Якби не впіймали палія через відеокамеру, то згоріло б троє дітей

Якби палій довів до кінця свою злу справу, троє дітей у Щорсі згоріли б живцем разом з батьками. Життя їм врятувала відеокамера. Її встановили, коли довіра до міліції пропала. З 18 серпня по 24 вересня родина Помазів пережила чотири підпали і один замах на своє житло.

Щорс. 22 жовтня, день. У дворі на Червоноармійській, 36 кувікає, кахкає, мекає, гелгоче, кукурікає хазяйство. Вгодовані свині з обсмаленими спинами, порозчухуваними до крові, теля, птиця ходять по двору. Холодно, а їм немає прихистку. Сарай бо ж згорів, а новий ще тільки зводять. Господиня Тетяна Помаз порається.
— Сьогодні мені 43 роки, — говорить жінка. — Празнувати не буду. Не до святкування. Нині кожна копійка на рахунку. Я музикант, викладач по класу домри. Десять років працювала у Прилуках. Сім'я розпалася, і я повернулася на батьківщину, у Щорс. Доньку Діану залишила на батька, поїхала на заробітки в Москву. Там познайомилася з Ігорем. Самостійний, трудолюбивий. Сам з Московської області. Дружина розпилася, її позбавили батьківських прав. Залишився з двома доньками. Ми і зійшлися. Нині нашій Ані 8 років, Тані — 13. Вважаю їх своїми дітьми, а як інакше? Приїхали в Щорс, купили будинок. Завели парочку чистокровних племінних свиней. Стали торгувати поросятами. Зароблене вкладали у хазяйство. Працювали з ранку до ночі, і Бог нам допомагав. Нині вже маємо дві корови і теля, восьмеро поросят, гуси, качки, кури, більше семи десятків. Були племінні кролі — погоріли. Городу два з половиною гектари, сінокіс, дача — ніколи вгору глянути. Батько наш і дотепер працює у Москві в охоронній корпорації. Він контролює пункти відеоспостереження, встановлені фірмою. Торгуємо молочним, поросятами, м'ясом. Не робота, а каторга. Дітей треба піднімати. Цьогоріч Діана моя закінчує школу, іде на медаль. Хоче вступити до столичного вузу.

Аж тут прийшла біда

— Було це 18 серпня. Ми якраз сіна назаготовляли худобі на зиму на своїх городах. Ще й у людей купили. Склали його у новозбудований навіс. Скирта добренна вийшла, 6 тонн, заввишки 4 метри. Накрили брезентом, — продовжує Тетяна Анатоліївна. — Стомлені полягали спати.
Чоловік прокинувся від незрозумілого тріску. З'ясувалося, то шифер від вогню лопався. Вискочили — сінник горить, і не знизу, а згори. Кинулися гасити, пожежників викликали. Надворі ж сушина стояла. Згоріло наше сінце і сусідній хлів. Страшенне зарево було на всю округу. Худоба кричала. Людей поназбігалося... Від того сіна тільки купка попелу лишилася.

Того вечора десь за Щорсом мигало, була блискавка. Люди казали, може, блискавка запалила. Ми погоджувалися, може. Але якби блискавка вдарила, від розряду і шибки у нашій хаті повилітали б. І міліція, і МНСники списали все на блискавку. Це тепер я впевнена: горіло зверху, бо пляшки з чимось легкозаймистим палій(ї) закинув на верх сіна.

Через кожні десять днів підпал

— Я у блискавку не вірила. Грішила на свого колишнього чоловіка. Хоча після того, як розлучилися, ніяких стосунків не мали, — говорить жінка. — Ми навіть чергували по ночах, очікуючи на палія. І ось перед 28 серпня дочці Діані наснився сон: її колишня вчителька плаче. Такий же сон наснився перед першою пожежею. Відчули: щось трапиться. Чоловік поїхав у Москву, не міг кинути роботу. Дивно, що три собаки навіть не гавкнули, коли прийшов палій. Ми спали і вискочили, коли сарай вже горів. Яку худобу встигли, випустили... Тих, що забилися в куток, спасти не вдалося. Живцем згоріли племінний кнур і порісна свиноматка, племінні кролики, кілька десятків курей. П'ятеро поросят обгоріли, довелося трьох прирізати. Від сараю залишилося згарище. Пожежники по тому, звідки загорілося, визначили, що це підпал. Та міліція до їхніх висновків не дослухалася, її цілком влаштовувала версія про коротке замикання.

