Хата розташована біля траси, коли їде фура, стіни дрижать

Надія Шкляренко із сином Олександром живуть у селі Великі Осняки Ріпкинського району. Хата розташована над трасою. З самісінького краю села. Що приносить дорога крайній хаті? Чим живуть у ній люди?

Що робити з батьківщиною?

Хата, в якій живе Надія Шкляренко, батьківська. Батьки померли вісім років тому. Як залишити хату без нагляду, стали думати діти. Хата — скраю, над трасою. Багато недобрих очей, всього можна чекати.
Спочатку Надія Миколаївна, її сестри Клавдія, Валентина, Антоніна і брат Сергій жили у хаті по черзі. Та це не було виходом.
Чому саме Надія Миколаївна поселилася в батьківській хаті? Адже власна її оселя — у Чернігові.

Жили на Подусівці разом з чоловіком, ростили двох дітей, Оксану та Олександра.
Чоловіка вже немає дев'ять років. А донька вийшла заміж. З'явився у них внучок Вадим. І Надія Миколаївна залишила будинок молодій сім'ї. Щоб хазяйнували власними силами. Щоб донька відчула себе повноправною господинею.

А сама з сином поїхала в Осняки, вийшовши на пенсію в п'ятдесят років. Як мати дитини-інваліда, котра виховала його до шести років. Так прописано в законі. Зараз сину двадцять два. Він інвалід другої групи. Мама опікується ним і досі. Любить його. Шкода, що найсильніша материнська любов не може подолати хворобу дитини.

Гарбузи виросли непід'йомні!

Надія Шкляренко свого часу закінчила престижний на Чернігівщині навчальний заклад — технікум радянської торгівлі. Працювала завідувачкою їдальні на «Хімволокні». Всіх нагодуй! Та ще й так, щоб було смачно. Посада відповідальна, клопітна.
В Осняках клопоту завдають пернаті їдці: 52 гуски, 20 індиків, качки та кури.
Страву для них господиня готує переважно в печі. Дрова купує. Машина рубаних дров коштує 900 — 1000 гривень.

Зерно теж купує. Трохи сіє на городі, але цього не вистачає. Соток вісім садить картоплі.
З розрахунком на пернатих Надія Шкляренко вирощує сортові гарбузи. Гарбузами нас не здивуєш. Але у Надії Миколаївни вони виросли непід'йомними.
— У погріб їх не носила, а котила! — говорить господиня.
Насіння замовляла по каталогу газети «Сільський вісник». Замовила не тільки гарбузи, а й сортові жоржини, хризантеми, айстри, тюльпани та гладіолуси.

Продавати на трасу жодного разу не виходила

Добре чи погано, що хата розташована біля самісінької траси? Та ще й не простої, а міжнародної. Сполучає Україну з Білоруссю.
— Коли навантажені фури їдуть, хата аж дрижить, — розказує Надія Шкляренко. — Особливо, якщо колесо у ямку попадає.
Буває, що водії за допомогою звертаються. Хто — води просить, хто — дроту, хто — дозволу подзвонити.

— Якось постукала жінка, попросила води, — розповідає господиня крайньої хати. — Каже: «Ідемо з чоловіком із Трудового, картоплю в город веземо. А вода з машини витікає. Хоч би до Рівнопілля доїхати, там син зустріне». Каністри для води у мене не було. Та я кульок болсанок винесла. Набрали вони води. Через тиждень заїжджає той чоловік, протягує п'ять гривень і так дякує, що виручила. Доїхали вони все-таки до Рівнопілля. Я кажу: «Не треба мені грошей, з ким у дорозі не трапляється».

— А вигоди ніякої з траси не маєте? Яблука, картоплю не продаєте?
— Ні, жодного разу не виходила. Нема такої звички. Батьки теж не торгували, їм за колгоспними нормами було ніколи. Яблук у цьому році було море. Я гусям повіддавала.


Надія Шкляренко

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №46 (1280)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.