GOROD.cn.ua

Сушать гарбузове насіння, садять часник, лущать квасолю, - так виживає село Вільшани

 

У листопаді вільшанці працювали у поті чола. Чи не у кожному дворі вирощують гарбузи та здають насіння. Закупники нині дещо підняли ціну і вже кілограм гарбузового насіння коштує 70 грн. за кілограм. За такою ціною селяни здавали і часник місцевому фермеру. Горіхи тут мало хто продає, вони цьогоріч по 7 грн. за кілограм. Є ще на продаж і квасоля, від 20 до 40 грн., проте до неї ще не у всіх дійшла черга, будуть лущити, коли впораються із городами.



Отаким маркером Андрієнки із Вільшаного садять часник. Людмила Василівна на своїй грядці

НА ПЕЧІ СУШИТЬСЯ НАСІННЯ, А У ПЕЧІ КУКУРУДЗА. І ТАК У ДВОХ ХАТАХ
ДВА МІШКИ НАСІННЯ ВЖЕ ПРОДАЛИ


Розповідає про своє господарювання жителька села Вільшане Людмила Андрієнко.

- Щойно віднесли насіння до свекрушиної хати. Там вже ніхто не проживає, а ми витопили піч і сушимо все. Дома теж піч витоплена і теж на печі насіння, у печі куку­рудза. Вже насушили 2 мішки насіння, продали 40 кілограмів. Ще гарбузів є тижнів на два. Не все про­даємо, бо і діти люблять, і онуки. Цього року бага­то гарбузів промерзло і почало гнисти, не встигли звезти з площі. Помер Юрин двоюрідний брат, а город убирали ми: і буряк, і картоплю, і кукурудзу. Дочка брата із Житомирщини приїздила, взяла тіль­ки цибулю і часник, бо далека дорога. Тому не всти­гли до першого морозу.

- Площу під гарбузи розширювати не плануємо. Ото 6 соток і достатньо.

Гарбузи садимо давно для господарства. Раніше у нас було 2 корови, кінь, 3 свиноматки. Тепер ку­пили тракторець і залишилась одна корова, без неї я не можу. Лишки молока здаємо по 8 грн. за літр. Дешево. Для себе і для сім'ї дочки, яка проживає у Сосниці, робимо сир,масло, - розповідає Людмила Василівна.

У ЦІНІ І ЧАСНИК

Андрієнки минулого року посадили соток 5, тро­хи підсушили і відразу продали на 3,5 тисячі. Вже посадили часник і на наступний рік. Господар Юрій Миколайович для посадки зробив маркер, типу як під посадку картоплі. Але він легший, дерев'яний і відразу на 4 рядочки. Але часник - не картопля, за кожним зубчиком треба нагнутися. Бабусі допо­магала 11-річна внучка Катя. Потім, як і при посад­ці картоплі, загрібали граблями. Міжряддя - 40 см. Минулого року хотіли обробляти трактором і зроби­ли міжряддя 6о см, але погода не дозволила зайти трактору, тож довелось полоти вручну.

Часник Людмила Василівна садить по сортах, між ним ще і цибулю на зиму потикала. А в кінці городу завершила рядки малесеньким часничком, із стрі­лок, щоб увесь часник щороку обновлявся.

Зібрали гарний урожай квасолі. Але руки ще до неї не доходять. Полузали тільки 3 мішки. Купляють її по 20-40 грн. за кілограм в залежності від сорту, звичайна біла дешевша.

З ОГІРКАМИ НАЙМЕНШЕ МОРОКИ

- Огірками займатись найкраще, - каже Людмила Василівна. - Багато років я їх саджу. Цього літа було до 350 стебел. З ними найменше мороки. Не треба тоннами тягами. Вибрала, перебрала по довжині, відвезла і гроші одержала. Брали 7 см по 15-18 грн., 9 см - 10-12, 11 см - 4-7 грн. Одного разу здала на тисячу гривень. А зага­лом за це літо за огірки уторгували тільки 6 тисяч. У ми­нулі роки було і 9.

- У селі, якщо навіть нема зарплати, вижити можна, - робить висновок Людмила Василівна, - тільки треба пра­цювати вдома, не лінуватись. Ми звикли. Прокидаюсь о 6-ій. А коли було 2 корови, та друга стояла у іншому дво­рі, то а 5-ій, бо вже о 6-ій череда була під двором. У селі зараз 26 корів, але на даний час вже поставили на зимо­вий період, бо у череді залишилось 9. Дехто на прив'язі утримує, сіна в нас вистачає.

ДОЛЮ НЕ ОБІЙДЕШ

Андрієнки обоє місцеві, навчались в одній школі. Дуже люблять своє рідне село. Тут вони виходили-вибігали всі стежини. Людмила дружила з усіма хлопцями. А вже перед армією приглянулась Юрію, почав проводити. А вона:

- Чого ти мене проводиш?
- Та тому, що ти найближче живеш, - жартував Юрій.

Домівка дівчини й справді близько біля клубу. Пішов Юрій на строкову службу, а у відпустку вони посварили­ся. Але потім листувалися і після армії він запропонував їй одружитися. А Людмила, в кого і вдалася, розсудлива не по роках була:

- А ти думаєш вступати на навчання?
- Думаю. У Ніжин.

- То там другу зустрінеш, а я...

Так зустрічались 5 років. А коли обоє вийшли на робо­ту, тоді і одружилися. Якщо створені один для одного, то увесь світ зачекає.

