Після втілення програми сталого розвитку село має теплу школу, робочі місця і молочний кооператив

Село Кукшин на Ніжинщині – унікальне в районі. Маючи у власності громади понад 9 тисяч гектарів землі, воно не бажає приєднуватися до Вертіївської ОТГ, бо здатне вижити самостійно. А ще тут свого часу вдало скористалися програмою розвитку ООН, отримавши від її втілення молочний кооператив та сучасний твердопаливний котел для сільської школи. До недавнього часу кооператив переживав певні проблеми, оскільки його успішністю (як це заведено в Україні) вирішили скористатись хитромудрі ділки. Втім, зусиллями голови райради процес подальшої приватизації кооперативу вдалося зупинити. Тепер у Кукшині знову варять сири, роблять сметану та колотять масло, забезпечуючи додаткові робочі місця й стимулюючи селян тримати худобу.

Тепла школа

Три роки тому в Кукшині запустили молочний кооператив. Це стало можливим завдяки реалізації проекту ПРОООН в Україні «Clima East: збереження та стале використання торфовищ». Одним із його ідейних натхненників був голова райради Олег Бузун, якому вдалося переконати не тільки європейських партнерів, а й місцевих селян в необхідності втілення проекту сталого розвитку на Ніжинщині. Вже тепер у Кукшині не приховують задоволення від проекту. В його рамках Кукшинська школа отримала сучасний котел із обладнанням. Котельню ж побудували у співфінансуванні з державою.



«Якщо раніше в класах за великих морозів температура повітря не перевищувала 18 градусів, то нині, працюючи на одному котлі, середня температура 22 градуси», – тішиться Олександр Миколайович.

«Робоча температура котла не менше 60 градусів, – доповнює голову один із чотирьох кочегарів Микола Миколайович Гриценко. – Нижче опускати не можна. Працювати з такими котлами – одне задоволення, а головне – діти не мерзнуть».

Збільшили потужності втричі

Звісно, найбільше тут говорять про кооператив.



«Створення молочного кооперативу – однозначно великий плюс для нашого села, – каже Кукшинський сільський голова Олександр Пивовар. – Це і робочі місця, і заробітна плата для людей, які не виїжджають в район чи область, а ще тісна співпраця зі школою, якій кооператив надає допомогу молоком, сиром, маслом».

Крім того, бюджет сільської ради отримує додаткові надходження від податку на доходи фізичних осіб, оренди землі та комунального приміщення.

«Певний час у кооперативі були невеликі проблеми, пов’язані з людським фактором, але все вже налагодилося, – зізнається Олександр Миколайович. – Кооператив справно працює, продукція розповсюджується на теренах Ніжинщини. Дасть Бог, скоро про Кукшинський молочний кооператив почують і за межами району та області».

За словами сільського голови, стабільна робота підприємства сприяє самозайнятості на селі.

«Є люди, які тримають по дві, три, а то й чотири корови. Селяни також можуть обміняти продукцію на молоко», – розповідає він.

Якщо раніше кооператив самостійно збирав молоко від населення, заледве назбируючи серед мешканців Кукшина та сусідніх сіл 300-400 літрів, то зараз цю роботу виконує приватний підприємець. Нині в кооперативі збирають 1,3 тонни молока щодоби.

У Кукшинському кооперативі п’ятеро працівників. Оскільки кооператив обслуговуючий, то він не має права вести господарську діяльність. Але ж треба кудись продавати продукцію, розраховуватись із селянами за молоко, платити зарплати працівникам – саме тому кооператив є кластером громадської організації «Чернігівщина екологічна».

Кукшинські сири не поступаються якістю дорогим маркам



Сировар-самоучка Юрій Павленко проводить екскурсію виробничим цехом.

«Сюди заливаємо молоко, – вказує на танк. – Тут воно зберігається, охолоджується та дозріває. Щоб молоко не скисло, його треба довести до певної температури. Місткість танку – 1,5 тонни!».

Далі молоко зважують, опісля воно мандрує шлангами в пастеризатор, де нагрівається та охолоджується до відповідної температури, а далі вже потрапляє в бочку для сиру.

«У бочці два крани – один для сиру, другий для сироватки, – пояснює сировар. – Після внесення закваски на виході ми отримуємо сирну масу. З неї і виготовляють сири».

Якщо скуштувати сир одразу, то це буде бринза, якщо ж кинути в чедеризатор, то на виході будуть сулугуні або моцарелла.

«Ми робимо три види сирів – сулугуні, моцареллу та адигейський. Це молоді сири без дозрівання, – каже Юрій Павленко. – На жаль, у нас поки немає камери для дозрівання, щоб виготовляти тверді сири, хоча й плануємо її придбати».

Отримані на виході сири фасують, засовують у вакуумну упаковку і відправляють на продаж. «Сироватку ми здебільшого виливаємо, іноді варимо з неї рікоту, – продовжує сировар . – Однак цей процес енергоємний і на рікоту мало клієнтів».

Кукшинські сири якісні, тому і популярні – їх забирають невеликі магазини, приватні підприємці та звичайні громадяни.

«Я куштував аналогічну продукцію дорогих товаровиробників. Запевняю, що за якістю ми наближаємось до них, – хвалиться сировар-самоучка Юрій Павленко. – Головний секрет хорошого сиру полягає в суворому дотриманні всіх технологічних вимог».

Виконуючий обов’язки керівника кооперативу Юрій Ткачов розповідає про потужність Кукшинської сироварні.



«Виробнича потужність цеху – 5 тонн молока за одну зміну, тобто за добу ми здатні переробити 10 тонн молочки. Наразі ж переробляємо всього одну тонну, – каже він. – Зі збутом у нас проблем немає. Переважно працюємо на замовлення. Сулугуні замовляють здебільшого оптовики, які працюють з піцеріями. Адигейський сир, творог, масло та сметану закуповує населення».

Зважаючи на потужності виробничого цеху, рости кооперативу є куди. Щоправда, цьому росту заважають кілька факторів – корупція та вимирання.

«Вийти на великі мережі складно – там вхід платний і треба нарощувати об’єми. У великих торгових мережах є дві основні проблеми – значні обсяги поставки і тривалий розрахунок, а населенню треба платити одразу. Це жива копійка, і затримки тут критичні, – пояснює керівник кооперативу. – Крім того, не варто забувати, що проект від самого початку мав соціальну складову».

У наш час утримувати молокопереробне підприємство важко, адже є багато нюансів, які не залежать напряму від підприємців. Один із таких – падіння поголів’я ВРХ. Тримати корів важко і невигідно. Та все ж приклад Кукшина свідчить про те, що село може бути самодостатнім, якщо воно має дійсно толкового керівника.

Віталій Назаренко, «Чернігвщина» №50 (711) від 13 грудня 2018

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.