GOROD.cn.ua

«Щоб у голову не лізли сумні думки, потрібно, щоб руки були постійно зайняті…»

 

– Щоб у голову не лізли сумні думки, потрібно, щоб руки були постійно зайняті, – впевнена семенівська майстриня Надія Агафонівна Антоненко. – Потрібно мати справу до душі, і тоді все буде добре.



На знімку: Н. А. Антоненко зі своїми роботами (квіти з солоного тіста, вироби з газетного паперу і в’язані гачком серветки) під час святкування Дня міста у 2020 році. Фото Миколи Шевеля

Надію Агафонівну добре знають у нашому районі всі, хто раніше працював у тваринницькій галузі. У далекому 1973 році, отримавши спеціальність зоотехніка, приїхала вона на Семенівщину з Росії і продовжила тут свою трудову біографію.

Її робота всі ті роки, до самої пенсії, була пов’язана з племінною справою. Тваринницька галузь району потребувала зоотехнічних і селекційних заходів, щоб поліпшити племінні якості тварин, підвищити їх продуктивність. Надії Агафонівні пощастило працювати в хороших колективах і поряд з хорошими людьми і фахівцями. Вона б про це могла довго розповідати, адже улюблена робота назавжди залишається в серці світлими спогадами.

Пам’ятаю Надію Агафонівну ще з середини вісімдесятих років, коли я працювала в сільгоспуправлінні. Тоді була така посада – економіст-організатор соціалістичного змагання. Працювала я там всього рік, але згадую все життя, адже той колектив однодумців-фахівців забути неможливо. Там дійсно працювали люди, які жили своєю роботою, – агрономи, економісти, зоотехніки. Серйозні, досвідчені і дуже людяні. А Надія Агафонівна запам’яталася ще й якоюсь непідробною жіночністю, красивою зачіскою, теплою посмішкою.

У ті роки багато жінок вміли шити і в'язати, адже придбати гарні речі в магазині, якщо не було блату, було майже неможливо. Вміла все роботи і Надія Агафонівна: і шити, і вишивати, і в'язати…

– Для своїх доньок випускні сукні я пошила сама, – згадує майстриня. – А навчилася шити на курсах при районному побутовому комбінаті. Закрійниці навчали семенівських жінок азів крою і шиття, то ж чимало рукодільниць із задоволенням відвідували курси.

Давно виросли доньки… Мешкають у різних містах, і навіть у країнах, але серцем поряд з матір’ю, яка передала у спадок, окрім своєї любові, ще й хист до рукоділля.

– Зараз я вже майже не шию, – розповідає Надія Агафонівна. – Мій зір не хоче вже дружити з голкою. Проте з гачком ще дружить. Тож в’яжу цікаві речі – від серветок до кофтинок. Зараз стільки всякої краси можна знайти в Інтернеті, що аж душа радіє.

Мені онук подарував ноутбук – і цілий світ відкрився. Не тільки цікаві ідеї можна черпати, а й зі знайомими спілкуватися. Речі, які майстриня в’яже гачком, дуже красиві. Я звернула увагу на її роботи на виставці народної творчості під час святкування Дня міста. Зачаровано розглядала сніжне мереживо серветок і з сумом думала про те, що у мене так не вийде…

– Вийде, – запевнила майстриня, коли я їй про це розповіла. – Потрібно тільки не шкодувати розпускати в’язання, якщо пішло щось не так. Так приходить досвід. А з ним і майстерність. Але головне – потрібно захотіти опанувати будь-яку справу.

Зараз Надія Агафонівна мешкає сама.

– У такі роки ми вже не дуже мобільні, – розповідає вона. – Багатьох знайомих, на жаль, вже тільки залишається згадувати… З живими спілкуємося в основному по телефону, адже нікуди не ходимо через карантин. Та й бігати вже ноги болять… Але мені нема коли сумувати. Мені просто не вистачає часу, щоб все встигнути. Я ніколи не любила на лавці сидіти, завжди собі якусь роботу знаходила. Так і зараз. Можна, звісно, й телевізор подивитися. А можна ж дивитися телепередачу і щось в'язати, наприклад. Влітку, звісно, краще: щось на городі посадиш, прополеш, у банку закатаєш... А взимку є час для рукоділля.

Майстриня давно опанувала техніку плетіння різних виробів з газетного паперу. Це дуже цікава техніка, і багато хто може навіть не здогадатися, з якого матеріалу виготовлений то й же кошик.

– Перш ніж плести з паперу, з нього потрібно зробити «лозу», а вже потім працювати з цим матеріалом. В Інтернеті можна знайти багато порад, як виготовляти різні вироби.

А ще Надія Агафонівна займається ліпленням з солоного тіста. Вона захопилася цією справою, і виходить дуже красиво. Але, як кажуть, немає перепон для мрій і самовдосконалення. І майстриня, за її словами, хоче «розібратися з холодним фарфором». З цього матеріалу майстри виготовляють різні вироби, особливо мене
вражають квіти – їх майже неможливо відрізнити від живих. І щось мені підказує, що у Надії Агафонівни все вийде. Звісно, якщо вона цього захоче.

У позитивних людей і думки завжди позитивні. Можна жаліти себе і жалітися, а можна радіти своїм
рокам і всьому світлому, що подарувало життя, і з теплом згадувати минуле, і цінувати кожен час, наповнюючи його добром, посмішкою і творчістю…

Катерина Дика, газета «Життя Семенівщини» №52 (10869) від 24.12.2020

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Антоненко, майстриня, Семенівщина