
На четвертому поверсі приміщення у Городні, яке колись належало районній раді, залишилась велика зала, де раніше збирались на сесії депутати. Нині тут щочетверга лунає музика. Навіть коли на вулиці виє сирена або чується ненависний гул шахедів. Леді зрілого віку по черзі заходять у двері, вітаються і починають перевдягатись у тренувальні костюми. Одна за одною випливають у центр кімнати і починають репетицію.
Танцювальний колектив був створений при Центрі надання соціальних послуг, який тоді ще був просто територіальним центром, у 2017 році. Тоді тут активно і творчо шукали можливості допомогти соціально адаптуватись людям, які, вийшовши на заслужений відпочинок, відчували необхідність заповнити певну порожнечу. Як бути корисним і активним? Як не відчувати себе зайвим і не затребуваним? Створювались гуртки вишивання, плетіння на спицях і гачком, любителів садово-городніх робіт тощо.
–Наталія Семенова, яка очолювала територіальний центр, знаючи, що я в юності займалась і бальними, й народними танцями, запропонувала мені створити ще й танцювальний гурток, – згадує Наталія Бурась, яка є тренеркою активної танцювальної групи. – Я вирішила спробувати. Бажаючих було спочатку дуже багато. Та згодом багато хто зрозумів, що танці – то не розвага, а важка праця над собою. Залишилися найстійкіші. Зараз нас дванадцять. І ми без цих занять вже не уявляємо свого життя.
Пані Наталія згадує, що в юні роки вона відвідувала гурток народного танцю у тодішньому Будинку піонерів, який вела Валентина Миколаївна Білокурова, а згодом – Лариса Петрівна Нікітенко. Це був початок 1970-их років. Той ансамбль, в якому танцювала юна Наталія, називався «Веселка» і згодом він отримав назву народного.Гурток народного та бального танцю є в історії юності й у наймолодшої, 60-річної учасниці «Танцюючих панянок» Ірини Мурої, матері двох військових, які нині боронять Україну. А Марія Федорівна Ітченко, яка є найстаршою учасницею нинішньої танцювальної групи, була колись директоркою того самого Будинку піонерів.
У репертуарі «Танцюючих панянок» – ціла колекція вже розучених танців, з якими дівчата виходять на сцену. Це і на українські народні мелодії «Микола», «Люба моя», «Марічка», карапет, й італійські мотиви, і «Сиртаки», і «танець айс» та інші. Постановку самого танцю роблять теж самі. За головного режисера – Наталія Бурась. Вона зізнається, що спочатку «прокручує» послідовність рухів у себе в голові, потім «відточує» їх сама, а тоді вже приходить на репетицію з новою ідеєю, яку всі разом обговорюють, удосконалюють і вивчають. У Центрі надання соціальних послуг всіляко підтримують і допомагають. З костюмами та тканиною для них також підсобила Олена Яцкова, очільниця відділу культури, сім’ї, молоді та спорту Городнянської міської ради.
До повномасштабного вторгнення енергійний гурт підкорював сцени і громади, і навіть столиці. Найбільше емоцій принесла перемога у конкурсі танцювальних колективів, який відбувався у Києві у 2019 році. З приходом коронавірусу конкурси перейшли в режим он-лайн, а тренування «перемістилося» на природу – берег річки, луг, міський стадіон. Повномасштабне ж вторгнення і тимчасова окупація у 2022-му поставили заняття танцями на паузу.
– Але як тільки Городнянщину звільнили, ми повернулись до своїх тренувань, – каже Наталія Бурась. – Займаємось раз на тиждень протягом двох годин. Це не тільки фізичні вправи для організму, а й джерело, з якого можна набиратися сил. Це можливість відчувати себе потрібними. Відчувати, що ти не віджив, а живеш.
Лунає мелодія і панянки повертаються до тренувань. У кожної з них – своя життєва історія, свій вантаж прожитих років і своя життєва драма. Олена Підгайна, наприклад, яку у Городні знають як багаторічну очільницю дитячого садочка, зізнається, що перехід від активного робочого життя до пенсійного відпочинку давався їй дуже важко. Танці для панянок поважного віку стали справжнім порятунком, тут вона знайшла можливість продовжити активне життя і справжніх друзів, другу родину.
У Валентини Муги нещодавно на фронті , боронячи Україну, загинув онук Володя. Йому було лише 22. Її донька нині теж служить у ЗСУ, що не може не примушувати хвилюватись материнське серце. Тут, під заспокійливі або й активні мелодії пані Валентина відволікається від гірких і тривожних думок, спонукаючи тіло ритмічно рухатись і повертаючи його до життя.
– Ми вже не можемо без цих занять, без близьких по духу людей, які стали майже родиною. – каже Валентина Папанова. – Яка б там робота вдома не була, а все кидаєш і спішиш сюди. Бо тут добре. Тут молодішаєш і тілом, і духом.
– Колектив наших панянок – це справжнє натхнення для всіх, – каже очільниця Центру надання соціальних послуг Наталія Семенова. – Всі його учасниці є прикладом активності та любов ідо життя. Наші дівчата доводять, що творчість і бажання танцювати не мають вікових обмежень. Тому й надалі сприятимемо розвитку їхніх ініціатив і підтримуватимемо їх у починаннях.
У жовтні минулого року городнянські панянки брали участь у черговому конкурсі у Києві. Щоправда, теж онлайн. Для цього Людмила Петлай, працівниця Центру надання соціальних послуг, присвятила не одну годину, аби зафільмувати на відео колектив у різних танцях і костюмах. Результатом стало друге місце. Це неабияк надихнуло, додало віри в себе. І вони ще з більшим натхненням виходять на імпровізовану сцену під час репетицій. Тут зникає час, бо не рахуються ані хвилини, ані години. Але саме тут відчувається пульс життя – активного, справжнього, молодого, не підвладного ні хворобам, ні віку, ні війні.
Джерело: "Новини Городнянщини", Світлана Томаш
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: Чернігівщина, танці, культура, пенсіонери, соціальні ініціативи, війна, мотивація