Дві половинки рідного дому, або «Хай живе «Логос», хай живе Центр!»

…Школа моя, чернігівська перша…
І досі у теплих вікнах «середнячки» я бачу викладача української мови та літератури, мою маму, Валентину Дмитрівну, свою першу вчительку Олександру Іванівну Євтушенко, незмінного класного керівника, математичку Поліну Петрівну Бабушкіну… Пригадую чи не усіх «своїх» педагогів. Від учителя фізкультури – до директора.
Вони навчали, виховували і гартували нас. Наполегливо і з душею, часто-густо забуваючи, що у них є вільний від роботи час. Хоча, вважай, за копійки працювали. У нашому ж випадку склалася зовсім інша ситуація.
…Ще раз вдячно поглянув у бік «десятирічки» і заходжу до одноповерхового будинку, який поряд, – «Центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів та інвалідів з дитинства «Логос».

За рішенням батьківського комітету тут 17 січня влаштували «День відкритих дверей».
– Викликано це тим, – пояснює керівник Центру Надія Лозбень, – що на чотирнадцятій сесії міської ради, яка відбулася 28 грудня, більшість депутатів не підтримала проект рішення щодо фінансування з міського бюджету програми підтримки громадських організацій інвалідів на 2012 рік, а обмежилася підтримкою рішення бюджетної комісії виділити усім громадським організаціям, незалежно від роду діяльності, лише оплату комунальних послуг та оренди.
Для нас такий «напівкрок» рівнозначний поступовому занепаду, який, зрештою, призведе до закриття закладу. Щодня він приймає до 20 відвідувачів І та ІІ груп інвалідності: з аутизмом, синдромом Дауна та різними видами розумової відсталості. До існування Центру молоді люди зі статусом «тих, хто не підлягає навчанню» і навіть не знали слова «школа», були замкнуті в чотирьох стінах, перебували лише в оточенні сім’ї.

Благодійна організація «Логос», завдяки батькам – небайдужим до долі своїх дітей, отримала широку підтримку громадськості, і впродовж п’яти років частково фінансувалася з місцевого бюджету. І ось – несподіванка!..
Наші педагоги поки що не втрачають надії, що їм, врешті-решт, повернуть уже зароблені гроші і в подальшому стабільно виплачуватимуть зарплату. Я їм, своїм терплячим колегам, дуже і дуже вдячна – Вірі Барбаш, Людмилі Нестиченко, Світлані Бичик, Марії Губановій.
Але ще один висить «дамоклів меч» – транспортний: перевозимо дітей у борг.
Ночами не сплю – невже ниточки ці обірвуться?!..

…Із «кулуарів» повернемося до «театральної» зали. Серед глядачів – батьки «акторів», а також депутати міської ради (їх прийшло троє), журналіст і оператор обласного телебачення, і ваш, читачів «Деснянки вільної», покірний слуга.
На великій сцені – «Колобок». Ви не подумайте, що глузую зі слова – «великій». Справді, титанічних зусиль коштувала ця прем’єра і для педагогів, і для виконавців ролей. Кілька хвилин вистави – не один рік репетицій. А в дарунок – бурхливі овації.
– Вони, наші діти, – не такі, як усі, – не приховує Надія Миколаївна. – Це та категорія людей, котрі назавжди залишаться дітьми. У свої 20 чи за 30… З ними важко налагоджувати контакти.
Ось тут я трохи не погоджуюся з досвідченим педагогом. Ми колективно і так класно пограли в м’яча, кидаючи його одне одному! Особливо на реакцію, якщо не помиляюся, мене випробував «підступний» Дмитро.

Встромляв я свого безсоромного носа і в процес приготування нескладних кулінарних страв, виготовлення малюнків-«ляпків», а також у поліграфічній майстерні «Логосу» хотів самостійно «склепати» блокнот…
Дивлюся на щасливі обличчя «дорослих дітей» і з гіркотою вигукую про себе: «Невже й таку, невеличку радість спілкування, вони можуть втратити?!»
А перед очима стрімко пробігли мої безтурботні шкільні роки, перші робочі зміни, відпочинок на природі, початок сімейного життя…
– «Логос» для наших дітей – друга домівка, – почув від батьків. Це, так би мовити, узагальнений висновок турботливих матерів – Людмили Василівни, Валентини Михайлівни, Людмили Юріївни, Галини Михайлівни…
Ніби сухо звучить, штамповано. Але – точно, у саме серце.

…Увечері, коли усі розійшлися, Надія Миколаївна «продемонструвала» мені фільм п’ятирічної давнини, коли започаткували «Логос» і тулилися у власних квартирах, а плече підставила благодійна організація «Аратта».
– Гріх не допомогти таким дітям, – бачу на екрані добре і водночас вольове обличчя тодішнього психолога «Аратти» Наталії Маслової.
Хочеться вірити, що такий гріх не візьмуть на душу місцеві депутати, а знайдуть кошти, хоч як би це складно не було, на підтримку Центру і «Логосу».

Олександр Фальчевський, «Деснянка вільна», фото автора

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.