Після видалення 80 відсотків печінки і 10 днів у комі Віктор Кущ вижив і повернувся до спорту

Майже три роки тому, 2 грудня 2013 року, у Козелецьку лікарню доставили підлітка зі страшною травмою печінки. Вона була майже повністю розчавлена.



15-річний на той час козельчанин Вітя Кущ, першокурсник Остерського коледжу будівництва та дизайну, їхав у попутці. На трасі між Козельцем та Остром, біля села Одинці, сталася аварія.

Підлітку видалили 80 відсотків печінки. 10 днів він був у комі. Проте не тільки зумів вижити, але й повернувся до спорту. У 2015 році юнак зайняв третє місце на Всеукраїнських легкоатлетичних змаганнях імені Сергія Операйла.

Зараз 17-річний Віктор Кущ — четвертокурсник коледжу. На канікулах у Козельці. Допомагає мамі по господарству (єдиний син), тренується у дитячо-юнацькій спортивній школі. Він спортсмен-першорозрядник. Бігає на короткі дистанції, 60-400 метрів.

— Як і скільки тренуватися, залежить від змагань, — говорить Віктор. — Зазвичай тренуюся п’ять разів на тиждень. Дотримуюсь стандартного спортивного харчування. Жорстка дієта була під час реабілітації. Мама всі страви готувала на парі. Зараз, в принципі, їсти можна все. Але якщо перебавити із жирним чи смаженим — нудота, болить живіт.

— Сни снилися у комі?

— Не пам’ятаю снів. Розповідали, що я виривавсь, ніби хотів бігти. Кома — неприємна річ... Словами передати не можна.

— Вітя поступив у стані геморагічного шоку, — розповідає завідувачка хірургічного відділення Козелецької центральної районної лікарні Тетяна Гізьо. — Це стан, коли падає тиск унаслідок кровотечі. Ми прооперували хлопця. Зашили у печінці те, що могли. Зробили реінфузію більше літра крові (вливання власної крові пацієнта).

На другий день пацієнт медикаментозно був стабілізований, але по дренажах підкровлював (дренажі — це трубочки, які ставлять у черевну порожнину після операції, щоб витікала зайва рідина, сукровиця. — Авт.). Ми викликали з Чернігова дитячого хірурга Олександра Риженка. Він завідувач хірургічного відділення №2 Чернігівської обласної дитячої лікарні, кандидат медичних наук. Коливалися, оперувати ще раз чи не оперувати.

Коли приїхав Риженко і посилилася кровотеча по дренажах, я зуміла переконати хірурга в тому, що операція потрібна. У пацієнта була настільки страшно розчавлена печінка, що він потребував резекції (зрізання) органа. А це міг зробити відомий Олег Котенко. Керівник відділу Національного інституту хірургії та трансплантології ім. О. Шалімова, головний трансплантолог МОЗ України, доктор медичних наук. Він пересаджує печінку. До нього ми направляли ще одного нашого пацієнта, Володю Ткаленка (йому розчавило печінку вантажним авто, резекцію органа робили в інституті, чоловік нині живий-здоровий. — Авт.).

Ми зателефонували Котенку. І він після робочого дня з асистентом, зі своїм інструментарієм, пристосуваннями для цих операцій приїхав у Козелець і видалив Віктору 80 відсотків печінки.

Хлопчик залишився у нас і впав у кому. Ми дуже просили Котенка, щоб він забрав Вітю до себе, але Олег Геннадійович відмовлявся. Мотивував, що у нього операції розписані по днях і годинах. І якщо він забере хлопчика, не зможе прооперувати наступного хворого. Переконував нас: «Ви справитеся, ви зможете».

Домовилися, що ми будемо вести Вітю під особистим контролем Котенка.

Щодня ми з Петром Вячеславовичем, нашим анестезіологом, дзвонили Котенку в Інститут Шалімова, розказували про аналізи, про стан хворого, і він коригував лікування.

Через 10 днів хлопчик вийшов із коми.

10 днів — це був жах. Не пішла навіть у відпустку через те, що ну не могла я просто так його залишити. Зв’язок (у Тетяни Володимирівни тремтить голос) був між пацієнтом і лікарем.

Віктор прийшов до тями, йому стало краще, ми виписали його додому.

Через три місяці він поїхав до Котенка. Зробили комп’ютерну томографію. Побачили, що видалена частина печінки — 80 відсотків — повністю відновилася.

Після одужання хлопця Котенко мені сказав так: «Таню, він живий тому, що ти знаєш мене». А я кажу: «Він живий, бо ви погодилися приїхати, коли я вас попросила. Якби ви не приїхали... Він був нетранспортабельний, він був практично приречений. Таку складну операцію ніхто із чернігівських спеціалістів не міг би зробити.

Усі у Козелецькій лікарні з напругою слідкували: виживе - не виживе, вийде з коми - не вийде з коми. Всі, хто міг, і в Козельці, і в Чернігові, допомагали. Дуже вдячна Павлу Герасименку, головному лікарю обласної станції переливання крові. Коли дитя було в комі, забезпечував нас достатньою кількістю альбуміну (білка), свіжозамороженої плазми крові. Це все було у повному обсязі у великих дозах.

— Треба було вливати літрами, — додає Лідія Свириденко, бабуся Віті, співробітниця пункту переливання крові Козелецької райлікарні.

— Обласна дитяча лікарня йшла назустріч, — продовжує Тетяна Гізьо. — Лікар Риженко дозволив нам відправляти кров на біохімічні аналізи у Чернігів. Мама Віті особисто возила кров у лабораторію дитячої лікарні. Я телефонувала, дізнавалася результати, розказувала Котенку. І за допомогою такої складної системи проходила корекція лікування.

Хлопчик хотів бути спортсменом. З огляду на тяжку травму, я сумнівалася, що він зможе відновитися, і налаштовувала його на спокійніше заняття. Та він повернувся до спорту. Можливо, дякуючи тому, що перед травмуванням вів здоровий, спортивний спосіб життя, Вітя і зумів пережити ці випробування. Йому навіть не давали групу, бо печінка відновилася повністю. Групу дали тому, що знайшли чотири переламаних грудних хребці, на які ми не звернули уваги, бо у тій складній ситуації йшла боротьба у буквальному сенсі за життя.

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №32 (1579)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.