослинництвом, до війни мали невелику тваринницьку ферму. Також в господарстві самостійно будують приміщення, де одночасно може зберігатись до 40 тис. тонн сільськогосподарської продукції. Працювати в прифронтовій зоні складно, подекуди ризиковано. Реалії воєнного часу такі, що доводиться коригувати плани, змінювати заплановані операції на полі.
Як адаптується господарство до складних вимог часу — розповів голова «Інтер-Агро-База» Сергій Макуха.

Сергій Макуха
– Сергію, розкажіть про вашу стратегію ведення господарства. Які технології застосовуєте, яким культурам надаєте перевагу?
— В господарстві ми дотримуємось структури посіву земельного банку по принципу 30/30/30. Що це означає: 30 % земельних площ ми виділяємо під кукурудзу, 30 % — під олійні культури (соняшник та ріпак), 30 % — під зернову групу (пшениця, ячмінь та жито). До підбору посівного матеріалу підходимо дуже ретельно та зважено. 90 % насіння, що сіємо на полях, — гібриди компанії Corteva. Також застосовуємо засоби захисту рослин цієї компанії, якістю задоволені.
– Український фермер в реаліях війни – який він? З вашої точки зору, які проблеми та виклики постають перед аграріями сьогодні?
— Агробізнес в Україні сьогодні дуже складний. Скільки б не говорили, що ситуація покращується і певні чинники регулюються, з кожним днем ми маємо все більше викликів. До традиційних погодних чинників, проблем з кваліфікованими кадрами, додаються нові, вже пов’язані з повномасштабним вторгненням. На мою думку, зараз потрібно реінвестувати свої навички, застосовувати управлінські якості. Сьогодні фермер має не просто розуміти як посіяти та зібрати. Він має розуміти повну технологію вирощування та методи реалізації вирощеної продукції.
Середнє господарство повинне мати всі групи та відділи, які має великий агрохолдинг для того, щоб нормально функціонувати в наш час. Нині дуже знизилась ціна на зернопродукти. Натомість зростає ціна на азотні та добрива фосфорної групи. Загалом дорожчає гектар вирощеної продукції. Посівна кампанія цього року здорожчала на 40 відсотків порівняно із 2025 роком. А якщо брати ціни до війни, до 2022 року, то страшно уявити! Дуже важливо залучати фінансування, гранти та міжнародну допомогу.
– Ви користуєтесь пільговими програмами кредитування?
— Так, звичайно користуємось. Попередні роки з початку повномасштабного вторгнення, якби не кредити, то навряд чи підприємство встояло б. Ці програми допомогли нам закрити фінансові зобов’язання, ми можемо забезпечувати наші посіви достатньою кількістю добрив, ми не економимо на ЗЗР, купуємо лише якісні препарати, за допомогою яких ми можемо очікувати на гарний результат, можемо залучати нову техніку до робіт у полях. Нинішня програма 5/7/9 – це державна програма, яка компенсує певну частину відсотка по кредиту, а є додаткові програми, які можуть мінімізувати цей відсоток.

Юлія Косолап
– Які сьогодні пріоритетні напрямки розвитку господарства ви для себе окреслили?
— Ми реінвестували близько 1 млн доларів на логістичне направлення. Обрали для себе стратегію збільшення земельного банку і реалізації нашої продукції за допомогою власного автотранспорту. На сьогодні у нас є 11 вантажних автомобілів, якими ми доставляємо продукцію до портів Одеси. Автомобілі придбали якісні, які можуть не тільки перевозити продукцію по території країни, а й в країни ЄС. На разі проблем із збутом продукції нема. Все збіжжя реалізовано.
Надалі, коли закінчиться війна, хочемо зайнятися свинарством. Вивчаємо ринок, плануємо переробку вирощеної продукції. Спочатку цей проект буде регіонального рівня, коли визначимо потреби ринку, далі будемо масштабувати бізнес. Орієнтуємось на місцеве виробництво, щоб у першу чергу давати можливість працювати місцевим жителям. Наш регіон досить критичний, сьогодні в селах Чернігівської області майже не зустрінеш людей на вулицях.
– Розкажіть про цьогорічну посівну кампанію, зважаючи на холодну весну.
— Цьогорічна весна була дуже холодна, навіть у квітні. Саме тому посівна технічних культур (соняшника і кукурудзи) затягнулася. Зазвичай у нашому регіоні ми починаємо посівну кампанію приблизно 10-15 квітня. А цього року почали її 1 травня, та й то були ще приморозки. Наше підприємство посіяло ярий ячмінь і ярий овес. Посівна кампанія дуже затягнулася, ще 6 червня проводили посів кукурудзи, це катастрофічно пізно. Звісно, це відобразиться осінню, кукурудза буде з високою вологістю і збиральна кампанія буде тотожною 2025 року.
Погодні умови – це той чинник, який може внести відчутні корективи до планування. Цього року ми бачимо, що погодні умови нам знизять урожай кукурудзи, собівартість вирощування цієї культури буде дуже високий. Також актуальним є питання вартості газу. Цього року не знаємо, у скільки нам обійдеться досушування кукурудзи. Минулого року в грудні вартість 1 куба метану становила 60 грн.

