Тетяна Бугаєвська майже 40 років навчає дітей у школі

Тетяна Бугаєвська

Тетяна Володимирівна Бугаєвська навчає маленьких городнянців вже тридцять років. Хоча її педагогічний шлях почався значно раніше – з 1987 року, коли вона прийшла працювати в Городнянську школу №1 вихователем групи продовженого дня. За роки вчителювання у початковій школі Тетяна Володимирівна вже зробила вісім випусків своїх учнів.

– Раніше класів було більше. І дітей у них також, – каже вчителька. – Були в мене по наповнюваності класи по 35-36дітей. Зараз максимум – 28. Нинішня малеча дуже відрізняється від тих учнів, які в мене були на початку вчительського шляху. Вони дуже розвинуті, активні, темпераментні, перш за все це діти гаджетів. Щоб у малечі було бажання навчатись, вони повинні бути щосекунди зайняті, їм треба змінювати види занять, щоб було цікаво. Ні, це не значить, що ті, перші були гіршими. Вони просто були іншими – їх можна було залишити на кілька хвилин, давши самостійно робити якесь завдання і бути спокійним – у класі зберігатиметься тиша і спокій. Нинішня ж малеча постійно тримає вчителя у тонусі, бо їм потрібен рух, рух, рух. Просто життя змінилося, змінилися і діти, і ми, вчителі. А я дуже люблю і любила всіх своїх учнів, бо кожна дитинка – це окремий Всесвіт, і його пізнавати й розвивати дуже цікаво.

Учні і батьки відповідають Тетяні Володимирівні взаємністю. Вчителька каже, що за весь час її роботи у школі їй завжди траплялись потужні батьківські колективи, з якими ніколи не виникає ні непорозумінь, ні суперечок.
– Навіть коли я висловлюю якісь зауваження учням, батьки ніколи не демонструють ніяких невдоволень чи образ – навпаки, ми працюємо єдиною спільною командою. Я за це завжди дякую долі. Адже тільки так можна направити розвиток дитини у необхідне русло. Вчитель, батьки і дитина – це єдина цілісна система, робота якої повинна відбуватися в унісон.

Сьогоднішня безпекова ситуація примушує навчальний процес відбуватися здебільшого в онлайн-режимі. Тетяна Володимирівна з жалем каже, що це погіршило умови навчання і рівень знань, який засвоюють школярі.
– Важко дітям, важко вчителям, важко батькам, – каже вона. – А для першокласників це ж взагалі катастрофа. У мене зараз третій клас. 3-А. Діти вже призвичаїлись до дистанційного навчання, вони все знають і все розуміють, і то раз на раз не приходиться – все таки робота в класі, коли ти можеш підійти до кожного учня, заглянути в кожен зошит, комусь виправити поставу, комусь відкоригувати як він тримає ручку, а когось і просто погладити по голівці, щоб розвіяти сумніви, не може рівнятися з онлайн-процесом, коли діти бачать вчителя тільки на екрані. І на батьків, коли дитина навчається вдома, лягає більше навантаження.

А ще, каже вчителька, малеча дуже проситься до школи, до ровесників, в колектив.
– Якось я після кількох днів дистанційки повідомила своїм учням, що завтра йдемо до школи, – каже Тетяна Володимирівна. – І мій учень Тимофій так радісно вигукнув: «Це буде найщасливіший день у моєму житті!». Так по дитячому безпосередньо висловив свої емоції, що мене аж за душу взяло. Боляче дивитись, як наші діти звикли вже до тривог, як вони коли чують сигнал, швидко й мовчечки збирають речі, щоб спускатися у підвал. Але я впевнена – це буде нове, сильне покоління, яке зуміє постояти за свою правду і за свою країну. 

Джерело: "Новини Городнянщини", Світлана Томаш

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.