«У Сосниці нас прийняли тепло», - кажуть переселенці з Харкова

 

Родина Гончарових із Харкова два місяці терпіла бомбардування міста з надією, що завтра - останній день цього жаху. Ховалися у сховища, спали одягненими, шукали під обстрілами продукти та воду. А коли в парк їхнього двору прилетіла ракета, внаслідок чого загинули діти, нерви здали. Довелось-таки вдатися до евакуації.



- Особливо шкода було дітей та маму. Ми вже настільки вимучились, що навіть звук торкання чашки об стіл змушував підскакувати всю сім’ю, - згадує 40-річна Ірина той жах, який відбувався у рідному місті. - Спочатку ми спускали дітей до підвалу. Ліфт відключили, а ми - на 11 -му поверсі. Бігати вгору-вниз за сиренами в холодний підвал ми ладні були до того моменту, поки не похворіли діти. Після цього у сховище не ходили, а ховалися у коридорі квартири. Намостили собі на підлогу ковдри, там і спали.

А перед Паскою родина зрозуміла, що мучити дітей більше не можна. Постало питання, куди їхати.
- На той час уже мої знайомі повиїжджали хто куди. Нас запрошували і на захід країни, і в Болгарію, і в Польщу. Але їхати невідомо куди і на скільки часу геть не хотілось. А тут наша знайома із Сосниці повідомила, що Чернігівщину вже звільнено, вибухів не чути. Оскільки ми вже гостювали раніше в Сосниці, то погодитись на поїздку в це селище нам не було так тяжко. Планували, що з’їздимо хоча б на тиждень-два, щоб діти поспали у спокою. Відпочинемо і повернемось назад додому.
Тож Ірина, її діти - 4-річний Артем, 12-річний Данило - та мама 63-річна Надія Миколаївна, зібрали валізи. І, як би не боліла душа, під супровід вибухів напекли традиційно пасок і вирушили.

- Дуже страшно було їхати на вокзал і сідати в потяг після трагедії в Краматорську. Надто хвилювалися, щоб безпечно покинути Харків. Але коли приїхали на вокзал, то побачили, що волонтери піклувалися про всіх, кому довелось евакуюватись. Навіть сидіння спустили у безпечне місце, щоб ніхто не знаходився на відкритому повітрі. Всіх обігрівали чаєм, давали в дорогу бутерброди. На свій страх і ризик ми сіли у вагон. Він був максимально забезпечний світломаскуванням. І тільки коли ми заїхали в Полтавську область, трохи розслабились. З Києва до Сосниці діставалися маршруткою. Дуже багато блок-постів, дорога була довгою. А побачене в Чернігові нас болюче вразило. Мама плакала, дивлячись на руїни за вікном маршрутки.

- Сосниця прийняла нас тепло. Ми ніби потрапили в інший світ, - каже Надія Миколаївна. - Люди доброзичливі - це ми зрозуміли з перших днів.

- Особливо нас вразило ставлення до переселенців у місцевому ЦНАПі. Турботливі спеціалісти, співчутливі, добрі. І хоч в той день, коли ми ставали на облік, були великі проблеми із програмним забезпеченням, але дівчата оформили все дуже швидко. Знаю, що мої друзі по кілька днів і навіть тижнів ходили до ЦНАПів в інших містах. Мені сподобалась доброзичлива атмосфера у цій установі - і я тепер часто заходжу сюди, - каже Ірина. - Також із співчуттям і розумінням до нас поставився гендиректор лікарні Олег Максименко, який щедро поділився із нами продуктами.
Дякуємо за допомогу і Геннадію Смаглюку та Лілії Саприкіній.

Вразили і сусіди, які самі не мають великих достатків, але діляться із нами, пригощають. А в перші дні нас виручила гуманітарна допомога, де ми взяли взуття, одяг та інше необхідне. Ми цінуємо всіх, хто нас підтримує. Насправді ми побачили, які в Сосниці добрі люди, патріотичні, свідомі, дотримуються народних традицій, цінують батьківщину, добровільно йдуть на її захист - справжні українці.

Але як би не було у нас добре, родина Гончарових все-таки дуже сумує за домом, де їх чекають чоловіки. І перша звісточка, що ЗСУ відігнали війська від Харкова, була сприйнята майже як новина про Перемогу.
- Ми одразу кинулись купувати квитки на потяг, але тривалий час у продажу були квитки лише на купейні вагони - дорого, ми ще не отримали допомогу від держави. А грошей зайвих немає, адже я чотири місяці не працюю - відпустка за свій кошт. Вирішили чекати, коли з’являться дешевші квитки. І, на жаль, за цей час спокій у Харкові знову зник. На сьогодні наше рідне місто знову безжально обстрілюють. Люди, які повернулися в Харків, тепер у розпачі. Тож ми вимушені відкласти свій від’їзд. Прикро. Але нічого не вдієш, будемо чекати з молитвою про ЗСу.

Сосницька незалежна газета "Час" від 16.06.2022

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.