Ічнянські волонтери завзято плетуть сітки, готують сухий борщ та збирають гроші на допомогу ЗСУ

 

У гаражі водоканалу майже щодня кипить робота. Тут гуртом збираються і працюють небайдужі люди, які вже стали однією родиною. Про те, як організували свою роботу та активно допомагають ЗСУ ічнянські волонтери, розповіли Ліна Мартиненко та Юлія Куриленко.



На фото - Ліна Мартинен­ко

- Ми робили кікімори, плетемо сітки. А ще зби­раємо смачненьке від місцевих та сільських го­сподинь й інші необхідні речі. Все фасуємо та за­паковуємо. Це для наших воїнів. Зараз у нас на по­рядку денному - окопні свічки. Бо скоро зима. А це холод та сирість, осо­бливо в окопах. А така свічка - чудовий винахід, який допомагає вижити в таких умовах. Вона горить довше за звичайну, - роз­повідають Ліна Мартинен­ко та Юлія Куриленко.

Наразі велика потреба у бджолиному воску на такі свічки. Такого продукту витрачається багато, і він вже закінчився. Тож во­лонтерки звертаються до пасічників, щоб за мож­ливості вони поділитися воском. Дуже потрібні їм і сушарки, якими просять тимчасово поділитися земляків. Саме ця про­блема й стала приводом для нашої розмови.

Зауважу, що про свою волонтерську діяльність вони не хотіли розповіда­ти. Бо, наголосили, що для них головне - резуль­тат. Та все ж погодилися.

- З перших днів повномасштабного вторгнення розуміла, що треба щось робити, а не сидіти вдома склавши руки. Хоча ніхто не знав, що буде в країні, не розумів масштаби вій­ни, - пояснює пані Юлія. - Вже на третій день від 24 лютого разом з іншими ічнянками готувала кок­тейлі, які потім передали хлопцям для стримуван­ня просування російських військ громадами.

Потім Юлія згуртувала­ся з Ліною і разом почали волонтерити.

- Сідали з Юлею у машину і їхали. Вона за кермом - я поряд. І так щодня. То консервацію звозили, то продукти збирали, то па­кували. Словом, робота нас завжди знаходила, - розповідає Ліна. - Пе­редавали необхідне й на Чернігів, як його тільки-но звільнили від ворога. Тоді завантажили десять тонн, хоча планували дві.

Ліна з Юлією хлопцям на блокпости возили смаколики та паски. Допома­гали їх пекти друзі, куми, знайомі, Лінині колеги. До волонтерства залу­чили й свої родини. Най­першим незмінним поміч­ником став Юлін батько, який вдома з азартом молов сало з часником, а тепер з такою ж охотою заливає свічки воском.



На фото Юлія Куриленко

Згодом до дівчат почали звертатися військові, які воюють у різних точках України. Так формувався запит, а колек­тив волонтерів його виконував.

Варто їм дати у Фейсбуці клич, народ відразу відгукувався на збір: активно зно­сили банки, тару з під-консервів, овочі. Надсилали кошти на авто для земляків- захисників, яке нещодавно придбали за 100 тисяч гривень. І зараз люди зносять продукти та цікавляться чим ще можуть допомогти. Несуть моркву, капусту, буря­ки - тобто, все, що потрібно на сухі борщі. Хто не має продуктів чи не має часу го­тувати, той дає кошти. За ці гроші ічнян- ки купують основу для сіток чи зіп-пакети або витрачають на інші потреби. їм часто доводилося й за власні гроші відправляти адресні посилки з Нової пошти. Але коли треба, кажуть, значить треба.

- За період повномасштабноївійни ба­гато чим допомогли військовим. Заува­жимо, що ми не записуємо скільки й чого зробили, скільки вантажу відправили на різні напрямки фронту. Нічого й не фо­тографуємо, тож можемо у підрахунках помилитися, - каже Ліна і разом з Юлією починає згадувати. - Наприклад, лише сушених борщових наборів напакували 700 штук. Допомагає їх важити та сор­тувати у пакети родина Максима Суп­руна. Один пакет - це сім літрів гарячої страви. А минулої суботи відправили по­силки на Донеччину та Сумщину - десь кілограмів 500 було як не більше. Взагалі у нас щотижня відправка.

