Мати кинулась за сином у палаючу квартиру. Обоє згоріли живцем

У селі Нове Чернігівського району тільки і розмов про смерть 40-річної Світлани Бовши і її семирічного сина Максима. Вони загинули у вогні опівночі 22 квітня. Попередня причина пожежі, оприлюднена МНСниками,— коротке замикання електромережі. Прогорілий дах, повідвалювалася штукатурка, все чорне у помешканні, де жили мати з сином. Будинок на шість квартир. Сусіди з сумом дивляться на те, що залишилось від їх житла, іду в квартиру Бовш разом з сусідами.


Максим і Світлана Бовша

«На підлозі обгорілі кістки»

— Обережно, підлога прогоріла, — попереджає 40-річна Тетяна Перевозчикова.

— Тоді ви проведіть, — відказую. Тетяна Володимирівна ступає крок і зупиняється.


Тетяна Перевозчикова

— Ось людська кістка, — ошелешено каже. — Певно, Світлани, — показує на обвуглену кістку довжиною 15 сантиметрів. — Це з ноги, — припускає. — І ось ще одна кістка, між дошками застрягла. Мабуть, відвалилися, як підіймали згорілі останки.


Обвуглена кістка

— Треба їх у пакет зібрати і у труну чи яму покласти, — пропоную сусідам. Вони не наважуються підібрати. Я їх розумію. — Хай родичі заберуть. Є ж рідня?

— Є, — з гіркотою каже 45-річна Оксана Пугач, кума загиблої. — Света мого сина Сашу хрестила. Бойова така була. Доля її не жалувала. Мати народила і відмовилася від неї у пологовому будинку. Була прийомна мати у Бахмачі, та померла від раку. Коли Света виросла, познаходила усіх своїх. Сестра Люда живе у Вихвостові Городнянського району. Брат Вася у тюрмі. Сестра Наташа у Чернігові, шатається біля ринку «Нива», непутяща. її поліція приїздила шукати навіть у Нове. 6 ще Саша і Галя. їм пощастило. Забрали їх ще дітьми у Португалію. Дорослі, живуть добре. Света з ними по комп’ютеру спілкувалася. Навіть слова деякі португальською вивчила.

— Оксано Миколаївно, а своя родина?

— Свєта нажила четверо дітей. Старший Серьожа у тюрмі сидить. Вісім років дали, за зґвалтування 90-річної бабусі. Дочка Катя в Бахмачі заміжня, вона глухоніма. Андрію — 18 років, вчиться на теслю у Чернігові в училищі. І Максимко був, у перший клас ходив. У цих трьох і Максима батьки різні. Кілька років тому була телепередача на «Інтері» «Стосується кожного», під назвою «Запасной папа». ДНК-експертиза показала, що Сергій Козаченко — батько хлопчика. А до того сумнівався. На батькове прізвище Свєта сина не перевела. Та Сергій визнав батьківство. І велосипед малому купив, і гроші давав, гостинці приносив.





Смерть за хлопчиком вже приходила

— Максимко був хороший хлопчик, активний. Свєта його любила понад усе. Ось полуниць перед порогом для нього насадила. Парники нап’яла, щоб зелень була і розсада. Тримала курей і кролів. Метка така. Працювала по наряду в НВО «Чернігівеліткартопля».

Торік на Івана Купала поїхали у Івашівку Городнянського району гуляти. Мій син Саша за Максимом дивився. Раптом Максим виривається і стрибає в озеро. Добре, що ми поряд. Світлана за ним. Витягла.

Жила кума з Мишею Тотарем, він два тижні тому в Київ на заробітки поїхав. До неї подруга прийшла Люда Носко з дочкою, семикласницею Лерою з Седнева. Того дня зарплату давали у господарстві.

«Максимове «ай-яй» я довіку не забуду»

— Вони сиділи спочатку у Бейжихи, так по-вуличному Світлану називали. А потім пішли у двоповерхівку, за п’ять метрів від нашого двору, до Мишки Матвеєва. Діти лишилися вдома, — розповідає сусідка Тетяна Перевозчикова. — Я вже спала, коли опівночі дзвінок. Спочатку думала, будильник, бо мелодія така сама, як на мобільному. Думаю, ще не виспалася. А воно дзвонить і дзвонить. Дійшло: телефон. Глянула — агроном. Виявляється, у полі вночі трактор загруз, треба їхати витягати. Розбудила чоловіка. Він пішов. Чую: за стіною — бух. Максим з двоярусного ліжка упав, і «ай-яй», побіг на кухню. Лера щось до нього заговорила. І тиша. Знову двічі Максим: «Ай-яй», — і затих. Я довіку того «ай-яй» не забуду. І тут чоловік мені дзвонить: «У Бейжихи хата горить». І відключився.

«Диму не було, вогню не видно»

— Я вискочила до себе на кухню. Розгубилася. Давай синів піднімати, їм 9 і 7 років. А тут Пера гатить у двері: «Пожар. Хата горить». Так била, що аж гачок міцний з середини не витримав. Це вже потім з’ясувалося. Вона спочатку побігла до сусідів Ткаченків. Андрій вискочив в одних трусах, до дверної ручки — а вона гаряча. Не зміг зайти. Альоша мій вернувся, побіг до пожежника Сергія Сергієнка, той неподалік живе. Вони прибігли. Любу і Соню Ткаченкових через вікно витягували. А Света як забігла до своєї квартири, так певно,і упала.

