Вторник, 8 Декабря 2020 16:30 | Просмотров: 3502
Чернігівський музикант, перформер та художник Дмитро Куровський – один із тих митців, кого знають беззаперечно всі покоління творчих містян – від найстарших, до наймолодших. Він починав займатися мистецтвом ще в далеких 80-х і звідтоді не тільки не збавив темп, а й навпаки – продовжує працювати над новими й новими проєктами, ставши фактично однією з найбільш знакових особистостей у чернігівському просторі. Його життя нагадує безкінечну подорож від однієї виставки до іншої, від одного перформансу до другого. І кожен або кожна з них стає черговою віхою в житті міста.
Тож із чого починалася ця подорож та якими шляхами вона триває нині?
Я музикант та художник. Виховувався у родині, де змалку чув, як мати, дід та тітка грали на фортепіано Бетховена, Шопена, Лисенка... Де можна було почути пісні, романси та поезії, а згодом послухати платівки із класичною та поп-музикою. У радянські часи надихався телепрограмами «У світі тварин», «Очевидне – неймовірне», «Клуб кіноподорожей» та мультсеріалом «Пригоди капітана Врунгеля». Надалі познайомився з деякими стрічками французького та італійського кінематографу, які демонструвалися в кінотеатрах Чернігова. Був під враженням від Бельмондо, П’єра Рішара, Челентано та музики, яка супроводжувала ці фільми. Шанував також румунські детективи «Чистими руками» та «Останній патрон». Пізніше захопився рок-музикою, слухаючи заборонені західні радіостанції з дідового приймача VEF 12. Почав малювати фломастерами та олівцями. Загалом це були поп-ідоли та рок-зірки... А часом і вигадані образи та бенди! Уже у 80-ті я цікавився модою, дизайном одягу та авто. Хоч інформації було вкрай мало. Справжнім культурним шоком став переїзд до Харкова, де я навчався у музичній десятирічці по класу флейти. Тут я зустрів справжніх учителів та цікавих музикантів. У Харкові на той час кипіло неформальне життя... Тоді я зрозумів, що таке субкультура, став учасником бендів «Казма-Казма», «Чічка-Дрічка», «Гнида», «Ельза». У 1991 році ми разом з гітаристом Владиславом Діхтяренком заснували музичний проєкт «Фоа Хока», творчий доробок якого налічує майже 30 альбомів та компіляцій. Через кілька місяців «Фоа Хока» виповниться 30 років! І це була справжня фантастична аудіовізуальна подорож та мрія, адже музика і творчість – це велика втіха, свобода та любов.
Foa Hoka live at Monteray Club Kyiv 2019, фото Олексія Заїки
Ваші перформанси схожі на певний ритуал. У них поєднується дійство, зображення, музика. Усе це створює досить специфічну атмосферу, коли грань між митцем та глядачем стирається. Що Ви доносите ними?
На дворі XXI століття! Нові технології, мультистилістичні хитросплетіння, лавина всілякої інформації, усе нові й нові експерименти та мутації на культурному світовому фронті спонукають до активних прийомів самовираження, створення специфічної «психотропної» атмосфери. Отут зазвичай і застосовуються різні неочікуванні мультимедійні засоби та технології! Будь то музика чи лайв-перформанс «Фоа Хока», мої інсталяції та перформанси, де справді поєднуються квазітеатральне дійство, графіка, живопис, асамбляжні та знайдені об’єкти, сюрреалістична поезія, кітч. Увесь цей еклектичний продукт справді походить на ритуал або фрік-шоу, метою якого є спроба ще раз нагадати: ми – люди!
Ваші картини містять велику кількість різноманітних елементів. Так, крім фарби в них інкрустовані іграшки, поштові марки, елементи приладів. Як триває процес створення?
Процес створення моїх картин та інсталяцій дуже кропіткий і виснажливий. Це десятки і сотні об’єктів, деталей, елементів... Плюс багатий спектр кольорів, фарб і матеріалів. Адже більшість моїх робіт виконані у змішаній техніці. Є картини, виконані в техніках олійного та акрилового живопису, асамбляжу та цифрового мистецтва, основним мотивом яких є психоделічне переосмислення образів популярної культури – від побутових предметів до ключових осіб музики та кінематографу. Я багато років працюю на перетині таких стилів, як поп-арт і арт-брют, безперервно експериментую з новими матеріалами. Для моєї художньої мови характерна агресивна колажність та залучення різноманітних матеріальних проявів масової культури. І знову ж таки коріння цих образів, енергія та натхнення надходить з музики, поезії, літератури, кіно- та медіаманіпуляцій.
Шостакович Стравінський Прокоф'єв препарують тіло Альфреда Шнітке.
У 2016 році в Чернігові я представив інсталяцію «Готові До Всього», яка складалася зі 130 вінтажних іграшок та пупсів, переважно радянського виробництва, які тримали транспаранти з абсурдистськими політизованими гаслами. Разом вони створюють образ своєрідної демонстрації і постають виразниками наявних соціальних конфліктів. Іграшки, що одночасно є спогадами з дитинства і яскравим виявом індустріальних виробничих потужностей, набувають моторошного вигляду в новому контексті. У свою чергу в колажованих текстах кожне слово набуває ваги, що перетворює їх у політичні заяви.
Prepared For Everything!
Чого, на Вашу думку, бракує культурному простору Чернігова та що, власне, виділяє його з-поміж інших міст? Чи є зв’язок між різними поколіннями митців?
Сьогодні у зв’язку з епідемією взагалі складно говорити про культурний простір Чернігова чи якісь перспективи його розвитку. Адже і без ковіду місту бракувало сучасних молодіжних центрів (як, наприклад, «Бункермуз» у Тернополі), а також галерей, закладів культурного відпочинку, дискотек та клубів, де би проходили актуальні імпрези й концерти. Важко навіть пригадати, коли у Чернігові проходив якийсь цікавий лайв європейського відомого бенду, а про експериментальну та електронну сцени годі й казати. Фестиваль Chernihiv Jazz Open більше не проводиться, «Зелена сцена» під питанням. Хто був у невеликих містах Європи, мене зрозуміють: там культурно-мистецьке життя динамічно розвивається та процвітає в усіх напрямках.
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: Дмитро Куровський, музикант, художник, перформер, «Фоа Хока»