На Зеленій сцені хором співали Віктора Цоя

Віктор Цой - епоха у музиці. Гурт "Кіно" створив величезний пласт у рок-культурі пострадянського простору, відомість і популярність його пісень серед найрізноманітніших соціальних та вікових груп залишається недосяжною навіть через багато років після трагічної загибелі Цоя. Можна слухати рок, джаз, попсу, етнічну музику чи норвежський блек-метал. Можна носити косуху, дреди, ірокеза чи звичайну зачіску. Але не любити творчість Віктора Робертовича, здається, неможливо.

Скільки себе пам’ятаю, молодь з гітарами збиралася 15 серпня, у день смерті Цоя, щоб поспівати пісень гурту "Кіно" та вшанувати пам’ять його лідера. Традиція ця існує, здається, у всіх містах і країнах, де знають Віктора.  Згадала про цей день і Зелена сцена, для якої рок-музика, в принципі, є явищем нетиповим.
16 серпня основною подією фестивалю був кавер-концерт пісень гурту "Кіно". На столику перед  наметом організаторів - давно знайомі іконічні й ностальгічні плакати, календарі та інша рок-атрибутика з Цоєм. У натовпі - хлопці у характерних футболках, деякі з гітарами за плечима. Сімнадцята тридцять, за годину має початися концерт.

Всі інші атрибути Зеленої сцени теж на місці, але сьогодні вони трохи затінені. Студія "Розумка" на дитячому майданчику розважає наймолодших відвідувачів фестивалю: діти ловлять мильні бульбашки, грають у простеньку вікторину англійською мовою із солодкими призами (програти неможливо, дівчина-ведуча у будь-якому випадку назве правильні відповіді, і цукерки дістаються усім), а на моріжку біля берізок стали у коло і по черзі гатять палицею у картонного бубна з написом "Смішарики" (бубон дуже швидко приходить у непридатність через таку наругу, але екзекуція не припиняється).

На стендах ліворуч Алеї героїв - виставка відомого українського фотокореспондента Влада Соделя. Інтернет-видання «Телекритика» назвало Влада "мисливцем за годинниками". Серія «Годинники» дуже відома та скандальна, адже це дорогі годинники високопоставлених чинів нашої держави. Він розміщує фото у соцмережах з лінком, де і за якою ціною їх можна придбати. Ціни шокують, і проста людина починає ще більше ненавидіти наших державних осіб.

Я чекав приїзду Влада, щоб поспілкуватися з ним більше на політичні теми, аніж на фотографічні, і почути із перших вуст інформацію про його побиття биками-"спортсменами" під час зйомки мітингу 18 травня у Києві. Але, якраз у зв’язку із черговим судовим засіданням у цій справі, фотограф до Чернігова приїхати на зміг.
Не приїхала до Чернігова і його репортажна фотографія.  Натомість, автор зумів здивувати тих, хто знайомий із його роботами як фотокореспондента. На Зеленій сцені Влад представив свою творчість зовсім із протилежного боку. Ці його фото - не репортаж і не жанр. Фотограф просто вирішив побавитися з камерою і фотошопом. Назва проекту «Квадроліс» говорить сама за себе. Це фото, на яких зображений ліс, але дивлячись на світлини автора, наче поринаєш у чарівне задзеркалля зі смерек і лугів.
Фотографії носять скоріше декоративний характер, і у розмірі, представленому на виставці, не дозволяють насолодитися деталями. Чудове застосування даних фото я б знайшов у інтер’єрах квартир, холів, ресторанів у розмірі від метр на метр і більше.

Але тією подією, на яку чекала більшість глядачів від сьогоднішньої Зеленої сцени, був концерт. Леся Федоренко, незмінний організатор фестивалю, розповіла, що вечір пам’яті Віктора Цоя їх чернігівці просили провести ще минулого року, але через щільність графіку йому просто не знайшлося місця у сітці. Цього ж року фестиваль розширили і для концерту місце вже знайшлося. Тим більше, крім місцевого гурту "Железяка", вдалося запросити гостей аж із Молдови. Кишенівці "Тимур і його команда" відкриють програму вечора своєю акустикою.
- Я застала ті часи, коли після смерті Віктора Цоя у всьому Союзі просто стався вибух. Мої подруги всі фанатіли від нього. До речі, в Чернігові тоді був досить потужний фан-клуб "Кіно". Хоча я до нього і не входила, але всю творчість гурту переслухала, а декілька улюблених пісень є і сьогодні. Цой - це брила, це віха, це величезний вплив на всіх рок-музикантів.

