Вишиті ікони, ляльки-мотанки та добрячки-домовички. Творче хобі Наталії Могілевець з Менщини

Про Наталію Могілевець Сусіди.City дізналися торік, побувавши у Березнянській бібліотеці. Там є неймовірна виставка робіт талановитих жителів селища, яка з порогу впадає в очі і вже не відпускає. З часом розкажемо і про них, бо заслуговують, щоб усі дізналися про їхню творчість. Аж тепер прийшов час познайомити вас з гарною, веселою і позитивною майстринею, яка багато чого вміє створювати своїми руками.



Завадив карантин

На жаль, в умовах карантину довелося спілкуватися телефоном. Та це не завадило відчути енергетику співрозмовниці, бесіда вийшла цікавою і щирою навіть на відстані.

Чутно було, як щебече менший синочок Наталії Арсеній. Йому чотири з половиною рочки, саме цікавий і дуже активний вік. Старшому Артему вже дев’ять з половиною. Він дуже творчий, в маму і бабусю та прабабусь. Змалку малював, щось виготовляв, навчився вишивати та ще багато чого.


Випробовувала себе у різних професіях, зараз поки стоїть на обліку в центрі зайнятості та планує після карантину виходити на роботу

Наталія також з дитинства була активною й творчою. В яких тільки гуртках не займалася. От тільки, сміється, до співів таланту не має. А може, просто не виявила ще.

Після школи навчалася в Прилуцькому педагогічному училищі, але за фахом вихователя так і не працювала.

Творчість і в душі, і в генах

Хобі з’явилося, коли була у першій декретній відпустці. Тоді разом із старшою сестрою Оленою почали щось видумувати і створювати.

– У нашої мами є хист до малювання, малювала для себе, для душі, більше цим займатися не вистачало часу, бо нас у неї четверо – двоє синів, дві доньки, – розповідає Наталія. – І мені передалися її здібності. Та й бабусі наші майстринями були, шили колись, мали швейні машинки. Разом з Лєною ми спочатку робили з гіпсу різні панно на стіну. Після того, як вони висихали, я їх розмальовувала. Що для себе, а що дарували друзям. Потім якось захотіла зробити ляльку-мотанку – десь побачила, мене зацікавило. Це не так просто, як здається, у цій справі багато тонкощів, навіть колір ниток обирається різний.



За словами майстрині, кожна лялька має своє призначення. Є для здоров’я, для кохання, для народження дитинки, для достатку. Це оберіг, який ще для наших далеких пращурів мав неабияке значення.

Наталія розказує, що лялька-мотанка не має обличчя, тулуба та ніг. Робити її потрібно з доб­рою енергетикою, з гарними помислами та думати про те, яке саме призначення у неї. Якщо, наприклад, це для жінки, яка мріє про дитинку, то й уявляти під час виготовлення ляльки ви маєте те, як у тої з’явиться малятко, щиро всією душею їй цього бажати.

Особливо майстриня не звертала на це уваги, а зараз от розуміє, що одна жінка, якій подарувала таку ляльку, вже готується стати мамою. Інша знайшла своє кохання. Хтозна, можливо, просто так співпало, а може, наші предки не даремно робили таких ляльок, бо це допомагає. У будь-якому випадку вони приносять радість як всяка ручна робота, виготовлена з лю­бов’ю і добрими думками.

Завжди є під рукою подарунок

Саме так пані Наталія все й створює, за що не візьметься. А береться вона за різні справи, щоб і цікаві, і складні. Робила і магнітики з солоного тіста, і букети з цукерок у неї замовляють, і статуетки із старих м’яких іграшок.

У школі, де Артем навчається, стіну прикрашала. І в садочок, куди Арсеній ходить, свої іграшки носила. Взагалі дуже активно бере участь у дитсадівському і шкільному житті синів.

Тепер от захотіла ікони бісером вишивати, дізналася все про це. Попросила у батюшки в церкві благословення. Перша якось, каже, важкувато йшла, а друга – добре, легко, на одному подиху. Вишивала Покрову Божої Матері. Можливо, й до Покровського ярмарку ще й на продаж вишиє. І там купують її вироби.


Мої домовички вже й в Італії живуть. Подарувала якось одній жінці, то вона потім замовила для своїх італійських родичів такі сувеніри.

До інших свят шиє гарні іг­рашки-подаруночки, які розлітаються, як гарячі пиріжки. Як ось цьогоріч всім сподобалися милі домовики до Дня святого Валентина та 8 березня. Буває, і замовляють потім ще щось.

– Мені приємно, що моє хобі приносить задоволення не тільки мені, та й підзаробити можна, – ділиться Наталія. – Коли я цим займаюся? Та коли натхнення прийде. І діти мені не заважають, нам разом завжди весело і цікаво, є чим зайнятися. Тепер можна спокійно все розкласти. А от раніше, як малі зовсім були, то ховала все на шафу. Зараз вечорами щось придумую, хоч і городи, але можна час знайти. Та й під телевізором просто не сиджу, а вишиваю.

Можливості для творчості – поруч

Розповідає, що тепер в інтернеті є безліч різних майстер-класів. Можна знайти те, що вам подобається і під силу. З часом і з досвідом виходитиме все краще. Згадує, що перші домовички тепер їй здаються такими незграбними, бо вже вміє робити це добре.

За бажання вдома можна знайти і різний матеріал для своєї творчості, наприклад, стару м’яку іграшку – ведмедика, собачку чи зайчика. У кожного вони є.


Трохи цементу і фантазії – і маємо чудовий результат

А тоді робите наступне:

• занурюєте іграшку в рідкий, як сметана, цементний розчин
• дістаєте, розправляєте вушка, лапки, якщо бажаєте, протираєте очі та носик і залишаєте до повного висихання
• можете залишити так, якщо цементна суміш білого кольору, якщо ж ні – можна купити фарбу в балончику та розфарбувати статуєтку
• якщо залишився цементний розчин, замочіть туди стару ганчірку (рушник, скатертину – будь-що) і викладіть на перевернуте пластмасове відро або миску. Коли застигне, зніміть, пофарбуйте. І маєте садовий вазон для квітів

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.