Двічі поранений на Сході голова Ніжинської РДА готується до наступної поїздки

На третьому поверсі у хірургічному відділенні Ніжинської міської лікарні у палаті №10 одужує після поїздки на Схід голова Ніжинської районної адміністрації 51-річний Ігор Смаль. Сюди він потрапив 25 серпня.

Ігор Смаль, Олег Бузун, голова Ніжинської райради, та водій, свободівець Сергій Ясинський возили гуманітарну допомогу (форму, берці, спальники, їжу, цигарки) для бійців 13 та 41 батальйонів. Під Дебальцевим у День незалежності Ігор Смаль отримав два поранення — у руку та ногу.


Ігор Смаль на лікарняному ліжку

Для переконливості дали чергу з автоматів

Палата №10 двомісна. По сусідству з головою лікується пенсіонер Микола Кривець. Два ліжка, дві тумбочки, пара стільців, умивальник, телевізор та холодильник.

— Як ви себе почуваєте?
— Добре. Та й було все добре, — запевняє Ігор Вікторович і пропонує мені взяти стілець. Під час розмови чоловік лежить на ліжку під ковдрою. На кисті пов'язка.

— То це і є слід від кулі?
— Це катетер, для крапельниць, — пояснює Смаль. — А ось це від кулі. Тут вона зайшла, а тут — вийшла.
Чоловік показує дві невеличкі, розміром з горошину, ранки на руці трохи вище зап'ястка. Вони замазані зеленкою. Важко повірити, що це справжні кульові поранення. Значно більші, говорить, на лівій нозі — у верхній третині задньої поверхні стегна.

— Ви ходити можете?
— Якщо треба, то і танцювати, — усміхається чоловік.

— Коли ви зрозуміли, що поранені, не було відчуття: я помираю, це кінець?
—Такого відчуття не було точно. Була досада, хвилювання. Я навіть не одразу зрозумів, що на руці — поранення.
Мені пощастило. Кулі пройшли навиліт. Кістки цілі. Можливо, заділо нерви, бо пальцями руки ворушу слабо.

— Хлопці з АТО вам телефонували, цікавились самопочуттям?
— З вичайно.

— Хто вас відвідав у лікарні?
— Список займе не одну сторінку. Це і колеги по теперішній роботі, і колеги з університету (до призначення на посаду голови РДА Ігор Смаль працював доцентом кафедри географії Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя), однопартійці зі «Свободи».

— Палата у вас не окрема, — дивуюся.
— Ця палата мене повністю влаштовує. І сусід також. Це йому доводиться терпіти моїх численних відвідувачів. Дуже вдячний за розуміння. Сподіваюся, що скоро мене випишуть додому.
Ми приїхали у Дебальцеве на блокпост, — розповідає Смаль. — Нас зупинили і просили чекати. Мали під'їхати бійці 41-ого батальйону. Було між 11 і 12 годинами дня. Раптом почався обстріл блокпосту «Градами».

— Як ви зрозуміли, що то були саме «Гради»?
— По-перше, нам сказали про це військові. Але якщо почуєш, то вже не переплутаєш. Звук досить специфічний. Спочатку гуло далеко. На відстані кілометрів п'яти. Весь час ближчало. Військові на блокпості сказали: «Тікайте». І для переконливості дали чергу з автоматів над нашими головами. Аби швидше забиралися.
Ми виїхали за межі Дебальцевого. Там був якийсь дачний масив. Хлопцям із 41-ого батальйону телефоном пояснили, де приблизно знаходимось.

«Мене наче хтось сильно вдарив по руці»

— Уже зараз я розумію, що місце для зупинки ми вибрали не досить вдале. Ми стояли навпроти позицій наших військових.
Я пішов у бік траси, аби зустріти машину з бійцями із 41-ого батальйону. Олег Бузун і Сергій Ясинський залишилися у нашому мікроавтобусі «Форд-Транзит». Ні касок, ні бронежилетів у нас не було.
Коли йшов до траси, то зустрів місцевого пастуха. Але зараз мені здається, що він був не такий простий.
Я не бачив ні нападаючих, ні атакуючих. Чув тільки постріли. Було враження, що мене хтось сильно вдарив по руці. Я випустив телефон. Був одягнений у футболку та джинси, руку нічого не прикривало. Виступила кров.
Під'їхали хлопці із 41-ого батальйону у машині — зелені «Жигулі» без розпізнавальних знаків. Я йшов поряд.

— Чому не сіли у машину до військових?
— Вільних місць не було. А йти ж недалеко. Саме в цей час отримав друге поранення. Мене збило з ніг. Хлопці мене посадили у машину і відвезли до польового шпиталю під Дебальцевим.
Бузун і Ясинський, подумали, що то сепаратисти мене підстрелили.
З польового шпиталю перевезли до Артемівська. Бачив ще одного пораненого, з місцевих. Один загинув, унаслідок перестрілки.
В Артемівську мене прооперували.

— Медикаменти, перев'язувальні матеріали надавали безкоштовно?
— Так.

— Чи називали ви свою посаду? Можливо, це зіграло роль?
— Називав лише ім'я, прізвище. Знаю, що місцевому, якого привезли зі мною, була надана така сама допомога.
З Артемівська ми виїхали 24 серпня вдень. 25-ого були у Ніжині. Я ще заїхав додому, перевдягтися, взяти речі. А тоді до лікарні.

— Дружина знала? Чи не хотіли її засмучувати?
— Все знала. У Ніжині вже всі все знали, ще до того, як ми приїхали.

— Ще поїдете?
— Звичайно. Необхідно показати хлопцям, що про них не забули. Єдине, що врахуємо наступного разу, — машина має бути більш швидкісна. Адже там швидкість — це життя.

— Чи готові їхати на Схід добровольцем або якщо дадуть такий наказ згори?
— Моя заява у військкоматі лежить з перших днів АТО. Це заява про те, що я готовий іти добровольцем на Схід. Єдине, що там пропущена назва частини.

— Як гадаєте, чому вас не забирають до армії?
— Думаю, що військові знають про це краще.

«Ми сховалися у комишах. Думали, що то сепаратисти»

До польового шпиталю Ігоря Смаля відвезли бійці 41 батальйону. Що думав, переживав у цей час Олег Бузун?
— Хлопці приїхали без розпізнавальних знаків. Були побоювання, що то сепаратисти.

— Коли побачили, що вони забрали вашого колегу, злякалися за нього?
— Серце похололо. Він на наших очах падає. А машина ця минає його і летить на нас. Це вже потім ми дізналися, що зупинятися у зоні ураження не можна. А що нам було робити? Приховалися. Місцина там болотиста. Ми злетіли у комиші. Але якби то справді були сепаратисти, знайшли б.
Вони Вікторовича відвезли. І повернулися за нами. Провели до блокпосту, бо вже нікого не пропускали у зону обстрілу. Люди або лежали, або ховалися. Ми розвантажили те, що привезли з Ніжинщини.
Коли вже виїхали за Дебальцеве, побачили «швидку». На передньому сидінні їхав Ігор Смаль. Мені від серця відлягло: сидить. Значить, слава Богу.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №36 (1478)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.