Материнське серце підказало: затишний куточок пам’яті, де Даня «зустрічає» земляків

7 вересня 2023 року страшне горе увірвалось у життя звичайної родини у Городні і сколихнуло всю Городнянщину. На фронті загинув, боронячи країну, городнянський хлопчина Данило Намись. Хлопчина – це якщо по віку. Бо Даня пішов у Небесне військо через місяць після того, як йому виповнилось 19. Як воїн. Як захисник. Як Герой…

Страшна звістка приголомшила всю громаду. Втрата кожного Героя – то кривава рана у душі. Ще більше ятрить вона, коли Герой – то ще майже зовсім дитина, яка сміливо кинула виклик ворогу і пішла закривати собою кожного з нас. Про біль рідних годі й говорити. Ті пекельні муки не осягнути розумом…

– Нам так хочеться, щоб пам'ять про Даню жила, – каже мама Наталія. – Щодня згадується що він любив, чого хотів, про що мріяв. І ми намагаємось жити так, щоб мрії сина знаходили відображення у цьому житті, де його вже нема.

Колишню вулицю Шатила у Городні, де живе родина, перейменували у вулицю імені Данила Намися. А напередодні Нового року, у грудні, на вулиці встановили меморіальний щит з портретом Дані. Його виготовив на замовлення безутішних батьків місцевий підприємець Анатолій Лепень зі своєю командою.

– Ми довго думали як саме це зробити, – каже Наталія. – Анатолій Федорович терпляче вислуховував всі наші з татом Ігорем побажання, підказував, радив, робив ескізи. Я згадала, як Даня колись весь час бігав по квитанції і все обурювався, що поштові ящики вже побиті, поламані. «От коли, мамо, на нашій вулиці їх приведуть до ладу? А якби ще й дорогу підлатали…». От ми й вирішили зробити щось корисне і для людей, які живуть на нашій вулиці. Вони ж усі нашого синочка пам’ятають ще маленьким хлопчиком, як він тут ноженятами бігав.

Мати каже, що дуже хвилювалась як сприймуть сусіди таку незвичайну меморіальну дошку. Але ті переживання були марними.

– Багато хто з жителів вулиці при зустрічі дякує зі сльозами на очах, – каже жінка. – Кажуть: «Ми за поштою прийдемо – скриньки нові, зручні, дах захищає у разі непогоди. З Данею поговоримо, помолимось за його світлу душу…». Тож, думаю, серце нам правильно підказало… Думаємо ще плитку довкола викласти – щоб такий затишний куточок пам’яті був.

Тут серце мами, тата і сестрички Насті говорить з сином і братом в надії, що його душа чує всі слова. Кохана дівчина Дані Вікторія теж приїжджає у Городню, щоб відвідати дорогу серцю могилку на кладовищі й поспілкуватися з родиною, яка вже стала їй рідною.

– Ми усі завжди зупиняємось тут, – каже Наталія. – Данило люблячим поглядом дивиться у саму душу. Це місце стало ніби маленькою капличкою, де можна говорити з сином, братом, коханим… Нещодавно пішов у засвіти батько Ігоря – дідусь Федір, для якого Даня був не просто онуком, а промінчиком світла. Ми й поховали його недалеко від синової могили. Маю надію, що вони там, у кращому світі, вже разом, як і за життя було… І моляться за нас. І бережуть наш спокій…

Джерело: "Новини Городнянщини", Світлана Томаш

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.