Чернігівець Дмитро Куровський: Творчість – це велика втіха, свобода та любов

 

Чернігівський музикант, перформер та художник Дмитро Куровський – один із тих митців, кого знають беззаперечно всі покоління творчих містян – від найстарших, до наймолодших. Він починав займатися мистецтвом ще в далеких 80-х і звідтоді не тільки не збавив темп, а й навпаки – продовжує працювати над новими й новими проєктами, ставши фактично однією з найбільш знакових особистостей у чернігівському просторі. Його життя нагадує безкінечну подорож від однієї виставки до іншої, від одного перформансу до другого. І кожен або кожна з них стає черговою віхою в житті міста.



Тож із чого починалася ця подорож та якими шляхами вона триває нині?

Я музикант та художник. Виховувався у родині, де змалку чув, як мати, дід та тітка грали на фортепіано Бетховена, Шопена, Лисенка... Де можна було почути пісні, романси та поезії, а згодом послухати платівки із класичною та поп-музикою. У радянські часи надихався телепрограмами «У світі тварин», «Очевидне – неймовірне», «Клуб кіноподорожей» та мультсеріалом «Пригоди капітана Врунгеля». Надалі познайомився з деякими стрічками французького та італійського кінематографу, які демонструвалися в кінотеатрах Чернігова. Був під враженням від Бельмондо, П’єра Рішара, Челентано та музики, яка супроводжувала ці фільми. Шанував також румунські детективи «Чистими руками» та «Останній патрон». Пізніше захопився рок-музикою, слухаючи заборонені західні радіостанції з дідового приймача VEF 12. Почав малювати фломастерами та олівцями. Загалом це були поп-ідоли та рок-зірки... А часом і вигадані образи та бенди! Уже у 80-ті я цікавився модою, дизайном одягу та авто. Хоч інформації було вкрай мало. Справжнім культурним шоком став переїзд до Харкова, де я навчався у музичній десятирічці по класу флейти. Тут я зустрів справжніх учителів та цікавих музикантів. У Харкові на той час кипіло неформальне життя... Тоді я зрозумів, що таке субкультура, став учасником бендів «Казма-Казма», «Чічка-Дрічка», «Гнида», «Ельза». У 1991 році ми разом з гітаристом Владиславом Діхтяренком заснували музичний проєкт «Фоа Хока», творчий доробок якого налічує майже 30 альбомів та компіляцій. Через кілька місяців «Фоа Хока» виповниться 30 років! І це була справжня фантастична аудіовізуальна подорож та мрія, адже музика і творчість – це велика втіха, свобода та любов.


Foa Hoka live at Monteray Club Kyiv 2019, фото Олексія Заїки

Ваші перформанси схожі на певний ритуал. У них поєднується дійство, зображення, музика. Усе це створює досить специфічну атмосферу, коли грань між митцем та глядачем стирається. Що Ви доносите ними?

На дворі XXI століття! Нові технології, мультистилістичні хитросплетіння, лавина всілякої інформації, усе нові й нові експерименти та мутації на культурному світовому фронті спонукають до активних прийомів самовираження, створення специфічної «психотропної» атмосфери. Отут зазвичай і застосовуються різні неочікуванні мультимедійні засоби та технології! Будь то музика чи лайв-перформанс «Фоа Хока», мої інсталяції та перформанси, де справді поєднуються квазітеатральне дійство, графіка, живопис, асамбляжні та знайдені об’єкти, сюрреалістична поезія, кітч. Увесь цей еклектичний продукт справді походить на ритуал або фрік-шоу, метою якого є спроба ще раз нагадати: ми – люди!



Ваші картини містять велику кількість різноманітних елементів. Так, крім фарби в них інкрустовані іграшки, поштові марки, елементи приладів. Як триває процес створення?

