Лапки на руль, комбінезон за 700 гривень

Історія перша. Лапки на руль, комбінезон за 700 гривень

П’ятирічна Буся, російський той-тер’єр, живе у родині 31-річної Наталії Мартиненко, спеціаліста по нерухомості з Козельця. Собака біжить до напіввідчиненої шафи, витягає з нижньої полички комбінезон. Так він проситься їхати.


Аня і Буся в авто

— Куди завгодно, аби тільки в машину потрапити. Вранці збираюся везти Аню до школи, сама на роботу — і Буся вже напоготові, з одежиною в зубах. У вихідні тільки засіріє, вилазить зі свого будиночка — і до нас у ліжко. Мовляв, вставайте, час їхати на Короп’є. Там живе мама.

Я сідаю в авто, вона мені на руки. Лапки кладе на кермо. Так і їздимо. Люди дивляться, дивуються. І самій дивно, що псина так любить автомобіль. Зупиняюся, вона перескакує на сидіння, і не можна з салону виманити нічим. Беру на руки — пручається, — розповідає Наталя. — В офісі сидить сумирно на стільці і чекає, доки ми кудись поїдемо. Розумна.

Коли їздимо на закупи в Остер, у «Сільпо», і вона з нами. Зазвичай у супермаркети з собаками не впускають, та на Бусю це правило не поширюється. Садимо її у візок для товару . Вона у нас чиста, купаємо щодня. Покупці милуються, хочуть погладити.

— Чий собака?

— Анин, для неї брали. Мій брат розводить. Взагалі у нас п’ять котів, п’ять собак, дві морські свинки, рибки.

Два собаки для охорони і три для душі. Спанієля Ніку я підібрала на вулиці ще щеням. Тепер вони з Бусею найкращі подруги. Люблять літом гуляти удвох в саду. Картоплі не садимо, невигідно. У нас сортові вишні, черешні, яблуні, виноград. Своїх котів Буся не чіпає, а чужих терпіти не може.

У дворі сучки, та собаки до нас підкопів не роблять. Ніка і Буся перебірливі. Зустрічалася Буся з хлопчиками — любові не вийшло (може, тому що кавалери без машини, жартую. — Авт.). Вона ще та красуня. Любить одяг. Торік перед Новим роком Аня з татом їздили в Бровари, у термінал, були у «Собачому виборі», купили їй і плаття з намистинками, і комбінезон за 700 гривень. Анечка їй наплела і зшила цілий гардероб.

— Угу, мій собака, — каже 10-річна Аня. — А чому на комбінезоні буква Н?

Час на Короп’є. Вдягають собачку. Надворі дощ і вітер. Буся вмощується на сидінні, потім на руках у дівчинки. Лапки на кермо не кладе. Псину трусить від холоду. І моє клацання фотоапаратом їй не до вподоби. Жалібно скавчала — понесли зігрівати до хати.

Історія друга. Жучок нікому не потрібен

Чорненькому Жукові з села Форостовичі Новгород-Сіверського району 13 років. Уже старий. У серпні 2014 року врятував господарів від скаженої лисиці.

Тоді бабуся, 84-річна Марія Бунак, сиділа біля літньої кухні, чистила цибулю. Заскочила облізла тварина і вкусила за коліно. 86-річний дід Василь вибіг з лопатою на крики баби, та руду не наздогнав. Її вигнали Жук і Каштан (нині покійний). Пенсіонерку довелося на таксі везти в лікарню Новгорода-Сіверського. Їй зробили шість щеплень від сказу (про цю історію «Вісник Ч» писав).

Помер дід, 21 вересня відпоминали 40 днів. Онука забрала 87-річну Марію в село Узруй. Лишився Жучок. Соцпрацівниця, яка доглядала стареньких, хотіла забрати його до себе — не йде. Бабині родичі недавно приїхали, викопали моркву і буряки, а пса не забрали. Нещасний Жучок голодний, сумує за хазяйкою.

— Марію забрали, а собаку — ні. Сестра милосердя носить йому їсти. Він такий вірний своєму дворищу, не йде ні за ким. Гавкає, нікого не пускає, — говорить 55-річна Марія Нємцева з Форостовичів.

— Маріє Василівно, чому родичі не забрали пса?

— Наверно, йон їм нє нужен. Ми, люди, часом гірші собак — це я про себе, — уточнює жінка.

Зима не за горами. Хто врятує Жучка? Міських собак беруть у притулки, сільські ж нікому не потрібні.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №42 (1641), 19 жовтня 2017 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.