Для злагодженої та оперативної ро­боти ічнянські жінки співпрацюють з во­лонтерками із Лубнів. Навіть привезли їм банки та цілого кабана, якого для захис­ників відгодувала Ірина Завада з Хаєнок, а благодійниці з Полтавщини зробили з нього смачну тушкованку, яка поїхала на передову до армійців.

- Ось будемо починати плести зимові маскувальні сітки. Вже хлопці замовили, - про плани волонтерської команди роз­повідають співрозмовниці. А загалом за час війни через руки ічнянських волонте­рок пройшла не одна сотня метрів ткани­ни, роздано не одну сотню готових сіток. - От, бувало, за дві години ми сплели чо­тири сітки по десять метрів. Наші сітки не просто потрібні, вони на фронті життєво необхідні.

Жінки кажуть, що все, що роблять у їхньому дружньому волонтерському гур­ті - це справа доброї волі. Небайдужими ічнянками керує дух патріотизму та ба­жання наблизити час Перемоги.

- Сухі борщі готує група «Борщ козаць­кий», в якій 10 постійних учасників. Сітки плетуть «Шалені бджілки»: це десь 25 дів­чат. Звісно, є й ті, які приходять як є мож­ливість. Загалом у нас 42 волонтера. Все робимо лише з позитивним настроєм, усі стараються, - про свій колектив розпо­відає Юлія. - У нас вже згуртована коман­да, до якої доєдналося чимало людей. Без них не було б стільки добрих справ! Вже наче на роботу приходять. Алла Малаєва навіть з температурою йде, бо знає, що треба. Вона, до речі, одна з найактивні­ших наших волонтерок. А взагалі усі наші дівчата хочуть буди корисними. У нашій команді не тільки дорослі, а й діти: Настя Проценко, Даша Майдан, Тимур Курилен­ко, Таня Карпенко. А ще школярі закладів освіти та вихованці будинку творчості пе­редають малюнки та обереги. Повірте, на душі стає тепліше, коли на фото бійців, буває, впізнаєш дитячі творчі роботи.

- И дуже вдячні тим мешканцям гро­мад, які реагують на наші пости-звернення у Фейсбуці, й дають все необхід­не. А ще вдячні начальнику водоканалу Івану Царенку, який виділив приміщення для волонтерської роботи, - каже Ліна.
- Ми вкладаємо частинку свого добра, свого серця у той печений духмяний хліб, чи той же борщовий набір, щоб захисникам було смачно, - додає Юлія. - До речі, додам, що хліб постійно пече для українських бійців ічнянець Микола Клименко.

Волонтерки запевняють, що їхня злагод­жена робота від початку війни не зупиня­лася ні на день. Навіть маленький Саша, якому ще немає й трьох рочків, часто їздить з мамою Ліною, бо знає, що для неї це вкрай важливо. І важливо для наших захисників, і для того, щоб було щасливе майбутнє у вільній країні у самого Саші.
- У такому темпі ми з командою пра­цюватимемо до закінчення війни. Адже нам, як і кожному з нас, болить доля на­шої країни, - упевнено говорять співроз­мовниці. - А потім зберемося гуртом і відсвяткуємо нашу перемогу.

Якщо хочете фінансово допомогти ЗСУ, то кошти відправляйте на картку 5168 75741795 4270 (Юлія Миколаївна Куриленко).
Якщо виникли запитання або ж вашим близьким людям, які захищають нас, потрібні, наприклад, сітки, свічки чи борщі, телефонуйте за номерами: 099-195-16-38 (Ліна), 068-728-64-48 (Юлія).
Також можете проявити ініціативу та приєднатися до команди волонтерів.

Світлана ЧЕРЕП, газета “Трудова слава”

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.