«За день — тисяча, і легко»

— Це спокусливо, — говорить про збір лисичок 59-річний Михайло Луданик із Сеньківки Городнянського району. — Як заразишся цією хворобою... Затягує, і дуже. Були по 90 гривень за кілограм. Уявляєте? Тиждень ціна протрималася. 8-10 кілограмів набрав. Перебрав за три години. За день — тисяча, і легко.



Лисички з червня пішли. Хто не лінується, набирають по 5 кілограмів, і по 8, і по 10. Ростуть у березняках та у змішаних лісах, де сосна, береза.

Михайло Луданик і приймає лисички та здає заготівельникам. Дружина Ольга Михайлівна збирає.

— Потім ціна стала 85. Тоді 80. 75 пішло, 70. Дійшли до 50. Сьогодні (11 серпня) ціна — 45 гривень за кілограм.

— Скільки максимально за сезон вдавалося заробити? 10 тисяч гривень?

— Можна. І легко. Щоб ходити конкретно у ліс, не виляти. У жару, правда, важкувато. Води охота. Не завжди з собою візьмеш. В обід сонце припікає. Але о п’ятій-шостій годині ранку у лісі романтика. Роса. Із берези капка падає тобі на лице. Дуже приємно. Додому приїжджаєш (до грибного місця кілометрів два-три, їдеш велосипедом, ставиш десь у лісі, у чагарі) — хапаєш кружку води, випиваєш. Сядеш — опа-на, дома...

А якщо дощ іде, плащ надягнув і ходиш.

Десять кілограмів — це ж треба назбирати по одній лисичці. Це ж не так, що косою чи лопатою, коли десять картошин вивалиться і збираєш. Лисички можна зібрати тільки руками. Якщо з пузом — за літо спаде, — сміється. — Раком стій. Щипай. За кожним грибочком нагнутися. Та скільки разів, якщо 8 кілограмів набрать, — подумайте.



— О котрій треба встати, щоб набрати?

— О п’ятій годині треба у лісі бути. О шостій. Пізніше прийдеш — нема чого буде у лісі робить. Коли ножиком, а коли — колуп-колуп пальцем. Пішов, пішов... Є лисички з ніготь, є лопухи. Зайшов у ліс — усе жовте. Але це рідкість.

А на Росії — 10 кілограмів за 2 години легко набереш. Квадратну сумку. На півдня перебирати. Руський ліс недалеко — нашу митницю пройти та їхню. Метрів за 5-10. Ближче погранці ганяють. Треба далі йти.

— У Росії лисички краще ростуть?

— Там здавати нікуди.

Ми працюємо на хазяїна. У Сеньківці їх три, у кожного по дві точки. Один зі Сновська, другий — білорус, живе у Городні.

— На око можна визначити, яка вага?

— Господар несе мені лисички. Я зважую. У літровій банці десь півкіло. Залежить від того, яка погода: суха чи волога.

Я зберігаю у погребі. О п’ятій-шостій приїздять, забирають. Везуть у Городню. Там е холодильники. Зі Сновська фури на Польщу ідуть з лисичками. Сортують: більші, менші. І Корюківка, і Сосниця здають. Там теж є березові ліси. Кажуть, що із Заходу лисички до нас везуть. Там не приймають, а їх валом.

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №33 (1632), 17 серпня 2017 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.