Лідія Злотова
– А як щодо проблеми із електропостачанням?
– Це є суттєвим викликом для господарства. Але ми в повній мірі забезпечені додатковими системами живлення. Намагаємося вийти із ситуації, коригуючи робочий процес. Були плани встановлення сонячних панелей та акумуляційних систем, щоб підприємство було повністю енергонезалежним. Але не встигли, а нині, зважаючи на можливі обстріли, не поспішаємо.
– Як ми знаємо, частина Ваших працівників сьогодні на війні. Як вирішуєте кадрові питання в господарстві?
— Так, частина наших працівників сьогодні на війні і захищають країну. Своїм працівникам, які мають бажання приєднатись до збройних сил, ми допомагаємо, виділяємо кошти на потреби в автомобілях та інших засобах. Раніше ми займались наданням послуг, дотичних до агросфери: будували складські приміщення, надавали послуги по корчуванню дерев і пнів та очищення територій тощо. Сьогодні ми скоротили ці види діяльності, зорієнтувавшись на суто виробничий процес.
Хоч іноді ми не відмовляємо у допомозі по благоустрою нашої громади. Дефіцит механізаторів є. Штат зменшився і нині трішки більше ста чоловік працює у господарстві. Працюють і досвідчені, і 18-річні юнаки, які щойно закінчили навчання і здобули професію механізатора. На території нашої громади є два навчальні заклади, які готують спеціалістів аграрного напрямку. Ми тісно співпрацюємо з цими навчальними закладами, студенти проходять у нас практику, найбільш старанним студентам надалі ми пропонуємо допомогу в навчанні з перспективою працевлаштування у нашій компанії.
До речі, на нашому підприємстві активно залучена праця жінок, у нас немає жодного агротехнічного процесу, де б не була задіяна жінка. Вона у нас може перевозити автотранспортом зерно в Одесу, працювати на зерносушильному обладнанні. Є такі дівчата, що можуть керувати фронтальними навантажувачами. До війни такого не було, бо вистачало чоловіків. Вважали, що жінка є жінка і важка праця не для неї. А нині штат працівників у нас зменшився і налічує трохи більше 100 фахівців, серед яких третину становлять саме жінки. Для тих, хто працює у полі, організоване двохразове харчування. Механізатори одержують повноцінні обіди і вечері.
– Ваше господарство — приклад незламного духу наших аграріїв...
— Користуючись нагодою, вітаємо наших і всіх аграріїв з професійним святом! Хочемо подякувати всім працівникам нашого фермерського господарства за їхню важку працю в такий надскладний час. Працювати на полях, особливо в тій частині, яка близько до прикордоння, дуже ризиковано і небезпечно. Та попри страх, вони ходять на роботу і вирощують хліб. Бажаємо всім їм міцного здоров’я, невичерпної енергії, сталевої витримки та безпеки. Нехай кожен робочий день закінчується щасливим поверненням додому, де вас люблять і чекають. І якби складно не було, ми впевнені в Збройних Силах України, і віримо у нашу Перемогу.
Джерело: газета "Вісті Сосниччини", Олена Кузьменко
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.