Рекордсмен з плетіння кошиків на Чернігівщині Євген Косяненко захищає Украну

Євген Косяненко

Ім'я Євгена Косяненка було занесено до Книги рекордів України у 2018-му. Причому того року його рекорд був подвійним. Взимку він сплів найменшого (2 на 3 см) у країні лозяного кошика, а 9 вересня — під час святкування Дня його рідної Сосниці — продемонстрував велетенського (діаметром 2 м 26 см, площею дна 4 кв. м, заввишки 2 м 83 см). Розказував: мудрував над ним понад два місяці. Лоза — з берегів Десни і Сейму. Заготовив цілий автомобільний причіп. Думав, що вистачить. Та довелося додавати ще і ще.

Кошик побив усі рекорди за кількістю дітей (62), які в ньому вмістилися. На той час Євгенові було 36 років. Після школи він навчався в місцевому сільськогосподарському технікумі бухгалтерського обліку, потім вивчав облік і аудит у Харківському аграрному університеті ім. Докучаєва. Працював головним бухгалтером Борзнянського РЕМУ. І... не любив своєї роботи. «Не витрачайте життя на речі, які не приносять задоволення», — радив друзям, коли ті запитували, чому Євген звільнився. І додавав: «На армію ця “мудрість” не поширюється». Бойовий гарт він здобув ще у 2014-му — в АТО.

У ЗСУ Євген Косяненко із першого дня повномасштабного вторгнення. Його незмінний позивний — Пасіка, бо захоплювався бджільництвом навіть більше, ніж лозоплетінням.
Перший бій Євген прийняв на другий день війни: у складі команди гранатометників вступив у поєдинок із ворожими танками на підступах до Чернігова. Тоді було й перше поранення — осколками зачепило обличчя, шию, руку. Командир підрозділу наполягав на евакуації. Але боєць залишився прикривати побратимів.

На лікуванні (після операції) Євген не затримався — вже 7 березня повернувся на позицію «Брама» до своєї стрілецької роти 162-го батальйону територіальної оборони.
Відтоді він — на захисті країни. Зізнається, що 2024-й був чи не найтяжчим: «Уже рік без ротації, втратив цілу когорту світлих людей і купу здоров'я, нажив купу досвіду і сивини. Кілька разів вижив».
На своїй сторінці у фейсбуці Євген час від часу ділиться тим, що довелось пережити під час війни: «Прикриваючи роботу побратимів у “сірій зоні”, знайшов у напівзасипаному окопі останки нашого бійця.

Він лежав там із минулої чи, може, навіть з позаминулої зими. Про те, що це українець, свідчили залишки “пікселя” на формі і бронежилеті, українська зимова термобілизна та берці, видряпаний на автоматному магазині позивний Зіня. Другий окупант. Про “ненашість” тіла свідчили бирка, написана мовою ворога, — “Илькаев С.В.”, вміст аптечки — такими недодержaва комплектує своє “м'ясо”: два бинти, чотири джгути Есмарха (весь світ уже забув, що це таке), пакет хімзахисту виробництва росії...

Хоч і гидко було, але ми винесли й близько двох кілометрів несли його до точки евакуації. Бо існує практика обміну тілами, а значить, ще одного українця зможе поховати згорьована родина».
Згадує про солдатський фарт (куля залетіла бійцеві ззаду в ділянку нирок, прошила рюкзак, розтрощила мильницю і зупинилася в емальованій мисці), про загального улюбленця побратимів — пса Дюка, що якось украв зі столу і з'їв цілу миску дерунів із м'ясом.

Та про що б не була розповідь, у кожній — неприхований біль: «Хлопці, я так втомився з вами прощатися. Вантажити вас у машини і з машин, ковтати сльози і криком кричати наодинці».
У цьогорічному липні Євген отримав другу офіційну відпустку (перша була в січні 2023-го). Цілих 10 днів був із родиною: у них із дружиною — син і дочка. Насолоджувалися кожною хвилиною разом, качали мед — Євгена бджолами опікуються Людмила з дітьми. Зараз молодший сержант Пасіка знову в строю. Йому 43.

Джерело: газета «Гарт», Марія Ісаченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.