Батько відсуджує у матері половину допомоги за загиблого в АТО сина

25-річний Сергій Безгубченко з села Сухополова Прилуцького району загинув у ніч з третього на четверте вересня минулого року у селі Дмитрівка Луганської області. Він був стрільцем Першої окремої танкової бригади. Дмитрівка — найсмертельніше місце в зоні АТО після Іловайського котла, Донецького аеропорту і Вуглегірська.



У Дмитрівці наших бійців поливали вогнем зі «Смерчів». Ті, хто вижив, не забудуть те пекло ніколи. Трималися до останнього. 15 травня цього року Сергія Безгубченка «За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлений у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Президент нагородив орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Мобілізували солдата 19 березня 2014-го, ще у першу хвилю.

Поховали у Сухополові. Сотні людей проводжали Сергія в останню путь.

А 31 липня у Прилуцькому міськрайонному суді відбулося чергове засідання у цивільній справі за позовом 50-річного Бориса Безгубченка (батька) до 48-річної Тетяни Безгубченко (матері). Ще 5 серпня 1999 року вони офіційно розлучилися.

Борис Григорович хоче відсудити у колишньої дружини 304500 гривень (половину) одноразової державної допомоги, яку виплачують у разі загибелі військовослужбовця в АТО. Вона становить 609 тисяч гривень. А також 1/2 частини грошової допомоги, наданої мешканцями Прилук та села Сухополова, в розмірі 40 тисяч гривень. І відшкодувати моральну шкоду 60 тисяч гривень.



На засідання суду батько не прийшов. Були друга дружина і теща. Як повідомила суду представник Бориса Безгубченка 57-річна Тетяна Ситник, у її довірителя передінсультний стан, стало зле — викликали «швидку». Суд розглянув клопотання сторін. Точного рішення не прийняв. До 12 серпня (на цей день призначено наступне засідання) сторони мають детальніше ознайомитися з матеріалами. А ще батька і його дружину хвилює вартість пам'ятника, який встановлять Сергію.

— 16 років, як розлучені, — каже Тетяна Миколаївна, — і оце таке. Дня не буває, щоб я не згадувала Серьожу. Зрозуміти мене зможуть лише матері, які поховали дітей. У мене є ще один син — Олександр, йому 22 роки. Він військовий, контрактник. Його теж мали відправити в АТО, готували у Десні. Та коли загинув Сергій, залишили.

Після поховання сина, здавалося, ми порозумілися. Колишній чоловік написав на мене довіреність, що я можу при одержанні грошей розписуватися за нього, подавати від його імені довідки в різні інстанції і т. п. На отримання допомоги він не претендував. Ще у військкоматі у Прилуках, ми туди ходили разом, відмовився. Ми були там утрьох: я, він і менший син... Він сказав: «Я отказуюсь». Ці гроші будуть нам. А йому земля, на якій він викопає ставок. Сім'я загиблого в АТО мас право на отримання ділянки. Я об'їздила всі інстанції, все по-оформляла. Ніяких претензій до мене не було. Так, як тільки він дізнався, що прийшли гроші на рахунок, есе і почалося. Я розумію, дитині два роки, молода дружина. Він не працює, припускаю, що борги є, гроші треба. Хай іде в АТО, заробляє. Грошей хоче, що люди мені приносили. Так йому теж і з колишньої роботи, і з тієї, що робив, давали. Мені він їх не віддавав. Я і похорон, і поминки, 9 днів, 40 днів, півроку. Коли поминали, стільки люду було. В мене документи є, скільки я платила. В законі такого немає, щоб ці гроші ділили. Ще і сперечається за меморіал. Я хочу, щоб там був син на весь зріст і орден «За мужність» у граніті. Мій син це заслужив. Хочу, щоб, коли і мене вже не буде, пам'ять про сина залишилась жити.


Мама Тетяна Безгубченко

— Тетяно Миколаївно, часто Сергій сниться?
— Зовсім не сниться. Кажуть, якщо не приходить у снах, значить, йому там добре. Я постійно, за нього молюся, ходжу до церкви. Вони мені докоряють, що по мені не видно, як тужу, а по їх видно? Один Бог знає, як серце крається. Час минає, а біль у душі — ні.

— Ну і що, що розлучені. Сини з батьком завжди спілкувалися, і аліменти він платив, — каже 39-річна Юлія Безгубченко. нинішня дружина (у шлюбі вони вже 9 років). Ось фото, ми їх принесли у суд, щоб були у справі. За місяць до загибелі Сергій був у відпустці, гостював у нас. Торік, восьмого серпня, ми фотографувалися. Чоловік, я, наша донька і Серьожа. Він любив нашу Вікторію, як рідну сестру.

Забирати тіло з харківського моргу батько їздив.

— Чому ж відразу не заявили права на допомогу, надумали лише в травні 2015 року (аж через вісім місяців)?
— Борис Григорович — людина довірлива, вразлива, м'яка, — відповіла Тетяна Ситник (представник).
— Горе повинно об'єднувати. На одного легше і простіше оформляти. Вона мала після того як отримає гроші, віддати чоловіку частину, як і домовлялися. Коли люди стали питати: «Борю, ти одержав гроші?», Таня вже получила. Він зателефонував їй . І отримав відмову. Тому і подав до суду. Бо на законних підставах має право на половину, — сказала Юлія.

— Навіщо ж було ще й позиватися на гроші, що люди назбирали?
— Ми доповнили цим пунктом позовні вимоги після того, як Тетяна Миколаївна подала зустрічний позов про усунення Бориса Григоровича від права на отримання одноразової грошової допомоги, — уточнила Тетяна Ситник.

— Як порахували, скільки було зібрано людьми? Звідки сума 80 тисяч гривень, половину з яких хоче батько?
— Підрахували... — сказала Ситник. (Методику я так і не зрозуміла. — Авт.)
Моральну шкоду захотів стягнути Безгубченко з колишньої дружини, бо вважає, що пережиті на судах суперечки далися взнаки, погіршилося здоров'я.

— Юліє, а суперечка за пам'ятник?..
— І я, і чоловік колись працювали на пам'ятниках, отож у їх вартості і якості добре орієнтуємося. Ми зв'язувалися з Коростишевим (звідки возять граніт). Порахували, що навіть при майданчику 3x3,70 метра і всіх деталях меморіалу його вартість десь 85 тисяч гривень, а не 185000, як вказано у поданому товарному чеку. До того ж, батько має право знати, що буде написано на пам'ятнику. Чи про нього хоч згадають, — говорить Юлія.
Протистояння між сторонами наростає. Позивачі приводять свідків. Добилися того, щоб на частину грошей, що на рахунку, наклали арешт. Суперечки виводять з терпіння усіх, навіть суд. Перед засіданням 12 липня секретар попередила, якщо повториться те, що було на попередніх, суддя буде жорстко реагувати.
Як буде за законом, вирішить суд.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №32 (1526)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.