Що ви знаєте про голод? Хто у вас постраждав від голоду?

У листопаді — 85 річниця пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років. «У документах ЦК КП(б)У ідеться, що голод має навчити селян «розуму» і привести їх до колгоспів. Дозволю собі цитату з виступу одного з комуністичних керманичів України Менделя Хатаєвича: «Жестокая борьба ведется между крестьянами и нашей властью. Это борьба на смерть. Понадобился голод, чтобы показать им, кто здесь хозяин», — розповідає канадський професор, історик Роман Сербин. «Понад чотири мільйони загиблих і мільйони ненароджених українців — цими цифрами нині оперують науковці, дослідивши архівні матеріали й проаналізувавши сотні тисяч свідчень», — говорить професор Юрій Шаповал з Києва.

А що ви знаєте про голод? Хто у вас постраждав від голоду?



Чотири дні пила лише воду, схудла на 5 кілограмів

Людмила Жир, бухгалтер Остерської міської лікарні, Козелецький район:

— У серпні цього року я оголосила голодування, бо не бачила іншого виходу з ситуації. Три місяці без зарплати, і я сама з двома дітками 5-6 років.

Батько моїх дітей живе на Київщині і нічим не допомагає. Я пройшла три суди, щоб отримати аліменти. Та його ніхто не шукає. Тяжко мені було. І за дитсадок платити, і дітей годувати. Накопичувалися борги за комунальні послуги, ще й попереджали, що електрику можуть відрізати. За три місяці лише за дитсадок набіг борг 1200 гривень. І до школи старшу дитину треба було збирати. Я стала знімати гроші з кредитної карти в надії, що погашу кредит. Зарплати не давали, кинули 200 гривень як подачку.

А по кредиту ще й пеня накопичувалася, набігло 7400 гривень. За день до початку голодування я попередила про акцію у «Фейсбуці», і мені перерахували на картку 2000 гривень, щоб перестала. Та я ж не одна така. Ще більш сотні працівників лікарні були без грошей. Спочатку сиділа під лікарнею, потім перейшла під міськраду. Мер проходив повз, наче не помічав. Надворі спека 40 градусів, їсти не хотілося, може, тому, що на нервах. Люди приходили, приносили мені упаковками воду. «Остерська Січ» підтримала, дала палатку. Олександру Луцюку окрема подяка. Допомогли зібрати гроші на погашення кредиту. За чотири дні на одній воді схудла на п’ять кілограмів. Нині зарплату за вересень уже віддали. Як буде далі, невідомо. Пройшло скорочення.

Варили суп з їжаків

Ніна Олексійцева, пенсіонерка, Машеве, Семенівський район:

— Свекор розказував, від голоду врятували їжаки. Він з 1926 року. Найстрашніший час був у 1933 році. Аби вижити, варили суп з їжаків. Він ще дитя. Маленький, худенький ходив на полювання. Спіймає одного-двох, принесе додому. Батьки шкуру здеруть і юшку варять.

«З ума сходили, котів, собак, дітей їли»

Ганна Савченко, пенсіонерка, Ніжин:

— Я після війни народилася, тяжко тоді жилося, та голоду не бачила. А от бабуся моя перед тим, як з’їсти шматочок хліба, хрестила його і цілувала. Коли в магазині купувала, загортала його у біленьку хусточку. Вона голод пережила. У їхній сім’ї було семеро дітей. Вижили лише вона і брат, бо їх вчасно забрали напівживих у патронати. Що то таке, я не допитувалася. Там їм суп і хліб давали. Вона розповідала, що люди у селі з голоду з ума сходили, їли собак, котів і навіть дітей. Немовлят мертвих варили і їли. Та все одно після поїдання дитячої мертвечини помирали. Страшне врем’я було. Хто б що не казав, а нині ще добре жити.

Били батогами і голодом морили, хто попелу не здавав

Надія Андрієнко, Вершинова Муравійка, Куликівський район:

— Була у нас мамина тітка Дуня. Вона стільки всього про історію села і про голодомори 1933 і 1947 років розповідала. У бабусі у родині було п’ятеро дітей, і всі вижили. Бо батько ловив рибу по болітцях. По весні квіти конюшини рвали і висмоктували з них нектар. Оладки з полови їли. А ще збирали потайки на колгоспному полі мерзлу і гнилу картоплю і під спідницями приносили додому по весні. Мили, терли, з неї осідав крохмаль, пекли млинці. Старі люди розповідають, що у Муравійці провели обряд для захисту села. Півнів запрягли в невеличкі плужки і оборали Муравійку.

З тих пір наше село лихо обходить. У війну станцію і ешелони на ній розбомбили, а в село жодна бомба не впала. Гради, буревії бушують — нас минає. Голод, на жаль, не оминув. Та хіба людей морили лише у 1933 і 1947 роках? Із розповіді тітки, були такі часи, що кожен двір мав здати у сільраду відро попелу. А звідки його було набратися? Люди картопляником і сучками грубки топили. Бо дров не давали. Так придумали гачки, ними обдирали сучки з дерев. А хто не приносив попелу, староста села бив батогом і в клуню (хлів) заганяв на добу - на три, і - їсти не давали. Було таке покарання.

Дніпровське рятувалося рибою

Олена Куц, безробітна, Купчині, Сосницький район:

— Чоловік Віталій родом з Дніпровського (Чернігівський район). Батьки його голод не застали, з 1939 року. А от бабусі-дідусі пережили. У них же Дніпро поряд. Казали, виживали на рибі. Хоча їх і ганяли, не дозволяли ловити. Та наші умудрялися. Хрещена моя, їй вже 84 роки, багато розказувала. Варили юшку з лободи. Тісто для хлібу місили з тирси від колосків. У нас з чоловіком голодні часи були у 90-ті роки. Тільки поженилися. Працювали у колгоспі, зарплату не давали. Виживали завдяки корові, городині. Що садили, те і їли. Це тепер, як порівняти, то ловко живемо. Хоча і зараз завдяки молоку, яке здаємо, і з городу виживаємо. Та у магазинах прилавки повні.

Комуністи не голодували:

Валентин Шур, 92 роки, пенсіонер, Чернігів:

— У1933 році мені було вісім років. Дещо з тих часів добре запам’яталося. Жили ми тоді у Чернігові, батько працював секретарем райкому. Комуністи не голодували. У дворі будинку обласної ради на Красній площі була їдальня, я ходив туди за пайком для нашої родини. Посуд давала мама. Мені насипали борщ, кашу тощо... По Чернігову трупи померлих від голоду на вулицях не валялися. А от у Києві було. Ми їздили у столицю до лікаря — тіла мертвих і тих ,що конали, лежали на дорогах. У сім’ї про голод не говорили. І так у 1937 році сказали, що батько веде неправильну політику партії і краще йому зайнятися господарськими роботами. Він був дуже розумний, і його призначили директором спиртозаводу в Щорський район. Після війни він повернувся до Чернігова інструктором обкому партії. І був голод 1947 року. До міста Десною припливла баржа, повна картоплі. Її роздавали лише комуністам. А ще американські подарунки.

Ми не жирували, але й не бідували. Дві корзини картоплі я відпер на базар, продав і купив мисливську рушницю. У селах було скрутно. Приїхав до нас батьків брат, ми його нагодували, ще й маминій мамі харчів передали. Та він не стримався: дорогою все з’їв і нічого їм не привіз.

Тижневик «Вісник Ч» №46 (1645), 16 листопада 2017 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.