Юний спортсмен із Прилук Сергій Набігуз і його тренер Сергій Халамей отримали президентські стипендії

Сергій Халамей та Сергій Набігуз

Дев'ятикласник комунального закладу «Прилуцька спеціальна школа», 14-річний Сергій Набігуз, заслужив президентську стипендію як чемпіон всеукраїнських спортивних змагань із настільного паратенісу. У цьому досягненні він перейняв естафету від свого старшого брата Олексія (3 листопада йому виповнилося 17), який отримував таку саму стипендію весь попередній рік. Досягати спортивних висот юним тенісистам допомагає досвідчений тренер Сергій Халамей.

СПОРТИВНІ ДОСЯГНЕННЯ

— Щасливий той учитель, якого перевершили його учні, — цієї відомої педагогічної мудрості Сергій Олексійович дотримується завжди.

Він працює в Прилуцькій спеціальній школі вже 33 роки — викладає фізичну культуру і веде заняття з настільного тенісу.

— Наша школа — із добрими спортивними традиціями, її нинішній директор Сергій Мазепа — молодий, активний, сам цікавиться і займається спортом, сприяє нам з учнями, щоб ми брали участь у всіх міських змаганнях, створює всі умови для належної підготовки. Як і свого часу все це робив його батько — Павло Мазепа, який багато років керував нашим закладом. Він навіть їздив із нами на змагання в Чернігів.

Школа й особисто Сергій Халамей пишаються кожним досягненням своїх учнів. Про братів Набігузів Сергій Олексійович розказує:

— Коли вони прийшли в нашу школу, одразу почали займатися настільним тенісом. Відтоді щодня прибігають до мене тренуватися. Олексій, як старший, скоріше схопив ази і став грати (до речі, лівою рукою, це в мене другий вихованець-шульга за всі роки тренерства), їздити на змагання, виборювати першість та інші призові місця.

Сергій наслідує брата і після наполегливих тренувань також почав виступати й вигравати. Вже тричі він посідав перше місце на Всеукраїнській спартакіаді «Повір у себе» серед дітей з інвалідністю. Остання, XXXIII, спартакіада, присвячена 35-й річниці Незалежності України, проходила у червні цього року в Луцьку.

Згідно з Указом від 13 жовтня «Про призначення стипендій Президента України для дітей з інвалідністю, які мають високі досягнення у всеукраїнських спортивних змаганнях, та їх тренерів», Сергій Набігуз і Сергій Халамей рік одержуватимуть грошові виплати. Сергій Олексійович — вдруге поспіль, бо таку стипендію він отримував минулого року разом з Олексієм.

— Я і їхніх старших сестер возив на змагання. У цій сім'ї взагалі спортивні діти. Виховуються вони в прийомній родині Наталії і Миколи Тищенків. Це — золоті люди, чудові прийомні батьки! Допомагають дітям, заохочують їх, привозять і забирають хлопців на заняття та змагання. Батько ще до війни власним бусом возив нас у Чернігів на змагання.

УЗЯЛИ ДО СЕБЕ 13 ДІТЕЙ

55-річна Наталія Михайлівна і 62-річний Микола Борисович мають рідних сина Андрія і дочку Олену (й уже трьох онуків) і за останні 12 років подарували батьківське тепло ще 13 дітям. Шестеро з них — Набігузи.

— Вони родом із Носівки, — розказує Наталія Михайлівна. — До себе ми їх забрали, коли нам із чоловіком було 43 і 50. 11 липня 2014 року. А за кілька днів їхня мама померла від онкології. Тата не стало ще раніше. Бабуся (мамина мама) взяти дітей до себе не могла — сама ходила з двома палицями.

Навчаючись на прийомних батьків, ми почули про цю сім'ю. Однією з умов їхньої мами було, щоб братів і сестер не розділяли. Оскільки вона хворіла, у періоди, поки дітям шукали нову родину, найменший, Сергій, перебував у дитячому будинку в Прилуках, решта дітей — у реабілітаційному центрі в Ніжині.

Коли нам сказали: «Є сім'я — чотири хлопчики і дві дівчинки», ми з чоловіком переглянулися: у нашому будинку якраз були дві спальні — більша для хлопців і менша для дівчат (наші син і дочка давно виросли, їхні кімнати стояли вільні). І ми вирішили: заберемо Набігузів до нас, щоб брати і сестри й надалі жили разом, під одним дахом. На той момент Сергію було всього два рочки, Льоші — чотири з половиною, Вові — майже 7, Олі — 9, Наташі — 12, Жені — 15.

Поки бабуся була жива, ми возили дітей до неї. І вона до нас приїжджала, бо, крім онуків, у неї нікого не залишилося (зараз її вже немає). Особливо Коля з дівчатами любили їздити до бабусі. Обидві за ними були дуже-дуже, бо від рідного батька такого теплого ставлення не бачили...

Сестрички теж займалися спортом. Наташа — легкою атлетикою, Оля — бронзовий призер України з настільного тенісу. Цей вид спорту їм дається, це в них сімейне. Льошу помітили на зборах у Чернігові, куди його возив Сергій Олексійович.

А Сергій бачив, що Льоша то туди поїде грати, то туди (навіть уже й за кордоном був), — і собі так захотів. Я йому сказала: «Для цього треба старатися, навчатися». І невдовзі Сергій Олексійович порадував: «Буде діло!». Звісно, Сергієві досягнення — це також заслуга тренера, який навчає, наставляє, заохочує.

Якось ми з чоловіком приїхали по Сергія в школу, зайшли в спортзал якраз під час тренування. Дивимося — як же хлопець старається! Все слухає, запам'ятовує: як треба ставити ноги, тримати ракетку тощо. Так ревно він за це взявся! І його бажання та старання дали плоди — три роки поспіль перше місце на спартакіаді. Приїжджає і з таким захватом: «Мамо, я виграв!»

Вітаємо Сергія з нагородою і бажаємо йому, а також його брату Олексію нових перемог!

Джерело: газета «Гарт», Аліна Ковальова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.