Який ваш найважливіший вибір у житті? (опитування)

Вибори минули. Багато хто з нас брав у них участь. Вибрали владу, депутатів. А які ще важливі рішення доводиться приймати? Про це і наше запитаннячко.

Валентина Гапоненко, пенсіонерка, смт Талалаївка:
— 24 роки тому розлучилася з чоловіком. Прожила з ним до того майже десять років. Він завжди ставив мені підніжки. Я йому сказала: «Прийдеш, як нагуляєшся». Це рішення далося мені нелегко. Нещодавно чоловік третій раз женився. Більше до себе не пущу — діти вже піднялися, навіщо? Бувають моменти, коли жалію про розлучення. Юра та Саша — мої сини — без батька росли. Першому вісім років було, як розлучалися, другому — й чотирьох не було.

Світлана Федорова, голова Чернігівського громадського об'єднання інвалідів «Шанс»:
— Найважливішим був вибір між суто приватним життям і громадським. Його робила у тридцять три роки. Мені подобається працювати з людьми. Я розумію тих, у кого обмежені фізичні можливості. Тому створила об'єднання інвалідів «Шанс». Паралельно вступила до Чернігівського державного педагогічного університету. Здобула освіту психолога. Дуже вдячна чоловіку і доньці за розуміння, любов і підтримку.
Організація «Шанс» існує десять років. Я — керівник і координатор. Але багато проблем уже вирішуються без мене.

Микола Вовнянко, пасічник-медовар із Сокиринців Срібнянського району, єдиний в Україні власник патенту на приготування медових вин:
— Свого часу я вибирав між кролями і бджолами. З 1983 року займаюся бджолами. Довго здавав мед у заготконтору. А з 1988 року почав продавати у Києві. За день можна було продати два-три бідони. Та з кризою народ усе убожів. І дійшло до того, що я продавав по два-три кілограми меду в день.
У цей час друзі сказали, що добре наші меди купують у Росії. Я завантажив десять бідонів у звичайний вагон. Повіз мед у Петербург. На Вітебському вокзалі пішов у багажне відділення. За зберігання одного бідона мені заломили ціну — двадцять п'ять рублів! А ще ж і покупці на мед не знайдені!
У сутінках поніс я свої бідони на плечах до... сміттєвих баків. І заховав їх там. Вранці виявилося, що баки знаходяться за воротами, а ворота замкнені. Я — до сторожа. Пояснюю йому, що у сміттєвих баках я заховав бідони з медом. Переговорили ми з ним, домовилися. Так от, ці баки й стали «камерою схову», поки я шукав покупців. Весь мед продав днів за три.
Відтоді я став систематично «порушувати» кордони України. Возив мед і до Росії, і до Білорусії. Варю медовуху. Навчився готувати з меду шампанське. Вдосконалюю рецепт, щоб можна було його транспортувати. Бо скуштувати медове шампанське можна поки що тільки в Сокиринцях.

Віктор Лабазов, депутат обласної ради:
— Найважливіший свій вибір я зробив 17 вересня 1989 року, коли вступив до лав Народного руху України. Це не було спонтанне рішення. Я йшов до цього свідомо, крок за кроком. Цьому сприяли і батьки — родина виховувала мене в українському дусі, і оточення. Важливо було усвідомлення України як самостійної держави, України-батьківщини.
Жодного разу я не пошкодував про свій вибір. Навіть коли 2004 року за політичні переконання два тижні провів у Чернігівському СІЗО.

Тамара Кравченко, Аліна Сіренко, тижневик «Вісник Ч» №44 (1278)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.