«Дивна ситуація, людину наче хтось украв!»: на Чернігівщині понад два тижні шукають 79-річну жінку

Любов Яцюк

«Дивна ситуація, людину наче хтось украв!», — так говорять і син зниклої жінки, і власниця пошукових собак, яка три дні зі своїми бордер-колі допомагала знайти людину. 79-річна Любов Яцюк із села Бурімка Ічнянської громади Прилуцького району загубилася 25 жовтня практично на очах у свого чоловіка Миколи Андрійовича. І досі — жодних відомостей про неї.

Син подружжя, 49-річний Олександр Яцюк (він учасник бойових дій, має інвалідність внаслідок війни), розповідає:

— Тієї неділі мати з батьком поїхали в ліс мотоблоком. До ставочка — там вони постійно брали білі гриби. Походили, позбирали і вже верталися додому. До села залишалося приблизно півтора-два кілометри. Дорога йде прямо лісом. А з її правого боку раніше, коли я ще був маленьким, брали пісок у кар'єрчиках. Дерев там, пам'ятаю, не було, а за цей час (минуло майже 30 років) виріс самосійний лісок — невеликий, соток 15–20.

Батько розказує, що мати його попросила: «Зупини мені тут, я пробіжуся, мо', щось знайду — і поїдемо додому». Навіть корзинки із собою не стала брати. Батько її висадив, а сам проїхав уперед метрів 50 — там таке заглиблення в ліс, ніби стояночка. Зупинив мотоблок, нахилив молоденьку березу, нарізав гілочок, почав в'язати віник. Під'їхав знайомий чоловік, постояли, побалакали, і той поїхав собі. Пройшло пів години чи трохи більше, батько давай гукати — мати не озивається. Він обійшов цей лісок — її ніде немає. Подумав: може, стежкою попід гідромеліоративним каналом пішла додому. Приїхав — немає.

Це було опівдні — на початку першої. Він трохи підождав, потім сів на велосипед і подався туди, де висадив матір. Шукав-гукав там, потім уже й далі проїхав. Тоді подзвонив мені — аж о 17.15. Я забрав свого старшого сина, кума з його сином, узяв тепловізор, і ми вже потемки почали шукати матір. Обходили, обдивилися все. У тепловізор було видно і звірів, і пташок — а матері я так і не побачив.

Вирішили: можливо, в неї щось із головою сталося, все ж таки людина в літах. Я подзвонив у поліцію. Хлопці виїхали, по лісу покаталися, помаячили сиренами — з розрахунком, що мати зреагує на звук і вийде. Ні. Я надіявся, що вранці або вона сама повернеться, або ми її знайдемо.

Наступного дня задіяли іще більше людей. Якраз поприїжджали у відпустку мої побратими, ми взяли три дрони. Зібралося багато моїх товаришів і знайомих, люди із села. Ми дедалі розширювали коло пошуків. І цю частину, де мати зникла, обійшли так, що навіть якби вона померла і десь лежала, тіло ми б точно знайшли. Але жодних слідів! Мати була в червоній куртці, синій хустці. Хлопці досвідчені, дрони — ми все облітали. Десь би щось побачили...

Тоді ми підключили міську раду, голова громади виділила автобус і багато людей — із комунгоспу, водоканалу, інших організацій. Прочесали ліси, хуторки, болота. Гідромеліоративний канал я з побратимами пройшов багром. Колодязі познаходив, обстежив. Також домовився з управляючим компанії, яка засіває тут у нас поля, і за дві години комбайнами помолотили кукурудзу — в надії, що мати десь серед стебел...

А ще наступного ж після її зникнення дня викликали кінологів із собаками зі Сваричівки. Про цих пошукових бордер-колі з розплідника «Cheerful breeze» («Веселий вітерець») ми раніше розповідали: одна з пошукових, 8-річна бордер-колі Kopi (Кориця), всього за три хвилини знайшла зниклу понад пів доби тому бабусю в селі Гмирянка тієї ж Ічнянської громади.

Якраз Корицю та ще двох натренованих собак і взяла на пошуки Любові Григорівни власниця розплідника Любов Панич, яка має диплом рятувальника-кінолога. Вона говорить:

— Спочатку я пускала по сліду Корі, потім — молоду собаку Cipi. Обидві працюють за методом ментрейлінгу — розшуку людини собакою за індивідуальним запахом. Тоді пішла Bixi, яка в нас спеціалізується на вільному пошуку людини в природному середовищі: не йде за запахом зниклої, а шукає людину, яка сидить або лежить (наприклад, упала, бо стало погано із серцем чи зламала ногу), і, знаходячи, позначає голосом. Єдине, що Bixi не зреагує на мертву людину, адже навчена шукати живих.

Ми з нею прочесали той ліс уздовж і впоперек. Судячи з того, як собаки йдуть по сліду, бабуся, зійшовши з мотоблока, рухалася по березках (дід казав, що її бачив), а трішки попереду від місця, де він стояв мотоблоком, вийшла на дорогу. Сліди ведуть метрів двісті в бік села, повертають ліворуч і ведуть у зворотному напрямку по другому боці дороги лісом. І знову собаки вертаються на те місце, звідки вона почала йти. Роблять коло — і все. Я їх пускала разів десять (може, собаки десь збилися, бо грибники ж ходять петляючи, кілька разів можуть свій слід перетинати).

Прочесали ми і канали — раптом бабуся провалилась у бобрячу нору, у запруді. Передивилися — ні у воді, ніде її не знайшли. Наче хтось ту бабусю викрав! Дивна історія, містика якась!

— Я вже навіть і до ворожок їздив, аж у Прилуках був, — додає Олександр. — Хоч і не дуже їм довіряю, але вже не знаю, куди кидатися. Перша ворожка сказала: «Твоя мати йшла своїми ногами і провалилась, її на землі немає, і навряд чи ви її розшукаєте, але знайдете якусь підказку!» Ще три ворожки сказали, що вона жива і до неділі вернеться додому. Надію дали, та минула вже і неділя, і загалом понад два тижні, але ні матері, ні жодної підказки... Вона дійсно наче провалилась крізь землю!

Мати всі ці місця знає, бо змалечку, ще із семи років, зі своїм батьком постійно була в лісі. Вона жила ним, настільки любила природу! Збирала трави, знала, в якому місці і в який час росте який гриб. Людей водила в ліс по гриби, як провідник. Розказувала: там ями, там болото, туди не йди. І з моїм батьком ціле літо в ліс їздили, жодних негараздів не було. Щоб у неї дійсно щось із головою сталося? Але так різко... До цього вона була здорова людина. 38 років проробила головним бухгалтером у сільській раді. Її всі в селі знали.

Багато хто нас підтримує, а хтось каже: «Дід убив бабусю». Та вони 60 літ разом прожили, батько матері не те що пальцем не зачепив, а й словом не образив! Такий висновок люди роблять із того, що він відмовився пройти детектор брехні. Але для цього батькові треба їхати в Чернігів, а йому зле — болять і серце, і голова, він через зникнення матері в розпачі. Я щодня їжджу до нього, підтримую. Нам залишається тільки надіятися... І дякуємо всім і кожному, хто долучився до пошуків!

Рідні й надалі сподіваються на допомогу небайдужих — а раптом хтось бачив Любов Григорівну. Вона зростом близько 165 см, худорлявої статури, волосся в неї чорне із сивиною. Була в червоній куртці і темно-синій хустці. Повідомити важливу інформацію можна за номером сина: (095) 137-56-28.

Джерело: газета "Гарт", Аліна Ковальова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.