«Іде – дівчина гарна, а ніжки вивертаються»

10-річна Настя Гончаренко, п’ятикласниця Городнянської школи №2, сподівається, що її криві ніжки стануть рівними і стрункими. Надіється на операцію. Чекає на маму. 32-річна Людмила Гончаренко у Польщі. Заробляє гроші на лікування. Настя і старша сестра Аня живуть з бабусею та дідусем.


Ольга Тенітенко

«Сказали трощити кості, потім збирати»

У Насті хвороба Блаунта. Недорозвинення гомілок. По науковому — дисплазія медіальних відростків великих гомілкових кісток. Якщо не лікувати, призводить до зношення суглобів, деформації колін, артрозів.

— Як народилася, усе було нормально, — згадує бабуся, 64-річна Ольга Тенітенко, колишня слюсарка городнянського заводу «Агат». Говоримо удома. — А потім почало ніжки вивертати колесом. Іде — дівчинка гарна, а ніжки вивертаються. Душа щемить, як дивишся на таке дитя. Як воно страждає. Якщо находиться, уночі прокидається: «Ніжки болять». Мазями мажу.

Лангетки придумала. Сама. Такі рівні дощечки. На кісточки біля ступнів чоловік зробив вирізи. Еластичний бинт брала і примотувала ті лангетки. Настя не хотіла: «Бабусю, мені боляче». Кажу: «Терпи, скільки можеш». Вона спочатку по 5 хвилин терпіла. Потім більше. І в результаті одна ніжка більше вирівнялася, друга — менше.

Ванночки хвойні для ніг робила. Знала, що корисні для кісток. І щоб розслаблялося дитя. А після ванночки рушничок візьму, потру, по-масажую. Риб’ячий жир пили, «Кальцемін». Не допомагало.

— Ортопед радив лангетки, ванночки?

— Ніхто нічого. Вичитувала у газетах, журналах. Слухала, хто що порадить. У Городні зверталися до лікарів. Дитячого ортопеда нема. У Чернігівській обласній лікарні сказали, що треба ламати кості. Не погодилася. У Харків Люда їздила, возила дитя. Теж сказали трощити кості, потім збирати. Наче пазли. Це ж біль яка дитяті.

— У Київський інститут ортопедії і травматологи їздили?

— Питали там, чи є гарантія, що поламане зростеться. Сказали: «Ви подумайте. Палець зламаєш. Може зростися нормально, може й ні». Так от, як можна було дитя віддати? Хоч криві ноги, косолапі, але все ж ходить. І зробити так, щоб узагалі не ходила?

На бальні танці віддали спеціально, у колектив «Едельвейс». Там вправи такі, що треба ноги розширяти. Все одно нічого не дало.

— У «Відродженні» були? Чернігівський обласний центр реабілітації дітей-інвалідів. Можна безкоштовно проліковуватися. Кілька разів на рік. Масажі. Фізпроцедури. Гідромасажі. Басейн.

— Інвалідність не оформлена.

«Операція коштує 6 тисяч євро»

— Серьогова Валя з Городні каже якось: «Ви бачили передачу, в якій людині ноги рівняли?» — продовжує Ольга Олександрівна. — «Ні, не бачили». У передачі «Я соромлюся свого тіла» про лікаря Веклича розказували. Показували хлопчика. Кості ніби повивасті. Ніжки криві. Хвилями. Дриллю просвердлював і обручі надягав на ноги. Час пройшов — ноги вирівнялися.

(Віктор Веклич — хірург, ортопед-травматолог, і дитячий, і дорослий. Створив свою клініку «Ладістен». — Авт.)

Люда давай в Інтернеті шукати. Знайшла. І возила до Веклича. Це було два роки тому.

— Скільки платила?

— Не казала, що платила. Казала, що дуже чисто там. У носочках білих пройдеш, і білими лишаться. Привітні люди. Не те що гордовиті, як у Києві. Поїдеш — таке ставлення... Як сказать... До нас, до бідних, ніхто не хоче здорово приязними бути. Як покладеш у карман, хіба тоді. Там дуже добре прийняли. Дитя роззулося, так медсестра свої шльопанці дала. Щоб до рентгена дійшла і ніжки не замерзли.

(Подзвонила у клініку Веклича. Первинний прийом — 350 гривень, рентген — 150. — Авт.)