Процес створення моїх картин та інсталяцій дуже кропіткий і виснажливий. Це десятки і сотні об’єктів, деталей, елементів... Плюс багатий спектр кольорів, фарб і матеріалів. Адже більшість моїх робіт виконані у змішаній техніці. Є картини, виконані в техніках олійного та акрилового живопису, асамбляжу та цифрового мистецтва, основним мотивом яких є психоделічне переосмислення образів популярної культури – від побутових предметів до ключових осіб музики та кінематографу. Я багато років працюю на перетині таких стилів, як поп-арт і арт-брют, безперервно експериментую з новими матеріалами. Для моєї художньої мови характерна агресивна колажність та залучення різноманітних матеріальних проявів масової культури. І знову ж таки коріння цих образів, енергія та натхнення надходить з музики, поезії, літератури, кіно- та медіаманіпуляцій.



Шостакович Стравінський Прокоф'єв препарують тіло Альфреда Шнітке.

У 2016 році в Чернігові я представив інсталяцію «Готові До Всього», яка складалася зі 130 вінтажних іграшок та пупсів, переважно радянського виробництва, які тримали транспаранти з абсурдистськими політизованими гаслами. Разом вони створюють образ своєрідної демонстрації і постають виразниками наявних соціальних конфліктів. Іграшки, що одночасно є спогадами з дитинства і яскравим виявом індустріальних виробничих потужностей, набувають моторошного вигляду в новому контексті. У свою чергу в колажованих текстах кожне слово набуває ваги, що перетворює їх у політичні заяви.


Prepared For Everything!

Чого, на Вашу думку, бракує культурному простору Чернігова та що, власне, виділяє його з-поміж інших міст? Чи є зв’язок між різними поколіннями митців?

Сьогодні у зв’язку з епідемією взагалі складно говорити про культурний простір Чернігова чи якісь перспективи його розвитку. Адже і без ковіду місту бракувало сучасних молодіжних центрів (як, наприклад, «Бункермуз» у Тернополі), а також галерей, закладів культурного відпочинку, дискотек та клубів, де би проходили актуальні імпрези й концерти. Важко навіть пригадати, коли у Чернігові проходив якийсь цікавий лайв європейського відомого бенду, а про експериментальну та електронну сцени годі й казати. Фестиваль Chernihiv Jazz Open більше не проводиться, «Зелена сцена» під питанням. Хто був у невеликих містах Європи, мене зрозуміють: там культурно-мистецьке життя динамічно розвивається та процвітає в усіх напрямках.

Portrait of Johann Sebastian Bach.

Найцікавіші культурні акції в Чернігові, на мій погляд, влаштовували ентузіасти та діячі андеграунду. Кілька напівпідпільних фестивалів експериментальної музики організував Діма Сіліч, більш відомий під сценічним аліасом Shaka. Запам’яталися безкомпромісні виступи Віктора Пушкаря (екс-Blemish) з сольним проєктом chomub.ini, польської авант-фолк-виконавиці на колісній лірі Soil Troth та чернігівського дуету Flying Super Pension.

Звичайно, не обійду стороною і свою подвижницьку діяльність. Тільки в Чернігові вдалося провести 12 виставок та серію мультимедійних імпрез. Серед них два концерти «Фоа Хока». Тут слід підкреслити особливу відвертість, інтерес та допомогу моїх друзів та багатьох небайдужих! Ці соратники та діячі завжди в авангарді культурних подій Чернігова: художник Сергій Тонканов, дизайнер та конструктор Артем Сиворакша, геній технологій Влад Сімкін, художник Віктор Онищенко, фотограф Роман Закревський, організатор мистецьких подій Дмитро Янчук, музиканти Юрій Гірчак, Сергій Проценко та Юрій Тарасов, художниця Олена Загребіна та багато інших. Також маю відзначити музей сучасного мистецтва «Пласт-Арт», де я неодноразово зміг реалізувати свої творчі амбіції.


Devil in Love

У жовтні цього року на колумбійському лейблі Black Leather Records вийшов новий альбом «Фоа Хока» Perpetual Approximation («Вічне наближення»), який був створений за участі чернігівських музикантів (електронщик Олександр Козир ака Sasha Crime, саксофоніст Юрій Тарасов, учасниця проєкту Pitch Pаtrol Anna Heller, актриса Ольга Куровська та київська художниця й поетка Таня Богуславська). У процесі створення нових композицій використовувався гігантський арсенал апаратури з трьох чернігівських студій. Цей альбом «Фоа Хока» вирізняється потужним саундом та особливим колоритом духових інструментів, елегантними ритмічними структурами та барвистою палітрою самплів.