Через 10 днів, 8 вересня, ми вже чекали підпалу. Діти і я — на нервах. День працюємо, ніч вартуємо. Аня і Таня першими побачили пожежу. Було це, як і ті підпали, о пів на другу ночі. Запалав ґанок з вулиці. Дівчата побачили відблиски вогню. Ми вискочили і гуртом загасили. Тільки після третього випадку міліція згодилася, що це підпали. Після підпалу ґанку згоріла хата на Партизанській. У них навіть заяви в міліцію не прийняли, списали на коротке замикання. А люди ж купили будинок для дочки, кредит 8 тисяч гривень у банку взяли на його ремонт. Майже відремонтували.

— Тетяно, вони не ваші родичі?
— Ні, знайомі. У Щорсі всі всіх знають, місто маленьке.
Діані знову снилася вчителька. Ми готувалися до четвертого підпалу на 16 вересня. Та, певно, хтось злякав палія. Аня і Таня вийшли вранці з дому і кличуть мене: «Ідіть, подивіться». Дивлюсь, дошка під вікном дитячої кімнати змащена солідолом. Видно, її запалювали, та не загорілася як слід. Я міліцію викликала, показала. Від думки про те, що могли живцем діти погоріти, у мене схопило серце, віднялася права рука, пальці не розгиналися. Корів приходила доїти сестра, хазяйство допомагав порати батько. Мене забрали в лікарню: 8 крапельниць, уколи — ніщо не допомагало. Була впевнена: за десять днів нас точно спалять. Ні сінника, ні сараю вже немає, лишилася тільки хата. І ми.
Люди на кутку нам співчували. Сусіди почали чергувати біля своїх хат, боялися, коли нас палитимуть, на їхні будинки перекинеться.

Як упіймати ту падлюку, домовились на сімейній раді. Вирішили поставити відеокамеру. Чоловік привіз її з Москви. Купити потрібну йому порадили співробітники. Одна камера коштує на наші гроші 500 гривень. Ми взяли дві, щоб видно було все, що у дворі робиться. Блок керування обійшовся у 3700 гривень. Це така невеличка, як товста книжка, коробка, яка поєднується до телевізора. Вмикаєш телевізор і дивишся, що робиться у дворі. Чоловік сам просвердлював дірки у і стінах і і вивів камери назовні. Виставляти електронний режим позвали спеціаліста. За 100 гривень він нам усе поробив.
24 вересня, увечері, я пішла до сестри (палія чекали на 28-е). Повертаюся, Діана дзвонить: «Мамо, у нас хата горить». У мене і ноги підкосилися. Вогонь загасили. Глянули на відео, і очам не повірили. Палієм виявився 51-річний Толя Пархоменко, в якого колись купили дачу. Не п'є, не курить. Молоко у нас купляв. Було, щось полагодить, я гроші йому платила. На відео добре видно, як він заходить на ґанок, дістає з-за пазухи три пластикові півторачки і запихає їх під дах ґанку. Підпалюючи, посміхається. В ту ж ніч знову горіла хата на Партизанській.

«Якщо ми Аль-Каїда, то я іспанський льотчик»

— Ми повідомили в міліцію, хто палій. Вони поїхали його шукати. Знайшли під ранок. З дружиною каталися на велосипедах, сказали, що гуляли.
— Пархоменко в міліції пояснив так: палив тому, що хотів вигнати зі Щорса розвідників Аль-Каїди, терористичної організації.
— Ну, якщо ми Аль-Каїда, то я іспанський льотчик.
Пархоменка заарештували, але хотіли випустити під підписку. Та щорсівці збунтувалися, підписи збирали, боялися, що попалить. Сидить у Новгород-Сіверському СІЗО. Та я досі ночами заснути не можу. Він признався, що палив. Та, думаю, робив це не сам. На відео видно, як він важко спинається на ганок. А як переліз триметровий паркан, коли палив сарай? От якби провести слідчий експеримент, як зміг закинути пляшки на сінник? Думаю, спільники і підбурювачі ще на волі. Вважаю, це замовлення, у Толика не було причин нас палити.