Рентген-апарат не такий, як у нас, — продовжує бабуся. — А ніби бігаючий. Дивишся, воно усе просвічує. Кості усі видно. Сказали, поки у Насті кістка слаба, молода, можна лазером вирівняти. Операція коштує 6 тисяч євро.

— Чому Настя такою народилася? Не казали лікарі?

— Всі посилаються на те, що ми маленькі на зріст. І я, і донька, і внучка Настя. Маленькі-то маленькі, але ж ми з донькою не страждали на ноги. Ми за одне питаємо, вони кажуть за друге. У мене по старості зараз ноги болять. А раніше я на каблуках бігала.


Настя Гончаренко

«Не хвилюйся, вилікуємо»

Знайшла Настю у школі. На перерві помірялися зростом. Вона мені до середини грудей. Це десь метр 20 сантиметрів. Дівчинка весела, усміхнена. Поспішала з класом на фізкультуру. Фізичної вади ніби й не соромиться.

— Настя перші місця займала по танцях, — говорить бабуся.

— Може, сукню надягала, щоб кривих ніжок не видно було?

— Ні. Хоча були такі, що дратували її. Дражнили. А от у класі цього не було. Вчителька початкових класів Світлана Олександрівна Олексієнко була хороша. Вчасно осадила дітей. Пояснила їм, що у Насті хвороба. Всі зрозуміли. А попервах усяке було. З других класів і зараз можуть сказати: «О, дивись, ноги які». Дитяті обидно. А що ж ти зробиш; Приходить додому, поскаржиться. Кажу: «Не хвилюйся, вилікуємо». Цим і заспокоюю. Каже: «Я у вас проблемна. Проблеми створюю».

Шість тисяч євро. Це майже 186 тисяч гривень. Де їх узяти? Хочем квартиру у Городні продати. На дачу перебратися. Дитя дорожче. Дача кілометрів чотири від Городні. Курочок тримаємо. Помідори вирощуємо.

— Батько помагає Насті?

— Батько Насті у Бутівці Городнянського району, Володимир Гончаренко. Одружений з іншою. Працював у Хотуничах Сновського району. Майже не помагає. Що він дасть, якщо випивати любить. (У Бутівській сільраді підтверджують це. — Авт.) Анин тато, старшої внучки, у Ніжині. Теж не помагає. Зараз ніде не працює.

До людей зверталися. У школі тисячі три зібрали. У церкві скринька стоїть. У міськраду ходили. У Бутівську сільраду. Настя з Людою прописані у Бутівці. 1700 гривень виділили. До підприємців зверталися. Волощук із Городні допоміг. Та на операцію не вистачає.

Як не боялася Людмила у чужі люди їхати, подалася до Польщі.

Вона раніше їздила у Київ на заробітки. Пекарем була. Працювала у Городні. Дрібний підприємець. Хусточки, штани дитячі, сорочки продавала. У Хмельницький за товаром їздила. Тряпйо на велосипед, як на ішака, нагрузить. Везе по селах. Спочатку на базарі пробувала. Та ніхто нічого не купував. Дві-три сумки, асортимент невеликий. По цінах три шкури не драла. За день сотню-дві уторгує, бувало.

— Як шукала у Польщі роботу?

— У Чернігові через агентство. У червні цього року поїхала. Завод у місті Любневіце. Українців багато. Усе строго. Що сказали, зроби. Не подобається — іди геть. Зір перевіряли, як на роботу брали. Щось із проводками роблять. Живуть у лісі, у будинках колишнього пансіонату. Привозять на роботу, відвозять.

— Скільки заробляє?

— Тисяч 15, якщо на гривні, у місяць. І на підробіток ходить. У другу зміну можна підробити. Приїжджала додому у серпні. Відпрошувалася на тиждень. Одягла дітей до школи — і знову туди, до листопада.

У Насті і Ані — справді, новий одяг, не секонд. Джинси, яскраві футболки, кофтинки. На ногах — кросівки.

— Що розказувала мама? — питаю у Ані.

— Сильно втомлюється. Пальці щимлять. Показувала мозолі.

* * *

Для тих, хто хоче допомогти Насті, реквізити рахунка: Ощадбанк, код ЄДРПОУ 09353504,

МФО 353553

Гончаренко Людмила Володимирівна №26256000043249, ідент. код 3088701383

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №38 (1637), 21 вересня 2017 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.