Мама 25-річного Олександра Волкова, який отримав орден і пістолет від президента, розповіла, як він загинув

Олександр Волков та Володимир Зеленський. Весна 2023 року

25-річний Олександр Волков, чернігівець з Нової Подусівки, з грудня 2022 року воював у Бахмуті. Був тричі поранений. Перший раз — рівно за три роки до загибелі, 03.01.2023. Поблизу нього розірвалася міна. Уламки пробили бронежилет, залетіли у живіт.

Після госпіталю повернувся на фронт. Удруге отримав поранення через два тижні. Уламки потрапили в ліву руку. У березні 2023 року втретє потрапив у госпіталь, з контузією.

Після був місяць на навчанні в Англії. А потім — на реабілітації в Латвії. І знову на схід. На донецький напрямок. Служив мінометником біля Костянтинівки. З липня 2024 року перейшов у розвідку, літав на дронах. Витягнув з поля бою та евакуював не одного побратима.

Був нагороджений «Золотим хрестом», відзнакою Олександра Сирського, Головнокомандувача Збройних сил. Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня вручав особисто Володимир Зеленський, президент.

— Весною минулого року Сашу нагородили іменною вогнепальною зброєю від президента, пістолетом «Форд 20», — пишається сином 50-річна Ірина Шолох, мати. — Саша завжди мені повторював, що в полон ніколи не піде. Що краще підірве себе на місці.

Сину було п’ять рочків, коли його батько помер. Тож більшість побратимів йому були за батька. Перший бій Саша прийняв 22 березня 2022 року. Розповідав, що вбив кілька росіян. Вдалося взяти в полон одного і затрофеїти техніку. У квітні того ж року поблизу Кремінної їхні позиції затиснули в кільце. Саша дивом прорвався. Та, на жаль, тоді втратив багато побратимів.

Бачила, як син втомлювався, як було йому важко, — зітхає мати. — Намагалася пожаліти. Та Сашко піднімав руку вгору, стискав кулак і казав: «Мамо, все добре!» Була можливість служити ближче до дому, в області, та Саша не хотів. Постійно повторював: «Я своїх побратимів не покину. Вони для мене — друга родина».

Коли щось не виходило в мене чи в нього, з посмішкою говорив: «Мамо, забий. Це все пилюка! Вирішимо». У нас були класні відносини, Саша все мені розповідав. Як треба було, питав поради. Говорив: «Ти сильна. Я знаю, після моєї загибелі ти не складеш руки і будеш продовжувати жити». Ми планували ремонт у будинку.

Своєї родини Олександр створити не встиг. У 2020 році уклав контракт. Служив у 105-му прикордонному загоні. Саші було тоді 20 років. Закінчив школу №35 на Масанах та училище №16. Вивчився на пекаря.

— Вторгнення застав на Луганщині, — плаче Ірина. — Через те, що був найменший за віком, отримав позивний Малий.

Загинув Олександр Волков 4 січня поблизу села Миколайпілля на Донеччині.

— У праве плече вдарив дрон. Син загинув на місці. Впізнавала за татуюваннями. Побратим, який був поруч, тяжко поранений, — тужить мати. — Востаннє говорила з сином 1 січня. Понад дві години.

Саша сказав: «Щойно змі­нив­ся з пози­цій».

Я спитала: «Будете святкувати?» На що він матюком відповів: «Який нах…й новий рік? Треба шукати нове місце для позицій».

Я заспокоїлася, що сина поміняли. Думала, десь знайшли місце і вже відпочивають.

5 січня була вдома сама. Здалося, ніби до будинку зайшов Саша. Чула, ніби він знімає берці, як було раніше. Зайшла до коридору, пусто. А о 13.30 подзвонили і сказали, що Саша загинув.



Зліва направо: Діна Волкова, бабуся, Ірина Шолох, мати, Галина Шолох, бабуся, та Ярослав Шоха, товариш

16 січня в Катерининському храмі Чернігова відспівали. Поховали Олександра Волкова на кладовищі «Яцево» в Чернігові.

— Остання відпустка сина в листопаді минулого року була не така, як усі. Ми сідали в машину, просто їздили містом та багато говорили. У нас було стільки мрій та планів. А під час похорону над нами літали білі пташки. І як тільки поховали, зграя відлетіла. Ніби то душа Саші була тоді з нами, — каже Ірина.

Джерело: сайт газети "Вість", Ольга Самсоненко, фото авторки та надане Іриною Шолох

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.