«Робота тяжка, зарплата мала, відповідальність висока»

Ще рік тому ніхто й уявити не міг, як зміниться Україна й самі українці. На жаль, за ці зміни ми платимо вельми високу ціну, але так склалося історично: будь-яка держава відроджувалася із крові її найкращих синів. Обрали нового президента й парламент, а завершать цикл кадрових змін у державі місцеві вибори. Як зміниться команда представників місцевого самоврядування Чернігівського району, поки що не відомо. Дехто рветься «в бій», а деякі з тих, хто скуштував, що воно таке, наразі не впевнені, чи варто погоджуватися може й на престижну, але по-декуди невдячну роботу.



Микола Завальний, Михайло-Коцюбинський селищний голова:
- Відсотків 80, що не братиму участі в наступних виборах, якщо не зміниться або хоча б не почне нормально працювати чинний закон про місцеве самоврядування. Хоча люблю працювати з людьми, для мене робота це не лише обов'язок, а й задоволення, тому й хвилююся за кожного жителя громади. Приємно, коли розумієш, що завдяки твоїм зусиллям життя односельців стає комфортнішим. Але іноді опускаються руки... Й причина цьому чинне законодавство. Безумовно, контролюючі органи мають перевіряти роботу сільських та селищних голів, а наш обов'язок звітувати як перед державою, так і перед громадою. Але це має бути у розумних межах та мати такий режим, що не перешкоджає роботі голови. Також я, як голова, маю недостатньо повноважень, аби зробити все, щоб моя громада жила краще. Іноді люди звертаються, щоб допоміг, а я не маю на це права, інакше просто порушу закон! Як я можу пояснити це виборцям, які мене обирали? І це не лише моя точка зору, так уважає більшість моїх колег.



Олена Лутченко, Мньовський сільський голова:
- До виборів ще треба дожити, а там побачимо. Звичайно, іноді приходять думки: навіщо все це мені потрібно, робота тяжка, зарплата мала, відповідальність висока. Тож, якщо буде достойна кандидатура на голову, я, не вагаючись, поступлюся. Але це має бути не лише добра людина, а й тямущий господарник. Наша громада дещо специфічна, бо ми віддалені від обласного центру й не маємо на своїй території жодного господарського суб'єкта, лише заклади соціальної сфери, тож самі розумієте, яка наповнюваність бюджету. А як можна розвивати села, коли грошей катма? Так і живемо, ледь зводячи кінці з кінцями. Через це я не можу реалізувати всіх своїх задумок із покращення умоав життя односельців. Сподіваюся, що згодом владні мужі звернуть увагу на такі маленькі віддалені населені пункти й сприятимуть їхньому розвитку.
Але найголовніше у роботі голови - це підтримка громади, навіть при нинішніх негараздах було б набагато легше працювати, коли б люди йшли назустріч. Недарма ж кажуть, що гуртом і батька легше бити...



Олександр Сербін, Киселівський сільський голова:
(Олександр Іванович нині перебуває на лікарняному після тяжкої хвороби, тяжка й нервова робота далася взнаки. Але навіть це не вибило із сідла керівника громади. - Авт.)

- Садочокя зробив, пам'ятник також, а ось капличку - не встиг. Навіть якщо хвороба не дозволить мені працювати далі, однак доведу розпочату справу до кінця, бо не звик відступати від поставленої мети, й капличка у громаді буде!

Розмовляла Алла Пирог, "Наш край" №90-91 (9334-9335) від 8 листопада 2014 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.