На вулицях у селищі Березна можна потонути

20 років потому

Селище міського типу Березна Менського району, колишній райцентр. Ним воно було ще у 50-х роках минулого століття. У 60-х - Березна увійшла до складу Менського району. Хоча у селищі було немало підприємств, які непогано працювали аж до занепаду на початку 90-х років, дороги майже не будувалися. Тож і вийшло так, що невелика вулиця Симонова неподалік центру селища, залишилася незаасфальтованою. Десь у 1990-му році довелося мені виїжджати за скаргою ветерана війни. Тепер от знову люди скаржаться. У будинках ветеранів живуть діти та онуки. А проблеми, виявляється, успішно перекочували з тих радянських часів у незалежну Україну. Оце спадок для нащадків ветеранів!

У 1990-му році люди скаржилися на те, що вантажівки вулицею возять важкі і довгі дерева до рембуддільниці, розбивають незаасфальтовану дорогу. Жителі вулиці самі витрачалися на висипку ям, а підприємство нічого не робило для ремонту дороги. Після втручання газети, було зроблено під'їзд до підприємства з іншого боку.

«Реве, гупає, брязкає вдень і вночі», -

обурюються березинці, які вийшли на вулицю на зустріч з депутатами райради: директором селищного будинку культури Василем Леоненком та автором цього матеріалу. Люди вкрай незадоволені діями підприємства «ТІТ», яке переробляє деревину. Пилорама працює вдень і вночі. То й добре, що знайшлися підприємливі люди, організували виробництво, надали робочі місця. «Нам же треба підтримувати вітчизняного виробника», - відразу напрошується висновок. От тільки березнянці з цим не погоджуються. «Надворі перша, чи друга година ночі, а на підприємстві кипить робота: гуркоче кран-балка, вищить циркулярка - вся вулиця не може заснути», - розповідають її жителі. - А ще ж величезні фури з причепами снують по вулиці, возять товстелезні колоди і хлисти. Назад їдуть з готовою продукцією - піддонами. Такі високі, що телефонні дроти на опорах, буває, обриваються. На жаль, точку зору керівництва «ТІТу» дізнатися не вдалося...

«Але найстрашніше у нас коїться на дорогах, - кажуть люди. - Особливо навесні. Ями утворюються такі, що дитина може потонути. Скільки ми туди вгатили каміння, шлаку, щебеню - і все даремно. Лісовози їдуть один за одним, а вулиця ж вузенька, не заасфальтована, зовсім не призначена для переїзду великогабаритних та великовагових машин. Так і дивись на паркан заїдуть чи хату розвалять».

«Навесні був випадок, коли я ходила на підприємство лаятися, - розповідає одна з жінок, - бо дерево на причепі так нахилилося, що у двір могло впасти, а там же діти граються. Не дай Бог упаде або електролінію зачепить.
То може іншої дороги на підприємство немає? У тім то й річ, що є. До того ж, вона коротша, ніж дорога Симонова. Але транспорт із лісом чомусь тим шляхом не їздить. Бо там величезні колії, дорогу треба висипати».

«Хай селищна рада чистить і ремонтує»

То може взимку, коли випадало багато снігу, деревообробне підприємство сніг чистило? «У нас свої проблеми, а сніг нехай селищна рада прибирає», - кажуть керівники підприємства. Але ж податку на землю несільськогосподарського призначення такі от фірми, виявляється, не платять. А вночі працюють, бо тоді електроенергія дешевша.
«Торік ледве пустили трактор, щоб мій город орати, - розповідає Юрій Штокол, садиба якого межує з пилорамою. - Хоч там і є спеціальні ворота. Пішов я скаржитися до селищної ради, а селищний голова Андрій Прядко каже: «А чого це він командує землею? Вона не приватизована, територія двору не його власність».

Зате на сесії селищної ради один із власників спробував було похвалитися, що він вкладає кошти у розвиток селища. Березинці не у тім'я биті: відразу ж вказали, де правда, а де брехня. Бо що то за результат вкладених коштів, якщо дорога розбивається і не ремонтується, людям (а на вулиці живуть в основному ветерани) не дають спати ночами? Хоч є відповідне законодавство про дотримання тиші у нічну пору.

Свині верещать на всю околицю

До сказаного треба додати, що в селищі є й інші підприємства, які користуються землею, але податків на землю несільськогосподарського призначення не сплачують. Серед них колишній комунгосп «Комбіус», колишня дільниця менського заводу продтоварів. Дошкуляє бере-зинцям забійний цех на території колишнього маслозаводу. Житлові будинки розташовані від нього на кілька десятків метрів. Там ночами теж кипить робота. Підприємці ріжуть, смалять свиней, готують м'ясо на продаж. А, разом з тим, жителі навколишніх вулиць слухають несамовитий вереск тварин, дихають кіптявою та димом. Це смалять забиту худобу. Складається враження, що немає в нас контролюючих органів, які мають наглядати за подібними підприємствами. А як можна стверджувати інакше, якщо дозволили відкрити забійний цех у межах населеного пункту? Втім, остання тема потребує окремого дослідження. І якщо вже ми говоримо про підтримку вітчизняного виробника, то треба вимагати від нього, щоб не забруднював навколишнє середовище, не розбивав дороги, не отруював заради отримання надприбутків життя людей.

Валерій Магула, тижневик «Деснянська Правда – Вільна» №78 (118)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.