«Наташа. Хроніка мрії»- театральне втілення одвічного прагнення людини бути коханою

Понеділок, 16 жовтня 2017 13:55 | Переглядів: 3749 | Обновлено 16 жовтня 2017 14:52

На прес-конференції, присвяченій відкриттю 92-го театрального сезону, яка відбулася 26 вересня 2017, генеральний директор Чернігівського обласного музично-драматичного театру імені Т.Г. Шевченко Сергій Мойсієнко та
художній керівник театру Андрій Бакіров повідомили радісну новину про створення в приміщенні театру окремого сценічного майданчика з невеликим глядацьким залом на 100 посадочних місць під назвою «Біла Сцена».

Сергій Мойсієнко та Артемій Аніщенко

А молодий режисер-постановник Артемій Аніщенко з великим натхненням розповів про майбутню прем'єру - виставу за участю двох молодих актрис в його власній постановці «Наташа. Хроніка мрії»:
- Це буде психологічна драма у вигляді монологів про перше кохання двох різних дівчат на ім’я Наташа. Одна з них – із доволі забезпеченої родини. Завжди хоче бути першою в усьому. Розповідає, як вона закохується. А інша Наташа – це вихованка дитячого будинку, мати якої була повією, котру вбили. Вона теж закохується в хлопця-журналіста. І по-своєму розповідає, що для неї кохання та зрада.

І ось, 14 жовтня о 19 годині в театрі відбулося довгоочікуване відкриття і театрального майданчика «Біла сцена», і прем'єрний показ вистави «Наташа. Хроніка мрії» за п'єсою сучасної молодої драматургіні Ярослави Пуліновіч «Наталчина мрія».

В урочистому відкритті «Білої сцени» взяли участь заступник голови облдержадміністрації Наталія Романова, генеральний директор театру Сергій Мойсієнко, художній керівник театру Андрій Бакіров, які перерізали білу стрічку та побажали колективу театру сміливих мистецьких проектів, сучасних експериментальних вистав, постійного творчого зростання і нових здобутків на ниві театрального мистецтва.

Урочисте відкриття Білої Сцени в драмтеатрі Т.Г.Шевченка

Звертаючись до першої глядацької аудиторії «Білої сцени», Андрій Бакіров висловив сподівання, що створення в театрі цього сценічного майданчика відкриє нові перспективи для постановчих експериментів, насамперед, молодих режисерів, творчих пошуків театральної молоді. Адже акторська робота на сцені, наближеній до глядача на відстань протягнутої руки, коли сказане пошепки слово доходить до самого серця, надзвичайно відповідальна і потребує цілковитої самовіддачі.

Вистава почалася з сумнозвісного ролика про побиття в нашому місті школярками своєї ровесниці. Гра акторів на сцені проходить на фоні великого білого екрану, на який транслюються бліц-інтерв'ю в школі і на вулицях міста. Старшокласники перед кінокамерою відверто відповідають на питання «Про що ти мрієш?», «Що таке для тебе щастя?». З зізнань школярок можна вловити одну, найчистішу і потаємну мрію - бути коханою.

Одна з дівчаток не приховуючи, зізнається, що вражена відношеннями між мамою і татом, які, маючи дорослу доньку, як і раніше дуже зворушливо ставляться один до одного, іноді прогулюючись, донині, тримаються за руки. У такій сім'ї, напевно, дівчинка, дивлячись на стосунки батьків, зможе в майбутньому побудувати міцні сімейні відносини.

А потім ми занурюємося у монологи дівчат. Дві 16-річні дівчини: Наташа Баніна (артистка Ірина Лозовська) та Наташа Вєрнікова (артистка Анна Владович) відкрито і правдиво спілкувалися з глядачами, оповідаючи кожна свою історію першого почуття. Вони такі різні, але такі схожі у своїй дівочій мрії про велике і справжнє кохання.

Одна Наташа – з благополучної родини, гарно вихована, добре вчиться, малює, знає англійську мову, проходить конкурс телеведучих, та зустрічає хлопця, в якого закохується.

