Син спалив хату і грозився зарубати матір

16 листопада, полудень, облаштоване подвір’я, сліди від клумб. Був добротний будинок, та зараз від нього лишився тільки каркас. Усередині все вигоріло. Обвуглені стіни, меблі, побутова техніка. Спопелілі речі сусіди складають на причіп трактора, що стоїть у дворі 52-річної Таїсії Кладченко у Ріпках. Жінка в розпачі.



— Вон, вон такого начальника поліції, — заламує вона руки. — Чотири рази писала заяви, ще з літа. Ходила на прийом. І ніхто не допоміг. Не забрав його, не захистив мене від сина-наркомана. І тепер проти зими я зосталася без житла. Будинок був не застрахований, я ще його на себе не встигла переоформити. Півроку, як чоловіка поховала. Помер від онкології.

Максиму 27 років, у звичайній школі вчився, боксом займався, медалі за спорт отримував. Після — працював. Випивав, та нічого злого не витворяв. А тоді почалося. Як зліг батько, помітила бульбулятор. Коноплі вирощував. Там у посадці за селищем наркомани їх ростять, про це всі Ріпки знають, поліція знає і нічого не робить.

Як чоловік помер, стали до нього дружки приходити. Вони там у літній кухні своїм ділом займалися, і таблетки сині я у Максима бачила. Коноплі він у хаті розкидав. Мені і писнути не давав, погрожував, що вб’є. Я ходила в поліцію, в прокуратуру, питала поради, що робити з ним. Сказали: «Пишіть заяву, викликайте опергрупу».

Син ставав усе агресивніший. У поліції казали: «Без його згоди ми не можемо його забирати». Я їм доказувала, що у нього з головою через ті наркотики непорядок. Бувало, у Ріпках когось поб’є. Якось сказав: «До мене батько приходив і говорив, щоб я підпалив хату».

Якось мене ледь не вбив, я від страху втекла до свекрухи. Від конопель хіба таке буває? Кричав, вищав на всю вулицю не своїм голосом, ревів, як звір. Сусіди полякались, захистити нікому, жінки без чоловіків. Викликала поліцію і «швидку». Приїхали. Зайшли у хату, Максим заховався на горищі. Потім у шафі сховався. Я сама його знайшла, відкрила. Медики хотіли йому зробити заспокійливі уколи. Відмовився. Постояли, постояли і поїхали. Полійейські сказали: ми діємо за законом. Сусіди підходили, розказували до чого доходить. Та вони не звернули уваги. Дочекалися, доки заспокоївся, і поїхали.

Нещодавно прибіг до свекрухи, у масці зеленій, босий. Я в цей час у поліції була. Якісь речі приніс. Сказав: «Я замінував хату».

— Звідки у нього маска?

— Їх у нього було дві пластмасові, десь узяв, приніс, стояли на вікні. Чіпати їх я не мала права.

Побігла додому. Дивлюся: лічильник електрики надворі розбитий, сокира встромлена у поріг. Дверна ручка відірвана. Побоялася заходити, знов викликала поліцію. В хаті кошмар, усі дзеркала побиті, бо він вважав, що вони — портал у потойбічний світ.

У ванній було трави повно. Ми сушили різнотрав’я, є своя баня. Так от, він їх дістав з горища, повкидав у ванну, наверх поставив мікрохвильову піч, тостер, телевізор, інші речі. Провід-переноску поклав у ванну, вилку встромив у розетку. Добре, що тоді в Ріпках воду відключили. Поліція то все познімала на відео. Та Максима шукати не стала. Мовляв, то його речі, що хоче з ними те й робить.

Я пішла до психіатра. Кажу: «Таке і таке діло». Вона плечима знизує. «Ой, я не знаю, вам треба до нарколога». Я пішла записалася. Там черга, зайняла.

Тим часом покликали у поліцію. Попала до начальника. Вкотре все розповідала. При мені начальник поліції подзвонив головному лікарю райлікарні. «Така ситуація, що робити?» А той відповідає: «Я зараз не на місці, хай завтра...» Я вернулася до нарколога, а там вже черга минула. Сусідів попросила за хатою наглядати. І тут о дев’ятій вечора дзвінок: «Ти гориш, викликай пожежних».

Я примчала, люди відрами воду тягали, машина пожежна приїхала. Він не тільки підпалив, а й вікна булижниками порозбивав. Просила: затримайте його, бо і до бабусі (їй 77 років) добереться. Її хату спалить. Та поліцейські 2,5 години все у протоколи записували. Понятих не могли знайти. Максима ніхто не шукав, а він по Ріпках босий ходив. Я ж його сама не здолаю: метр 85 зріст. Ось, дивних написів на веранді наробив. Я в страху жила. Навіщо такі закони, коли нічого не роблять. Чи треба, щоб був труп? Хто відповість за те, що сталося зі мною?

Я проти зими залишилася на вулиці. З собакою. Спасибі сусідам і усім тим, хто мене підтримав. У селищній раді пообіцяли 600 гривень допомоги. Де набратися грошей, щоб будинок відновити? Я ходила, просила, молила, заяви писала... — плаче жінка. — Винні мають бути покарані.

— У Максима золоті руки. Працював у Броварах автомаляром. Під його керівництвом було 17 чоловік,— говорить друг, 30-річний Максим Скітер. — Фірма розпалася, повернувся до Ріпок. Загорівся ромонтувати машини. Гараж взяв, зробив освітлення і т. д. Його кинули. Він упав духом. Без грошей, без роботи. Випивав. Дружина молода треба гроші, а їх немає. А тутще один удар: втратив дитину, друга недоношена народилася. З жінкою розлучився. Хвороба батька. Він не хотів матір грузити, відкритися, виговоритися. Потім батько помирає. Відраду і забуття шукав у наркотиках, і пішло. Його вчасно ніхто не підтримав. Я по першому свистку (дзвінку) приходив, та у мене своє життя, свої проблеми.

— У суботу відбувся суд. Максима відправили на два місяці у СІЗО. Я чула, як він розказував, що хату підпалив, аби духів повиганяти. З’ясувалося, він вжив настій мухоморів і гриб веселку, що були у погребі. Як наслідок — галюцинації. Коли привозили на відтворення, прощення у мене просив, — говорить Таїсія Петрівна. — Я йому ще сумку в СІЗО зібрала. Люди на мене дивилися з осудом. Та я ж мати...

P.S. Від такого не застрахований ніхто. І діти простих людей, і мільйонерів вживають наркоту. Та нині не про це. ТаїсіїКладченко потрібна допомога: будматеріали, гроші і т. д. Хто має можливість, не поскупіться.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №47 (1646), 23 листопада 2017 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.