РОБИЛИ САДОК, А ТЕПЕР ЙОГО ЗАКРИЛИ

Трудовий шлях у Людмили Василівни переривчастий і різний. Вивчившись на вихователя, роботи за спеціаль­ністю в селі не було, тоді закрили колгоспний дитсадок. Людмила не злякалась, гроші треба було десь заробля­ти, і пішла в колгосп по наряду. А потім однокласниця відкрила магазин і запросила її. Погодилась з радістю, бо старша донька вже вступила до медучилища і треба були гроші. Тепер донька завідуюча аптекою «Бажаємо здоров'я» у Сосниці. Але 4 роки проробила і почались проблеми - не могла підняти навіть відра, не те, що міш­ки тягати. Покинула магазин і зайнялась лікуванням.

А коли відкривався дитсадок у селі, мені запропонува­ли стати завідуючою. Та я без чоловіка не погодилась би, він уміє все, механік не тільки за освітою. На той час він працював завгоспом у школі. Разом з батьками ми зро­били колосальну роботу. Нам дали частину приміщен­ня школи. Рили траншеї, щоб провести воду, каналіза­цію, встановлювали увесь санвузол. Я не змогла довго працювати, за станом здоров'я вимушена була покину­ти роботу. Після операції хотіла повернутися, та не було вільного місця. А чоловік працював до закриття. Сьогодні ось іде ставати на біржу праці, ми обоє безробітні.

Діти завжди любили Люду. А вона,будучи вдо­ма, не встигала сумувати за ними.

Як насходяться, то повна хата, бувало по 10 - хто малювати хоче, хто погратись.А частіше, коли приїздять свої внуки, готуємо щось смач­неньке. Вони самі вибирають: хто пельмені, хто чебуреки, інколи солоденького. М'яса і борошна у нас завжди вистачає.



У Людмили Василівни добре виходить бісквіт. Вона розповіла, як робить. 5 яєць, не відділять жовтки і білки, додати склянку цукру і збивати до білизни. Додати стільки ж просіяного борошна і випікати у духовці 30 хвилин або у мультиварці встановити функцію «випічка». Крем завжди го­сподиня робить сметанний.

Із дитинства вона пече безе. Цьому її навчила хрещена. На кожний білок кладе 100-грамову ча­рочку цукру і збиває доти, щоб коли перевернути трималося у посудині. Безе ставить у теплу піч. Наприклад, коли спекла паски, вийняла, ще по­чекала годину, аж тоді ставить і залишає до ран­ку.

Юрій Миколайович тільки тепер полюбив со­лодощі, а зазвичай на ранок для нього важливо щоб був свіжий суп.

ЯК ПРО СЕБЕ ДУМАЄШ, ТАК І ПОЧУВАЄШСЯ


У просторому будинку Андрієнків тепло і затиш­но. Побувавши там, розумієш чого діти поспіша­ють до бабусі Люди. Тут панує атмосфера добро­ти, щирості, привітності, відкритості. Вправність господині поєднується із золотими руками го­сподаря, який створив комфорт. У хаті душова, а мийка є навіть біля печі, для зручності.
Те, що обоє безробітні, не біда.

Ми трактор купували за позичені гроші. А тоді 3 сви­номатки в'єтнамської породи спарували і борг віддали. Колись сир домашній приймали. Вигідно було: з вершків збивали масло, сироваткою годували поросят і гро­ші мали. А ще раніше по 50 соток картоплі вручну ви­копували, - із завзятістю і піднесенням каже Людмила Василівна. - Як про себе думаєш, так і почуваєшся.

Андрієнки - гарні сусіди. А який сам, такі і люди тебе оточують.
Коли нам треба поїхати до другої дочки, яка проживає Черкасах, то сусіди завжди виручають. І ми, і вони за по­треби залишаємо ключі від будинку і можемо бути спокій­ними - все буде попорано.

ВСЕ ДЛЯ ПЕРЕМОГИ


Крім городньої, хатньої роботи, Людмила Василівна знаходить час для плетіння маскувальних сіток. У Вільшанах майже кожна сім'я допомагає ЗСУ: постійно збирають гроші, консервацію і городину, плетуть сітки і роблять окопні свічки.
Не все в житті так просто. Часом буває нестерпно, та все ж життя - то неповторні миті. Любіть себе, любіть один одного і на землі запанує мир!

ПІЧ ТОПИТЬ ЩОДНЯ І ВЗИМКУ, І ВЛІТКУ

Вільшанці Тетяна Володимирівна та Анатолій Олександрович Сисенки теж займа­ються вирощуванням гарбузів. Завжди садили гарбузи для худоби, але на менших пло­щах. А коли з'явилася можливість здавати насіння, вирішили розширити площу.
Цьогоріч садили 10 соток. Але все одно не залишають вибрані від насіння половин­ки на городі, все намагаються робити у толк, щоб не пропали половинки. За раз мо­жуть вибрати піввідра насіння. Коли корова поїсть, тоді знову набивають гарбузів. Все роблять вручну, тільки полють трактором. Сушать на черені. Щоб висушити, потрібно два дні, це за умови, якщо піч топиться щодня. Тетяна Володимирівна так і робить -
піч топить щодня, хоч влітку, хоч взимку, бо, каже, треба варити картоплю поросятам та молоко відтопити на сир. Сім'я утримує корівку для своїх потреб, не здають молоко.

- Більшу площу засаджувати гарбузами не збираємося, бо роки не ті. Садимо і час­ник. Ціна завидна. Але розширювати площу під нього теж не будемо. Я вже 10 років як на пенсії, а чоловіку 8-ий десяток пішов, - каже жінка.
Гарбузів вистачить господарству до нового року, а тоді буряки.

Джерело: газета “Вісті Сосниччини”, Олена Кузьменко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Вільшане, насіння