Навесні 2020 року у розпал карантину з'являється кліп чернігівського режисера Віктора Онищенко на трек Ironic Distance.

Так, зв’язок та місток між поколіннями існує, від зрілих митців, до молоді. І навіть навпаки! У Чернігові є прогресивна та обдарована молодь, я завжди поважаю та прислухаюся до їхньої незаангажованої точки зору.

Над якою кількістю проєктів ви працювали? Чи доводилося робити творчі відкриття?

Моя діяльність музиканта на незалежній українській сцені розпочалася наприкінці 80-х. Я брав участь у десятках івентів та фестивалів в Україні, а також у Німеччині, Польщі, Росії та Австрії. Був учасником таких музичних проєктів, колаборацій та груп, як «Звірята Суфіни», Midifreeks, Kazma-Kazma, «Гнида», «Амьоби», «Ельза», «Чічка-Дрічка», Futura Partitura. Як художник провів десятки виставок в Україні та за кордоном, брав участь у благодійному аукціоні допомоги воїнам, пораненим на Сході України, та аукціоні «Збережемо спадщину співака Бориса Гмирі». Мої картини є у приватних колекціях в Україні, США, Росії, Іспанії та Німеччині. Усі ці події відбувалися за підтримки моїх друзів та митців з багатьох куточків світу! Особливо хочу згадати київських режисерів Олега Чорного та Гену Хмарука (арт-об’єднання Sampled Pictures), з якими «Фоа Хока» співпрацює з 1997 року. Cпільний творчий доробок із Sampled Pictures налічує понад два десятки експериментальних відеокліпів, які були представлені на різних міжнародних фестивалях. Також мушу згадати селектора та багаторічного колаборатора «Фоа Хока» – київського діджея Сергія Дубровського ака Dubmasta, журналіста Сергія Мясоєдова, композитора та піаніста, нині завідуючого музичною частиною київського театру Франка – Олександра Кохановського, мультиінструменталіста Євгена Ходоша, американську дизайнерку Terri Kenyon, київського діджея та продюсера Івана Mоскаленка aka Derbastler, композитора Олексія Мікрюкова ака King Imagine, діджея Іллю Бучельнікова ака Boochyaman та багатьох інших.

Прекрасні творчі відкриття трапляються, і це – велике щастя! Як у музиці, так і в інших культурних пластах та сферах. А головне – у реальному житті! Я вдячний долі, що обдаровані відкриті до співпраці митці траплялися і продовжують з’являтись на моєму життєвому шляху.

Що б порадили початківцям, які тільки шукають себе у мистецтві?

Хвала і честь завзяттю! Невпинно працювати над своїм кругозором, розвиватися, ділитися своєю радістю та енергією. І побільше гумору!


Foa Hoka live at Plast Art Oct10 2020 - photo by Roman Zakrevsky

Довідка:

Улюблені режисери: Алекс Ван Вармердам, Райнер Вернер Фасбіндер, Ларс Фон Тріер, Девід Лінч, Федеріко Феліні, П’єр Паоло Пазоліні, Бертран Бліє, Стенлі Кубрік, Акіра Куросава, Акі Каурісмякі, Алехандро Ходоровскі, Педро Альмодовар, Леонід Гайдай, Мілош Форман, брати Коени...

Читає поезії Михайля Семенка, Олега Лишеги, Назара Гончара, Юрія Іздрика, Валерія Іллю, Кеннета Клеметса, Марціна Свєтліцького, Тумаса Транстрьомера, Ліни Екдаль, Рона Вінклера.

Музика, яка надихає: The Fall, King Tubby, Gonja Sufi, Gaslamp Killer, Who Made Who, Jaakko Eino Kalevi, Grace Jones, Talking Heads, St. Vincent, Tonetta, Ras G, Elia y Elizabeth, Kraftwerk, Bruce Haack, Rhythm & Sound, Can, Throbbing Gristle, Jimi Tenor, Goblin & Giorgio Gaslini, Einstürzende Neubauten, Nick Cave, Lee «Scratch» Perry.

Джерело: 0462.ua

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.