Пожежники приїхали швидко, хвилин за 15. Три машини і два трактори з бочками. Полум’я, тріск шиферу, жах. Там заллють — воно в іншому місці горить, бо вітер страшенний був, роздмухував.

Повністю пожежу загасили десь на початку четвертої ранку.

Вітер дув, доки останки Максима через вікно не дістали. У нього півголови відгоріло. Знайшли його у залі. У Свєти тільки груди трохи уціліли. Лера нічого пояснити не могла, її трусило,плакала.

— Тетяно Володимирівно, МНСники називають ймовірною причиною пожежі коротке замикання електромережі на кухні.

— Дивно. Якби у них було коротке замикання, у всьому будинку світло б зникло. Опівночі у нас ще телевізор робив. А коли приїхали пожежні, відключили електрику. У них горіти, мабуть, почало з залу. Бо дим з кухні я б відразу унюхала. Що там сталося, знають лише Максим і Лера. Не розумію, чому вона вискочила, а Максима з собою не забрала? Може, шок? Згоріла і кішка породиста, кольору морської води. її Світлана надвір не випускала.

«Снилось, то свічки хтось під хатою палить, то покійники ходять»

— Щось віщувало біду? Собаки вили?

— Та вони постійно виють. Ми вже уваги не звертаємо. Десь тиждень тому до Свєти у двір лисиця заскочила. Напала на собаку. Ледь відборонили псину. Та однак потім довелося вбити. Наче знак якийсь. Мені до пожежі увесь тиждень кошмари снились. То хтось під хатою свічки палить, то покійники ходять, то ще якісь жахи. А іншій сусідці, Любі Ткаченко, снилось, що пожежа буде, та і припустити ніхто не міг, що насправді горе станеться.

«Лера його хотіла вивести»

13-річна Лера Носко 23 квітня не прийшла до школи. До мами педагоги не могли додзвонитися. Директор Седнівської школи Валерій Іванов, класний керівник Микола Бельмус і психолог Анастасія Кобрін дуже переживали за дитину. Тому поїхали до неї додому.

Школярку трусило, їй важко було згадувати про пожежу. «Ти ні в чому не винна», — заспокоювала її психолог. Дала Лері і мамі фахові рекомендації. Слова не можна було витягнути з дівчинки, настільки вона переживала. Говорили з мамою, 36-річною Людмилою Носко.

— Сиділи у Світлани. Лера спала, Максим дивився телевізор. А потім чоловік (Михайло Матвеєв. — Авт.) запросив нас до себе, — пригадує Людмила Носко. — Сидимо, коли, заскакує жінка, кричить: «Свєта, у тебя дом горит». Подруга рвонула до квартири. І я б, не роздумуючи, кинулась за нею у палаючий будинок, але почула за спиною слово «мама» і зупинилася. То була Лера. Ми стояли. Я кричала: «Де Свєта, де Максим?» І ніхто нічого не говорив. Вона забігла у коридор, відчинила двері до кухні, і все. Прибудова там, де коридор, дерев’яна.

Я питала у дочки: «Що сталося?» Вона прокинулася, вогню не бачила, було повно диму. Максим стояв, вона хотіла вивести його, а він упирався, боявся йти. Тоді вона кинулася кликати на допомогу сусідів. Дуже переживає, думає, що її винуватять. У неї невеликі опіки на п’ятці. І на волоссі краплі оплавленого (на стелі плиточки оплавилися, капало).

Подрузі поганий сон наснився. Кінь чорний і білий (Світлана була темноволоса, Максим світленький. — Авт.). Вона розповідала. Я їй кажу, що корови, кури, худоба до смерті сняться. Ти ж сама мені казала. А вона: «Я до бабки сходила, так вона сказала, до хвороби і до дороги». Хвороба у сина Андрія була. Недавно вирізали фурункул. А дорога — яз села у лікарню їздила. Аж воно он як той сон обернувся.

«Погрібні ліс, будматеріали і все, чим можете допомогти»

— 24 квітня Максима і Світлану ховали усім селом. П’ять тисяч гривень виділив Ігор Шкурко, директор НВО «Чернігівеліткартопля». Люди назбирали. Поминали у їдальні місцевого дитсадка. Та на цьому біда не закінчилася. Без даху над головою лишилися п’ять родин.

Сусіди загиблих з неповнолітніми дітьми (їх дев’ятеро). Щоб відремонтувати згорілий будинок, потрібно багато грошей. Хто може і хоче допомогти? Потрібен ліс, дошки, шифер, фарби, інші будматеріали. Седнівська селищна рада, до якої входить Нове, виділить деякі кошти на ремонт. Та їх навряд чи вистачить, щоб люди мали те, що до пожежі. Односельці, школа збирають гроші на допомогу погорільцям.

Та найважче у цій ситуації сину загиблої Андрію. Він лишився, у чому був у Чернігові. Документи згоріли. Ні ложки, ні тарілки, ні постелі, ні стільця. Йому зараз потрібна і моральна, і матеріальна підтримка. У єдиної близької людини, тітки Людмили з Вихвостова, шестеро дітей і свої клопоти. Розраховувати він може лише на чужих людей, які іноді бувають добріші, ніж рідні по крові.

■ От і не вір снам. Віщували і пожежу, і смерть. Хтось скаже, аби не горілка, нічого б не сталося. Дозвольте не погодитися. Від біди не зарікайся.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №17 (1668), 26 квітня 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.