Концерт проводиться спільно із Чернігівським рок-клубом, тому вибір команд для виступу - його ініціатива. Жартую, що "Желєзяка", гітарист якої Олександр Желєзнов є одночасно і президентом клубу, потрапила туди "по блату". А гості із Молдови, виявляється, є давніми друзями Олександра. До Чернігова, враховуючи неблизький шлях, вдалося доїхати тільки двом музикантам - Тимуру Пантєлєєву, лідер гурту та гітаристу, і скрипалю.
- До Чернігова потрапили дуже просто. Подзвонив мій друг Саша Желєзнов і запропонував виступити. Акустику під відкритим небом ми ще не грали. Так що такий досвід для нас є першим. Але ми люди звичні до всього, справимося. Сьогодні граємо тільки "Кіно", як організатори попросили. Хітів, які і так всі знають, ми сьогодні співати не будемо - виконуватимемо не такі відомі пісні. Я і сам їх не всі напам’ять знаю, поставлю планшета і буду підглядати.
У часи, коли Цой гримів на весь Союз, я був підлітком, і, звісно, кіноманія мене зачепила дуже сильно - слухав і балдів, як і всі підлітки СРСР. З роками, звичайно, цього фанатизму не стало. Але часом слухаю "Кіно". Пісні - вони ж геніальні. А геніальні, значить, вічні. Глянь на сучасних підлітків, що народилися вже після смерті Цоя - вони теж співають його, слухають. Більше такого немає серед російських рок-музикантів.

Останню тезу Тимура не заперечиш. Серед публіки, яка тісненько збивається у півколо перед сценою, поки музиканти налаштовують інструменти, підлітків років 16-17 досить багато.

"Мені вісімнадцять років, і все життя я слухаю Віктора Цоя, ще з дитсадка і школи", - говорить Ярослав, хлопчина у чорній футболці і окулярах.
 "Я люблю рок із самого дитинства", - додає його товариш Богдан, за плечима його - гітара у чохлі. - "Спочатку це був Висоцький, потім Цой, Башлачов, Єгор Лєтов. В їх творчості я знаходжу для себе дуже багато цікавих думок, підтримки у своїх зачинаннях. Тоді люди згорали на сцені, жили цим, і вірили в те, що можуть щось поміняти".

Сам концерт запам’ятався передусім виступом молдавської команди. Люди прийшли не на них, а "на Цоя", і аплодувати артистам почали ще до початку першої пісні. Але згодом аплодувати, відбиваючи долоні, довелося і самим музикантам. Твори "Кіно" у супроводі акустичної гітари та скрипки отримали настільки оригінальне та цікаве звучання, що іноді видавалися абсолютно новими самодостатніми творами. Не зовсім звичний для рок-музики інструмент ліг на знайомі слова настільки органічно, наче так і повинно бути. Пісні, навіть швидкі, набули особливої тонкої ліричності і плавності, а традиційна Цоївська печаль стала надзвичайно близькою і задушевною. А іноді піцикато скрипаля нагадувало іншу класику російського року, гурт "Крематорій". Найоригінальніші кавери на "Кіно", які як чув коли-небудь.
Виступ "Желєзяки" був більш класичний - у електриці і з традиційним виконанням. А найбільше під час концерту запам’яталося те, що слова пісень у натовпі глядачів підспівували люди віком від десяти до п’ятдесяти років. А коли сива літня жінка тягне з широченною посмішкою "гуляли всю ночь до утра", як підліток, - хіба це не найяскравіший показник того, що Цой - живий для всіх поколінь.

Богдан Гуляй

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.