Випускники Чернігівського реабілітаійного центру вперше отримали атестати
Випускники Чернігівського реабілітаційного центру №2 вперше отримали аттестати про отримання неповної загальної середньої освіти (9 класів звичайної школи) загального зразка, такі ж, як і у звичайних дітей.
- Я на швачку хочу піти вчитися. Спочатку буде важко, але потім легше, - говорить Марина, випускниця Чернігівського реабілітаційного центру №2.
- Я на швачку хочу піти вчитися. Спочатку буде важко, але потім легше, - говорить Марина, випускниця Чернігівського реабілітаційного центру №2.
- А я хочу зачіски робити, - говорить серйозно Наталя. За весь день вона жодного разу так і не посміхнулася.
- Не знаю напевне, - вголос роздумує Саша. - Спробую на флориста поки що, а потім вирішу. Я дуже сильно хочу в духовну семінарію, щоб мене там навчили співати, читати, щоб я став священиком. Дуже сильно хочу. Це моя мрія.
Марина, невисокого зросту дівчина, доки розмовляю з іншими дітьми, ховається за спинами інших. Соромлячись, вона таки ділиться планами стати швачкою. А далі про неї говорить вже класний керівник, Людмила Іванівна Коваленко.
- Марина дуже гарно вишиває хрестиком, бісером. Обидві наші Марини роблять прекрасні картини, у них це гарно і швидко виходить.
Аліні, симпатичній худорлявій дівчині, найважче. Вона доброзичливо посміхається, рада спілкуватися з усіма, але погано розмовляє. Тоді на допомогу їй приходять інші діти чи вчителі.
- Я у “Сільпо”, там де дітки.
- Ми співпрацюємо з ГО “Голос батьків”, - пояснює класний керівник, Людмила Іванівна. - У них є центр з надання соціальних послуг, де діти навчаються рукоділлю, кулінарії, учаться користуватися комп'ютером, отримують загальні навички життя у світі. Не так давно ми на пошту ходили, вчилися заповнювати конверти.
- Я ще хочу співати, - додає Аліна, обнімаючи свого класного керівника Людмилу Коваленко. - Люблю робити масаж. І хочу приходити в гості.
Цього року з Чернігівського навчально-реабілітаційного центру №2 випускається 7 учнів — Альона і Аліна, дві Марини, Наталія, Яна (її не було через хворобу) та Олександр. Вони перший випуск центру, хто отримує свідоцтво про неповну загальну середню освіту звичного нам зразка (це 9 класів школи), таке ж як у всіх звичайних дітей. Хоча, щоб отримати його, вчилися на рік більше. Тепер вони матимуть рівні з усіма дітьми права, отримують можливість знайти роботу чи піти вчитися далі. Хоча це буде для них в десятки разів складніше ніж для випускників загальноосвітніх шкіл.
- Наша школа, всі предмети, направлені на соціалізацію, - розповідає про особливості роботи в центрі Людмила Коваленко. - Ми намагаємось зробити так, щоб дитина після закінчення школи вийшла і почувала себе впевнено, могла себе нормально відчувати в суспільстві і вільно спілкуватися з іншими людьми. Я думаю ми для них зробили все максимально для цього. Вони адаптовані і в майбутньому, я думаю, вони отримають гарну професію і будуть працювати. Всі предмети у нас були такі ж, як у звичайній школі, тільки на нижчому рівні. Вони все розуміють, але в силу своїх можливостей, свого розвитку, не можуть повністю реалізувати себе.
- Дуже, дуже важко буде тепер, після закінчення школи, - говорить Лідія Гнідаш, мама випускника центру, Олександра. - Він хоче піти в духовну семінарію. Там треба дуже багато читати, знати давню історію, старослов'янську мову. Все з чим ми зіткнулися — все повністю нове. Коли почали займатися — виявилося що це надзвичайно складно, нам треба ще вчитися не рік і не два, щоб лише вступити на навчання до семінарії. Тому ми вирішили піти спочатку на флориста на рік, а паралельно готуватися до навчання там. У нас говорять, що табличку множення треба знати як “Отче Наш”, а там навпаки, “Отче Наш” як табличку множення треба знати.
- Саша ніколи не говорив, що хоче стати священиком, - перепитує про цю ідею класний керівник. - Казав подумаю, може у вечірню школу піду.
- Ця ідея з'явилася ще півтора року тому. А потім, коли Саша почав більше спілкуватися із священиками, вирішив остаточно. Він буде ходити в Троїцьку церкву, відвідуватиме служби і вчитиметься у священика. А потім плануємо вступити в духовну семінарію, сюди ж, в Чернігів.
Випускний і останній дзвоник у Навчально-реабілітаційному центрі проходять в один день. Тут немає 11-класників, немає іспитів, немає ЗНО. Лінійка до останнього дзвоника проходить на вулиці. Пощастило, що дощ, який лив весь ранок, припинився на годину і дав можливість провести урочистості.
Випускний проходить у приміщенні школи. Тут вже зовсім інша атмосфера. Головні герої тут саме випускники: вони танцюють перед друзями, батьками і вчителями, отримують подарунки, їм призначені всі аплодисменти. Їм вперше вручають фотоальбоми. Але найголовніше — це атестати, які вони отримують і які виводять їх у доросле життя, які дають можливості спробувати реалізувати себе.
- Найважливіший здобуток це те, що наші випускники отримають свідоцтва загального звязка з якими зможуть спокійно іти навчатися в ПТУ, - говорить Регіна Гусак, яка вже майже рік очолює навчально-реабілітаційний центр.
А от щодо подальшої долі, працевлаштування — тут ситуація складніша.
- Наше суспільство ще не готове в повній мірі приймати таких дітей, - розповідає Регіна. - Ми зараз з гордістю говоримо, що двоє наших випускників працюють двірниками на чернігівських ринках. Для людей з порушеннями нашого профілю роботодавець не завжди може і хоче облаштовувати умови для праці.
Кілька наших дітей зараз продовжують навчання у вечірній школі. Є професійно-технічні училища в Щорсі і в Прилуках, де навчають дітей з вадами інтелектуального розвитку, але не всі батьки готові відпускати туди своїх дітей, багатьом з них потрібен особливий догляд. Тому у цьому році ми плануємо відкрити навчання на флористів у нас.
Статистика річ жорстка. Сьогодні в Центрі навчається 148 дітей, 10 років тому, в 2007 році, їх було 76, а в минулому, 2016-у — 120. За словами Регіни Гусак, лише протягом останнього року в цент привели 10 нових учнів. При цьому В 2007 році була лише одна дитина з синдромом Дауна, зараз таких дітей вже 20.
- Кількість дітей з порушеннями спектру аутизму, - пояснює Регіна, - кожен рік збільшуватиметься. Такі діти знаходиться в своєму замкнутому світі і важко соціалізується,. Поступово ми будемо звикати до таких людей, будемо поруч з ними жити, співіснувати, працювати. Якщо народився така дитина не потрібно не боятися, не варто робити трагедію, треба намагатися жити звичайним життям.
Gorod.cn.ua
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: Центр соціального розвитку, Гусак, випускний, атестат