У школі стоять труни

Сполучення з чотирма селами Пекаревом, Кнутами, Синютином та Костиревом Пекарівської сільської ради Сосницького району погане по шість місяців на рік. Сюди зовсім не ходять автобуси, поромне сполучення з райцентром переривається під час весняного розливу та льодоходу, взимку дороги часто перемітає. Добиратися через сусідній Коропський район — це зайвих 95 кілометрів, кілька останніх — ґрунтовою дорогою.
— У дитинстві мені здавалося, що Пекарів — це край світу, і далі нічого немає, — каже пекарівський сільський голова Микола Попела.

На поромі

Найкращий час доїхати сюди — на початку зими, коли пором ще ходить, снігом позабивало ямки на дорозі, але ще не перемело.
Поромом переправляємося на лівий берег Десни. Поряд з редакційною машиною стає «Таврія» директора кнутівського сільгосптовариства імені Панченка Миколи Дворецького. Чоловік допомагає поромнику тягти судно уздовж товстого дроту.
— Окрім своїх, сюди хіба що кіношники їздять, знімати документальні та короткометражні фільми про наш дикий край, — зітхає рудий поромник.

Люди з Сосниці до порома доїжджають машинами. Щоб не чекати на морозі й вітрі переправи, пішки переходять річку по кризі, на лівому березі пересідають на інші машини, що зустрічають, або на попутки. У крайньому разі йдуть пішки.

До нас підсідає 60-річна Любов Гуменюк. Їй треба у Пекарів, нам — у Кнути.
— У Сосницю нечасто вибираюся, — розповідає жінка. — Що треба, до нас привозять підприємці з Коропа. У нас по суботах базар, приїжджає машин п'ять. А їздить дорого. Машину найняти — 80 гривень, якщо їхати на таксі з Сосниці до порома, — 30. Молоді роботи в наших селах майже немає. Фермер Микола Швед часто наймає западенців, вони роблять без вихідних.

Люди з цих задесенських сіл виживають вирощуванням картоплі. Міняють її на макарони, олію, борошно і навіть мандарини, один до чотирьох.
Цього року картопля не вродила. Восени торгівці брали її по 3.80, потім ціна впала до 3.00, а нещодавно підросла до 3.50.

Мимо Пекарева, у Кнутах

Дорога між Пекаревом і Кнутами йде через поле. Не захищену лісосмугою, її починає перемітати заметіль. Минулу зиму цю дорогу чистили 17 разів. Було й таке, що техніка не могла пройти, люди пробивалися вручну.
За Радянського Союзу тут виставляли щити для затримування снігу.
Кнути зустрічають розваленими фермами, заростями американського клена, занедбаними хатами. Ось покинута пожежна частина колгоспу імені Леніна. Тут збереглася невеличка пожежна вишка.

У центрі села — облуплені будівлі контори сільгосптовариства, колишньої школи. Років п'ять дітей у Пекарівську школу возить старий шкільний автобус. З усіх чотирьох сіл — 60 школярів.
Переважна більшість жителів — пенсіонери.
Сім'я Ганжів — молода, роботяща. Тримають трьох корів та коня. Опалюються дровами, газ їм навіть не обіцяють. Значних перебоїв з електрикою немає. В будинку проведена вода, є ванна й бойлер. 30 грудня господар поїхав купляти пральну машину в Чернігів.

Найбільші зимові розваги — телевізор із супутниковою антеною і комп'ютер. Щоправда, вихід в Інтернет — тільки через мобілку.
— Молоко забирає шосткинський молокозавод, — каже Людмила Ганжа. — Восени давали по три гривні за літр, а зараз — 2.30. Молока нема, а вони ціну знижують.
Звідси найняти машину, щоб з'їздити в Сосницю, — 100 гривень. Влітку дешевше дістатися скутером або мопедом. Жінка тривожиться, що цього року треба буде реєструвати мопед і вчитися на права.

Людмила розповідає, що цього року шкільний автобус ходить без збоїв, а от торік діти багато пропустили, і не так через перемети, як через те, що не було бензину для шкільного автобуса.
Оглядаю приміщення школи в селі Кнутах. Крізь розбиті шибки видно портрет Сухомлинського над шкільною дошкою. На підлозі розкидані папери. Обірвана географічна карта. А під нею... три труни. Моторошна картинка — гроби і пляшки на тлі парт та шкільної дошки.
З магазину повертається 85-річна Ніна Кондратенко.

— Чому труни стоять у школі, невже так часто люди мруть? — питаю.
— А де ж їх поставить? Десь же місце треба знайти. Ото ж там і стоять про всяк випадок. Як у когось трапилося — осьде й єсть. Бо як замете чи розіллється вода, як ти по неї кудись доберешся? Чула, що труни стоять напоготові й у Нових Млинах Борзнянського району.
— Чого пристав? — з-за школи виходить п'яна жінка, матюкається й тицяє дулі.

Це місцева доярка Людмила Пацехівська. Вона приїхала з Луганської області й залишилася. За крадіжку паспорта і 400 гривень у товариша по чарці її засудили до виправних робіт. З осені кілька днів жінка прибирала кладовище.
— Іди, матюшниця гидка, — обороняє мене Ніна Іванівна. — Вона у мене гусака витягла. Молоді, хто не на пенсії, багато п'ють. Зараз у Кнутах залишилось, мо, 150 чоловік, а раніше, як я робила секретарем у сільраді, було більше тисячі.

Знову Пекарів

— Наші чотири села майже півроку відрізані від райцентру, — розповідає пекарівський сільський голова Микола Попела. — Як починається у листопаді льодохід — і до травня місяця, поки вода не спаде.
— Чи не було б краще, щоб села передали в інший район?
— Ми були і Бахмацького, і Менського районів. Питання, щоб передати Пекарів у Коропський район, піднімалося за радянських часів на місцевих партійних зборах. Але вирішили, що в Сосницю ближче — 14 кілометрів — можна і конем, і велосипедом, і попуткою добратися. А до Коропа 37 — на велосипеді не доїдеш.

За радянських часів колгоспні автобуси ходили через пором на Сосницю двічі на день. А потім стали два-три рази на тиждень їздити. А далі і зовсім перестали.
— Минулу зиму не завжди ходив шкільний автобус, бо не було бензину. Як часто таке траплялось?
— Був зрив, що чотири дні діти сиділи вдома. В управлінні освіти не було грошей на бензин. Та все одно вони тими чи іншими путями їздили. То отець Микола дасть бензин, то ще де знайдуть. Батюшка живе у Нових Млинах, а в Кнутах йому під церкву дали колишню квартиру голови колгоспу.

— Знаю, що немає проблем із трунами. Вони в школі наскладовані.
— У Кнутах вони лежать у старому приміщенні школи, у Пекареві — в шкільному сараї. Це завіз корейський підприємець. Бо поїхати за труною в Сосницю дуже дорого, і не кожен схоче. До того ж у нас гроб коштує 275 гривень, у Сосниці — 300-330 гривень. А на місці труну ніхто вже не робить. Це ж треба і дошки сухі, і матеріал. А ще біленькі обводочки, хрести на фабричних понаклеювані. На місці таке робити — дорожче буде.

— Багато людей помирає?
— 28 чоловік померло за цей рік по сільській раді, а народилось семеро. А були роки, що народжувалося двоє, а мерло 32. У сільраді 654 чоловік населення, 248 з них — пенсіонери. Хоча помирають не тільки пенсіонери. Молоді, працездатного віку люди п'ють, а потім — то втопився, то повісився.

Геннадій Гнип, тижневик «Вісник Ч» №1 (1287)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.