«Русскій воєнний корабль, іді на...» - із цієї фрази українського прикордонника з острова Зміїний два роки тому почалося героїчне протистояння нашого народу російській агресії. Білборди, картини, марки, футболки, чашки - чого тільки не придумали українці з цим гаслом визвольної боротьби! Висить однойменна картина (причому з автографом автора фрази!) І в кабінеті одного з відділів 105-го прикордонного загону імені князя Володимира Великого. А поряд — іще одна — картина зруйнованого 105-го... Обидві намалював підполковник Сергій Кудря, якому, як і іншим нашим прикордонникам, довелося боронити Чернігівщину від рашистів у лютому та березні 2022 року.
— Нікого, мабуть, не здивую, коли скажу, що повномасштабна війна застала мене безпосередньо на кордоні. 24 лютого 2022-го я перебував у відділі прикордонної служби «Гірськ» (Сновщина. — Авт.). Уночі прокинувся від звуку «Градів» — залпамизалпами рашисти випускали їх у бік України.
Ми фактично могли бачити, як виходять касети із РСЗВ і прямують кудись у тил, — згадує Сергій Олександрович. — Буквально за секунди в підрозділі все закипіло. Розповідати, якими були наші завдання і як саме вони виконувалися, я не буду, скажу одне: залишатися на вже окупованій території не можна було, тому разом із двома колегами ми прийняли рішення добиратися до Чернігова. Робити це довелося пішки (відстань від Гірська до Чернігова — понад 87 кілометрів. — Авт.). Ішли лісовими стежками, у ніч із 24 на 25 лютого там же, в лісі, ночували, потім переправлялися човном через Снов. Звісно, за цей період ми не раз бачили ворога, тож всю інформацію про рух ворожих колон передавали керівництву. Найбільше вразила кількість російських військових у Седневі (Чернігівський район. - Авт.) — усього за 20 хвилин ми нарахували близько 150 одиниць техніки. До Чернігова ми дійшли 28 лютого. Місто вже було оточене, концентрація російських військ - дуже щільна, але тиловими районами нам таки вдалося потрапити в місто. Тоді вперше після повномасштабного вторгнення я побачив наш загін — там усе ще було практично цілим, на території перебувало чимало людей. А вже в перших числах березня почалися обстріли загону з літаків. Сам я цього не бачив, кілька днів після того переходу з Гірська мені дали на відпочинок — ходити я практично не міг, бо були травмовані ноги.
Далі ж разом із ввіреним мені підрозділом ми здійснювали оборону на підступах до Чернігова і періодично поверталися в загін. Оскільки рашисти не припиняли його обстрілювати, із кожним днем виглядав він усе страшніше. Уже після відходу ворога, 7 квітня, я вкотре потрапив на територію загону. Не знаю чому, але того дня його вигляд вразив мене особливо. В один момент згадалося, як усе було раніше, те хороше, що колись тут відбувалося, — державні свята з відзначенням найкращих прикордонників, заходи для дітлахів із виставкою техніки та демонстрацією роботи кінологів, служби нашого капелана в новій капличці... І ось усе це лишилося десь у минулому, а сам загін зруйнований... Я вирішив сфотографувати його для себе на телефон. А вже згодом з’явилась ідея перенести це фото на полотно.
***
— Якось я потрапив у приміщення, де на стінах висіла ціла низка готових картин за номерами, — говорить Сергій Кудря. - Приміщення було старим, із «радянським» ремонтом, але ці картини створювали там якусь особливу атмосферу. Подумалось: а чому б і собі не спробувати малювати? Почати я вирішив із картини загону — дуже захотілося відтворити те, що було на квітневій фотографії. Замовив одразу дві однакових картини за номерами за тією моєю фотографією, вийшло гарно і символічно. Одна з них і зараз прикрашає наш кабінет, друга ж була подарована начальнику загону полковнику Олександрові Чорному (105-й він очолював із 2019 року до грудня 2023 року. — Авт.). Її він одразу ж повісив у себе в кабінеті. З цієї картини все й почалося.
Зараз стіни кабінету, в якому працює Сергій Кудря, нагадують картинну галерею — полотен тут чимало, і всі вони поділені на тематичні блоки, щоправда, кожне все ж таки на військову тематику.
— Наступною після картини загону стала всім відома «Русскій воєнний корабль, іді на...». Малювалася вона швидко і з величезним задоволенням, — посміхається Сергій Олександрович. — Особлива ж вона тим, що має автограф автора цієї легендарної фрази. Так сталося, що сестра моєї дружини Ірини проходила службу в одному з підрозділів Південного регіонального управління ДПСУ. І ось там вона познайомилась із прикордонником, який відправив російський корабель за відомим курсом. Знаючи, що в мене є така картина, вона поділилася контактами нашого героя і ми домовились, що я відправлю йому на Південь картину для підпису. Так і зробили. Як виявилося, я такий не один, люди часто надсилають йому картини, марки, прапори, а він нікому не відмовляє в автографі. Отак тепер наші стіни прикрашає цей символ.
Сергій Кудря мріє, що в майбутньому поповнить свою колекцію ще однією символічною роботою:
— Постійно бачу перед очима одну картину — теж нашого загону, але вже відбудованого. І висітиме вона вже зовсім в іншому місці... Чекаємо на Перемогу, і все буде!
Джерело: газета “Гарт”, Катерина Дроздова
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: прикордонник, Кудря, картини