Друга Наташа – вихованка дитбудинку. Розмовляє на підлітковому грубому сленгу, не освічена. Зовні симпатична, але не жіночна і не має уявлення про хороші манери. Але теж несподівано для себе, закохується у хлопця, який працює журналістом, та взяв в неї інтерв’ю. Його слова: «Наташа, бережи себе!» перевернули її світ, вона сприйняла їх, як турботу про себе, бо ніхто ніколи їй не казав такого. І дівчина починає мріяти про те, щоб Валєра одного разу сказав їй: «Наташа! Ти реально сама кльова дівчина на землі! Виходь за мене».

Кожна з дівчат – це два світи, але одна потреба у тому, аби їх любили. Як і в житті, в цих історіях все поруч – смішне і сумне, ніжність і жорстокість, юнацький максималізм і сумніви. А монологи головних героїнь сприймаються як монолог цілого покоління.

Дві Наташі

У фіналі одна з Наташ впоралася з обуренням і злістю, і як їй здавалося, на той момент - зрадою, а друга - ні, і вилила свій гнів на ні в чому не винну дівчину, за що жорстоко розплатилася. Але так і не зрозуміла, в чому ж її провина? Адже вона просто хотіла бути потрібною і коханою. У кінці вистави дівчини символічно виходять назустріч одна одній та дивляться одна одній у очі. Одна Наташа в інтернатському «прикиді», яка потрапила на судове засідання, друга, вихована в хорошій сім'ї - переможниця - у вечірній сукні, як би символізує, що перемагає той, хто був правильно вихований і виріс в повноцінній сім'ї.

Таким чином, доля цих двох дівчин змушує замислитися над багатьма життєвими питаннями. А про що мріяли ми? І на що ми, чи наші діти здатні заради своєї мрії? Чи чесно руйнувати мрії іншої людини? І як пережити зраду?

По закінченні вистави, глядачі аплодували акторам та режисеру стоячи. На пропозицію Андрія Бакірова, бажаючі з залу взяли участь в обговоренні порушеної у виставі теми, висловлювали побажання, що цю роботу мають побачити і школярі підліткового віку, і батьки, у яких підростають діти, аби задуматися, чи досить добре вони знають проблеми, які турбують їхніх дітей.

Кінець вистави. Режисера на сцену!

Тому, виникло бажання запитати про враження від вистави у заступника начальника рекламно-комерційного відділу Олександра Майшева, який, як багатьом відомо, виховує донечку та дуже її любить.
- Мене, як батька, та працівника театру дуже вразили, як події у виставі, так і гра акторів та постановка нашого молодого режисера Артемія Аніщенко. Зізнатися, у мене мурахи пробігали по тілу. Це варто дивитися, тому що питання, які підіймаються в цій виставі, будуть актуальними в будь-який час. Питання нещасливого кохання, якоїсь жіночої розбитості, які підіймаються в цій виставі, варто подивитися і батькам, і чоловікам, які можливо хочуть більше дізнатися про жіночу сутність.

Одним словом, «Біла сцена» відкрилась потужною виставою та викликала жвавий інтерес чернігівської театральної публіки і, сподіваємось, матиме довге сценічне життя. Це був дуже стильний дебют Артемія Аніщенко . Гра молодих акторок була настільки проникливою, що деяких глядачів вразила до сліз. Виставу «Наташа. Хроніка мрії» можна назвати виставою-подією, сповіддю та фотовідбитком сучасних підліткових взаємовідносин.

Сподіваємося, що нові творчі пошуки режисерів і акторів театру завжди знаходитимуть дорогу до сердець глядачів, що такі зустрічі на «Білій сцені» спонукатимуть замислюватися над життєво важливими питаннями, залишатимуть в душі глибокий слід від справжніх емоційних переживань і бажання знову й знову приходити на зустріч з дивним світом театрального мистецтва.

Gorod.cn.ua