Чоловік палив чужі хати, дружина — свою

Щоб дізнатися більше про щорського палія, поїхала до його рідної тітки Валентини Пархоменко. Вони жили в одному будинку, на два ходи.
— Я така рада, що жива зосталася, не передать, — каже пенсіонерка. — Мені 15 жовтня минуло 74 роки. Вся рідня з'їхалася, вітали з тим, що вижила. Не племінник, а горе. А такий розумний, начитаний, з бібліотек не вилазив. Вивчився на столяра, по 5-8 норм на меблевій фабриці встигав. Одружився. Народилася донька Оксана. Жінка гуляла, розійшлися. Вона в тюрму потрапила. Дочка Оксана — в матір пішла, теж розгулялася, сиділа. Він жив у Чернігові, у сестри. Торгував на базарі, назаводив аж чотирьох коханок, такий сексуальний. У батьків пенсію відбирав на їх утримання, у сестри крав. Сестра його вигнала. Повернувся у Щорс. Украв телевізор у дитсадку. Його забрали в СІЗО. Там він і вкинувся у релігію, встряв у секту. Коли прийшов до мене, був худий, думала, вмре. Відгодувала. Влаштувався на роботу на харчокомбінат у Щорсі. Там і зустрів Таню (зараз їй 53 роки), втягу свою віру. Вона покинула трьох дітей, онуків, чоловіка-підприємця і пішла за Толика. Діти приходили, хотіли матір повернути. Та Толик поставив високий паркан і заборонив їй спілкуватися з рідними. Вона слухалася. Два роки вони били поклони в нашій церкві, щоб дитя народити. Людей не любили, казали, що на них порчу наводять. А потім народилася в них доця Дусечка. Зараз їй п'ять з половиною років. Ні дня не водили до садочка, до дітей гуляти не пускали. Толик постриг Таню і Дусечку під хлопчиків. Щоб ще зачать дитину, їздили у ліс вогнище палили, якісь молитви читали. Він з Тані диявола віником у бані вибивав.

— Валентино Кіндратівно, а жили вони з чого?
— Спочатку город, потім дачу, далі Толик усі інструменти свої продав. Жили на дєтські гроші та на те, що він десь захалтурить.
Його забрали о 4-ій ранку, її і дитя залишили. На щастя, наступної ночі мені не спалося. Почитала газету, а заснути не можу. Живемо ж через стінку. Чую, Таня по хаті ходить: гуп-гуп, вона ж повна. Потім магнітофон включила, запис якоїсь молитви серед ночі. Я через це заснуть не могла. Голова розболілася, дихать важко. Ввімкнула світло і злякалася, невже я осліпла? Нічого не видно, все, як у тумані. Я навпомацки у коридор. Наче прозріла. З'ясувалося, кімнату заполонив дим, він вибивався з підлоги. Кинулася до сусідів за поміччю. Вони у двір до Толика — двері всі розчинені навстіж. Ні Тетяни, ні дитини. Тільки сумки спаковані стоять.

У кімнаті, в якій горіло, двері зав'язані. Відкрили їх, а під моєю стіною речі в купі, ковдри, подушки підпалено. Загасили. Я після того тиждень очей зімкнути не могла. Все чекала: ось-ось повернеться, допалить...
Де вона, де дитина, не знаю. Недавно якийсь чоловік на «Мерседесі» приїздив з водієм, такий солідний. Питав, де Таня і дитя. Толик, мовляв, у СІЗО цікавиться.
— Певно, дружина знала про те, чим займається чоловік, адже у ніч підпалу вони були разом, — каже Тетяна Помаз. — Та він твердить, що виходив палити сам. Казав їй, що відійде, попісяє. А як же пляшки з бензином? Як він їх носив, возив? Казав, що палити йому наказували голоси. Та я в це не вірю.

У Гвоздиківці, де ми купили у нього дачу, у сусідів хата згоріла кілька років тому, коли вони сперечалися з Пархоменком за землю. Та по-горілці довести, що це підпал, не змогли. Горів будиночок одного з начальників, коли Толик судився за зарплату. У той день він виграв суд. Якби розслідували правильно кожну пожежу, до якої він був причетний, десяток би назбиралось...

* * *

Нині Анатолію Пархоменку призначена психіатрична експертиза.
— Враження душевнохворого він не справляє. Відчувається якась фанатичність, — каже перший заступник начальника Шорського райвідділу міліції Андрій Зеляк. —- Зараз йому інкримінуються два підпали.




Тетяна Помаз на згарищі

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №44 (1278)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.