Старобілоуська школа обладнана як за кордоном

Чотириповерхова нова будівля у центрі села Старий Білоус Чернігівського району колись належала громаді християн-баптистів. Та вже два роки, як у приміщенні вчаться діти. Тепер це Старобілоуська загальноосвітня школа.

Вхідні пластикові двері. За ними — ніби десь у столиці. Підвісні стелі, на металопластикових вікнах жалюзі. На кожному кабінеті красива табличка.
— У старій школі умови для дітей були погані, — говорить заступник директора з навчально-виховної роботи Галина Дзябура. — Приміщення дуже старе та непідходяще. Туалет на вулиці. А громада баптистів звела оцю будівлю. Та вона чомусь не підійшла їм. Тоді директор Сергій Пархоменко (Сергій Григорович чи не наймолодший директор в області. Йому всього 34 роки. На посаді директора Старобілоуської школи 7 років) разом з сільським головою Миколою Нехаєм звернулися до керівника громади Петра Бевза. І першого вересня два роки тому ми відсвяткували відкриття нашої школи.

— Чому ж громада віруючих віддала приміщення?
На це питання відповів старобілоуський сільський голова Микола Нехай:
— Аби закінчити будівництво, у громади християн-баптистів не вистачило коштів. Тому в обмін на приміщення по вулиці Толстого у Чернігові (де зараз і знаходиться місія) вони передали будівлю у Старому Білоусі обласному фонду комунального майна. А звідти воно вже перейшло до районної адміністрації.
Як новій школі, допомагали нам на всіх рівнях. Хочете екскурсію?
У школі зараз тихо. Діти на канікулах, вчителі у відпустках. Лише запах свіжої фарби. Техпрацівниці дофарбовують підлогу.
— Дошки у нас — магнітні. За допомогою магнітів можна прикріпити таблички. І така у кожному класі. Є і пересувні.

— Писати на них зручно?
— Зручно. І ви спробуйте, — Галина Петрівна пропонує шматок крейди. Пише без проблем. І видно добре.
— Є у нас і комп'ютерний клас із сучасними комп'ютерами, мультимедійна дошка. А ще — лінгафонний кабінет.
Разом з Галиною Петрівною заходимо до класу англійської мови. На кожній парті невеликий пульт управління. На вчительському столі — магнітофон, панелька з кнопками.
— Учні сидять у навушниках. У магнітофон вчитель вставляє диск із завданнями. Кожен спухає і дає відповіді зі свого місця. На моніторі з'являється результат. Так проходять тестові завдання з англійської. Проте вже й інші вчителі почали використовувати обладнання для своїх предметів. Я, наприклад, перевіряю знання з історії.

Нові парти. Ніде ні помарки. Як вдається?
— Проводимо змагання на кращий клас. Серед критеріїв — чистота, — пояснила завуч.
— І вчителі з комфортом, — побачила я у кабінетах зручні стільці на коліщатах із спинкою на гнучкій підставці.
— За вчителями закріплені кабінети. І кожному такому вчителю до зарплати нараховують ще 100 гривень. Ці гроші і використовують на обладнання кабінетів.
Тепер у нас гарна актова, спортивна зали. У їдальні, окрім плит, холодильників, і посудомийна машина є, і сушильна.
Проходячи коридорами, помічаю табличку «Туалет для дівчат. 1-4 класів».
— Так, — зауважує на мій здивований погляд Галина Петрівна. — Окремо для малюків і дорослих.

Суну допитливий ніс усередину. На стінах класна плитка, пластикові перегородки. У хлопчиків — пісуари. Закордон, одне слово.
— Мабуть, до вас учні і з Чернігова почали їздити? — запитую. — Автобус кожні п'ятнадцять хвилин. Раз — і ти у місті, раз — і у І Білоусі.
— Старий Білоус межує з Черніговом. На межі - вулиця Мокієвської. Один бік — Чернігів, інший — Старий Білоус. Діти, які там живуть, ходили раніше у міські школи №№18, 21. А зараз батьки почали віддавати до нашої.
Минулого року ми набрали 19 першокласників, а цього року вже 22. Всього ж у школі 182 учні. І ще прибувають. І вчителі до нас із міста їздять. Я, наприклад, 33 роки проробила у Старому Білоусі, хоч сама живу у місті.
— Самі батьки багато на школу грошей здають? Адже на ремонти, миючі засоби в інших школах по кількасот гривень збирають.
— Та ми нічого не збираємо. Не вимагаємо. Якщо треба, то просимо. Все на розсуд батьків. Нещодавно на кошти батьків придбали бак для сміття.

А дітям до новорічних свят і подарунки безкоштовні. І сільрада допомагає, і місцеві підприємці. І з-за кодону приїздять із подарунками баптисти. Ми спочатку насторожено ставилися. Але потім зрозуміли, що ніякої шкоди. Та й діти спілкуються з ними лише за бажанням.
Фінансуємося з районного бюджету. Дуже допомагають спонсори-підприємці, депутати, турбується про нас голова Микола Борисович. Та й власні кошти заробляємо. Є спеціальний рахунок. Минулого року діти збирали макулатуру, металолом. Копійка до копійки.
У дворі школи квіти у великих горщиках-клумбах.
— У нас і вічнозелене поле є. Це ще одна гордість, — показує Галина Петрівна на футбольну площадку зі штучною травицею.

Така краса. Невже з батьків гроші не беруть?
— Та я й не пам'ятаю, — намагається згадати Леся Шрамковська. До школи ходять двоє її дівчат — Христинка та Настя.
— Мамо, ЗО за мене і 20 за Настю, — нагадує старша.
— Це за місяць? За півроку? — перепитую.
— 50 гривень за рік за двох дівчат. Я й забула. Хіба це гроші? Зате яка гарна школа. Актовий зал бачили? Новий. Тепер навіть концертів більше проводити стали. Я, ще пам'ятаю, у стару ходила. А взимку дітям з вуличним туалетом як?
— Мені головне, що дитину нагодують. Завжди і друге, і чай з булочкою. У молодших класах безкоштовно, а зараз 3,5 гривні за день, — турбується за свою онучку Павлина Євсєєва. — І табір у них більше двох тижнів був. І все безкоштовно. І головне — все поруч.

А дівчатка тим часом уже прибігли з рожевою коробкою: «Це нам іноземці дарують». У коробці — фарби, наклейки, інше канцприладдя.
—Я з однією американкою товаришую. Переписуюсь,—хвастає Настя.
— Ти так добре англійську знаєш? — дивуюся.
— Ні. То вона російською говорить, — знітилась дівчинка.
— А чого не вистачає у школі? — запитую в учениць.
— Ліфта, — по-дитячому наївно без запинки відповідає Настя. — На четвертий поверх підніматися важко.


Завуч Галина Дзябура на порозі нової старобілоусокої школи

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №27 (1261)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.