Директора спиртзаводу задушили ременем на дачі

Сталося це у Ніжині в ніч з 18 на 19 липня. Труп чоловіка знайшли у будинку по вулиці Мозгалевського. На обличчі та руках синці та садна. Розтин показав о причиною смерті стала механічна асфіксія від здавлювання шиї (удушення). Порушено кримінальну справу за ст. 115 ч. 2 п. 6 «Навмисне вбивство з корисних мотивів».

У закритій труні ховали Віктора Петровича 20 липня (якраз за місяць до 60-річчя) на батьківщині у селі Світанок Ніжинського району, поряд із могилою батька.

Близько п'ятдесяти автівок припаркувалося біля невеличкого будинку Породьків, у якому живе 81-річна мати убитого Євгенія Олександрівна і його молодші брати — Микола та Михайло.

На похорон зійшлося більше двох сотень односельців та знайомих. Доки священик відспівував покійного, люди, ховаючись від сонця у тіні дерев пліткували. Всяке говорили. З повагою відгукувалися про законну дружину-вчительку, яка живе у Парафіївці. Вона з сином і донькою приїхали попрощатися із загиблим. Хоча вже давно жили окремо. Згадували і про молодичку, яка нібито недавно народила і є компаньйонкою покійного по земельних справах.

Віктор Породько був неоднозначною особистістю: одні поважали, інші—ненавиділи. Багато людей пам'ятають його. Працював на керівних посадах. Був головним зоотехніком птахофабрики у Менському районі. Працював директором радгоспу «Жадьківський». Головою правління парафіївського колгоспу імені Тельмана, очолював радгосп «Менський» у Миколаївці та правління КСП «Україна» у Городищі Менського району. З 2000 року і до останніх днів керував державним підприємством «Ічнянський спиртозавод». У нас у редакції є люди, які пам'ятають Породька по Менському району. Взірцем толерантності та людяності тоді він точно не був.

Поза зоною досяжності

Братів Михайла та Миколу знайшла вдома у селі Світанок.

— У нас велике горе, — сказав середній Михайло. — Ви тільки маму ні про що не питайте. Вона і так тримається на ліках. Я нічого не знаю.

— Кажуть, що на Віктора Петровича «наїжджали» з Києва. Ічнянський спиртозавод працює стабільно. Може, його убили, щоб прибрати з посади?

— Який сенс, через місяць він міг піти на пенсію. Якби знав, хто це зробив, дістав би з-під землі.

56-річний Микола, якого вже кілька років вважали помічником брата у справах, теж небагатослівний:

— Не знаю, що там сталося. Міліція нічого нам не розказує.

— Гроші, коштовності у ніжинському будинку були?

— Хто зна, я там за три роки лише разів зо два був. Брат посвячував мене не в усі свої справи. У Ніжин він їздив відпочивати. От і на ці вихідні поїхав. У неділю десь о п'ятій вечора зателефонував йому у справі. Поговорили. А наступного дня дзвоню-дзвоню, а абонент поза зоною досяжності. Такого ніколи не було. Я почав хвилюватися. Набрав одного Вікторового знайомого. Він пішов подивитися, чи не трапилося чогось, і знайшов Віктора вбитим.

—Хто міг це зробити?

— Не знаю хто, але точно не одна людина. Не зважаючи на вік, брат був фізично сильним, займався вільною боротьбою.

— Можливо, його смерть пов'язана із земельним бізнесом? Кажуть, Петрович вів його з коханою жінкою.

— Вперше чую про іншу жінку. У брата була і є єдина дружина. її наша сім’я любить і поважає…

Три дірки в голові

Дружина Породька живе в Парафіївці. Він мешкав у Ічні, а ще мав будинок у Ніжині, куди частенько на вихідні їздив відпочивати.

Той самий будинок на вулиці Мозгалевського. У дворі квіти, перед порогом ряд пляшок. І ні душі. Жителі вулиці розповідають, що в будинку часто веселились, гучно грала музика. Бували красиві дівчата. Напередодні загибелі Породька теж гуляли...

— Я якраз повертався з роботи, приїхав з Києва електричкою, — розповідає сусід Породька через три хати, 50-річний Василь Дяченко. — Іду, аж мене в поняті звуть. І сусіда мого Василя Кисіля, він колишній міліціонер. Зайшли ми у будинок, а там — прокурор, міліцейський начальник якийсь високий і ще купа людей. Дивлюся, а на ліжку чоловік у спортивних штанях лежить лицем до стіни. Весь розпухший, а навколо—кров. Труп воняє. Один із міліціонерів повернув його обличчям до нас і каже: «Да у нього в лобі три дірки». Шия у покійника вся синя спереду. Видно, шо його душили. Все в кімнаті перевернуто, біля ліжка мобілка і розкрита барсетка валяються. Тіло в покійника побите. Чую, прокурор каже головному міліціонеру: «Его же пи..ли». Так три рази повторив. Потім у першій кімнаті побачили на підлозі ремінь. «Им его и душили»,—сказали правоохоронці.

— Василю Івановичу, ходять чутки, що Породько був зв'язаний скотчем, тому не зміг вирватися від мучителів.

— Скотча я не бачив. Може, зняли до мого приходу. А може, не роздивився. Дихати було важко, мене нудило від трупного запаху. Хотілося скоріше вийти надвір. Я повернувся, пішов. На що звернув увагу— у будинку була сила-силенна порожніх пляшок з-під дорогих вин. а на електролічильнику висів магніт вагою десь грамів із сто.

— Знали покійного?

— Він не спілкувався близько з сусідами. Ото приїде на вихідні на чорній іномарці і — у двір. Колись у цьому будинку жив Супронович, а тоді чи продав, чи як там, не знаю. З'явився у нім директор спиртозаводу. Спочатку, нібито, взяв двох квартиранток. Бачив їх: нафарбовані, спідниці коротенькі. Ходили туди-сюди вулицею.

— Як ви думаєте, за що його вбили?

— Думаю, за гроші задушили, а може, десь комусь був винен. Менти припускають, що це вчинили наркомани. А я не вірю. Це були люди вхожі. Ну кого б він впустив чужого в дім?

— Як вважаєте, знайдуть убивць(цю)?

— Як захочуть, знайдуть. Коли мою сестру обікрали, так один мент (він уже на пенсії) казав, даси п'ять тисяч гривень—злодія знайдемо. Я подумав-подумав, плюнув. Краще я
ці гроші сестрі віддам.

Кому перейшов дорогу Породько? Повідомимо, як тільки вбивство буде розкрито. Уже призначений в.о. директора Ічнянського спиртозаводу Валерій Чернишов, директор Шабалинівського спиртозаводу.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч», №30 (1316)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.